“У мене дирка в голові 6 на 8 сантиметрів”

30.03.2012   08:04 — Агенцiя

28-річна Тетяна Андрушок із села Неданчичі Ріпкинського району на Чернігівщині півроку тому встала з інвалідного візка, коли 34-річний Володимир Єгоров запропонував їй одружитися.

Тетяна народилася із важкою формою дитячого церебрального паралічу, не могла ходити. Із Володимиром побралися торік у жовтні. Місяць тому дізналася, що вагітна.

Подружжя винаймає кімнату у 4-кімнатній квартирі в місті Славутич. У решті кімнат живуть бездітна молода родина і двоє холостяків.

Двері відчиняє Володимир. Він інвалід другої групи, але ходить добре. Тетяна сидить на двоспальному ліжку, їсть грейпфрут. Одягнена в чорну із червоними квітами шовкову сукню, схожу на кімоно.

– Вова сьогодні цілий день на кухні, бо я не переношу запахів. Навіть парфуми, які я на день закоханих подарила, ховаю, щоб він ними не бризкався, – каже Тетяна.

Скільки себе пам’ятаю, завжди була в інвалідному візку. У 7 років пробувала спинатися на ноги, але в мене стопа була вивернута всередину. Ставати могла тільки на край ноги. Боліло страшно. Лікарі сказали, щоб я не мучилася і їздила у візку.

Тетяна хоче їсти. Питає чоловіка, чи готовий борщ. Він біжить на кухню. Дружина йде, тримаючись за стіни.

– У мене завжди було багато кавалерів. Односелець до мене два роки ходив. Мама дуже хотіла, щоб я з ним одружилася. Але мені не подобалося, що він пив. Сказала, що краще сама лишуся, ніж із таким чоловіком. Голова чернігівського об’єднання інвалідів “Шанс” Світлана Федорова постійно мене з кимось знайомила. Але ні один не подобався. Той дуже скромний був, боявся на побачення запросити. Іншому треба була така, щоб мамі спершу сподобалася. А мама там така, що не вгодиш.

Поїхала на курси операторів комп’ютерного набору в реабілітаційний центр для інвалідів у село Лютіж на Київщині. Після пар ми збиралися пити чай. Там у мене було два кавалери. Якось прийшов новенький, Вова. Він мені одразу сподобався, бо лишився помогти дівчатам посуд помити.

– Я зразу побачив, що біля Тані двоє хлопців крутяться, тому не спішив ухажувати, – розповідає Володимир. – Один з них був моїм другом. Він потім казав, що кляне той день, коли мене з Танею познайомив.

Жінка дістає з пакета вовняні нитки. В’яже кофту Діані, доньці Володимира від першого шлюбу.

– Я, скільки себе помню, жив у дєтдомі. На Харківщині познайомився зі своєю дружиною Галею. Вона мала двох дітей до мене, Женю і Сніжану. Мені народила Діану. Любила погуляти, випити. Мене покинула, бо знайшла іншого. Прийшла, коли я на роботі піддони на машину грузив. Сказала, що йде від мене і подає в суд на аліменти. Сердитий поліз дальше грузити, не втримався та впав із 6-метрової висоти. Проломив череп, поламав хребет. Тепер у мене дирка в голові 6 на 8 сантиметрів, зараз там платина стоїть. Коли тиск міняється, голова розривається бід болю.

Торкається потилиці з правого боку. Пластини в голові не видно, все закрите густим волоссям.

– Коли Таня закінчила курси, поняв, що жити без неї не зможу. Взяв на поїзд два квитка, щоб відвезти її додому. В той день Таня попросила мене кинути курити. Я на її очах пачку цигарок викинув у бак. Сказав, що кохання може робити дива.

Тетяна крутить на пальці срібний перстень. Це друга пара обручок. Перші, з якими розписувалися, тримають в скриньці, бо завеликі.

– Я відчувала, що подобаюся Вові. Сказала собі, як зумію ходити на двох ногах, то буде в мене чоловік і сім’я. Після пар закривалася в себе в кімнаті та пробувала ходити. Часто падала і плакала. Після знайомства із батьками Вова зробив мені пропозицію. Я несподівано для себе встала та пішла. Ноги не боліли, бо дуже щаслива була. Коляску викинула після весілля.

– До квартири ми жили у старій дідовій хаті. В ній і весілля робили. Світлана Федорова нам зробила подарунок. Прикрасила підводу лєнтами, одягнула свідків у національні костюми. Поїхали в сільраду розписуватися. Усе село зійшлося на нас подивитися, навіть рейсові автобуси біля сільради стали. Тільки моїй мамі це не понравилося. Вона хотіла, щоб ми тихо розписалися. На вінчання ми пішли самі. Корони нам тримали чужі люди. Зараз ні мама, ні сестра не хочуть до нас приїжджати. Але думаю, як вона дізнається, що в мене дитина буде, то приїде.

Обоє не працюють, живуть на пенсію з інвалідності. За кімнату платять 700 грн.

Надія ШТУПУН

http://gazeta.ua/articles/people-newspaper/_u-mene-dirka-v-golovi-6-na-8-santimetriv/429142