Проект "Разом за життя" крокує Черніговом...

25.06.2015   10:09 —

Сьогодні я хочу поговорити про культуру утримання тварин. І звернутись в першу чергу хочу до власників котів і собак. Звичайно тема адекватного сприйняття тварин, виховання дітей, як членів гуманного цивілізованого суспільства також важлива, але зараз я про інше. Про відповідальність. Перед суспільством. Перед сусідами. Перед родиною. Перед власною твариною кінець кінцем.

Історія 1. 

Гуп! Це зачинилися двері під'їзду. Він опинився на вулиці. Тепер він буде блукати аж до вечора. Хіба що, хтось відчинить двері і натисне на дзвінок квартири в якій він живе... хіба що господарі будуть вдома...

... Вже третю добу поспіль він лежить в канаві над дорогою. Біль розриває його на частини. Він не може підвестися, сил кричати вже не має і він тихенько стогне. Раптом до нього долинув знайомий голос. - Що це? Він шукає мене? Краще пізно ніж ніколи...

Самовигул Дена припинився лише на час його хвороби. Як тільки він став на ноги, двері під'їзду так само стали зачинятись у нього за спиною. Чи виживе він після наступної аварії? Чи витримає біль в очікуванні допомоги, якщо виживе? А може наступного разу його взагалі не будуть шукати?..

Історія 2.

Ані 15 років і у неї перше кохання. І це надзвичайно важливо. Та ще важливіше обговорити всі деталі, всі події і всі почуття з подружками. Та ось халепа — їй доручили вигулювати собаку. Та хіба їй до собаки? У неї ж кохання!!!

Лілу бігає кругами навколо юної господарки намагаючись привернути її увагу. Та Ані не до Лілу і вона починає шукати собі заняття сама.
 
О! Он, по той бік дороги, гуляє інша собачка! Ось і заняття! Лілу кидається до сородички. Скрегіт гальм. Удар. Вічна темрява.

Історія 3.

 Його збудження зашкалює. Вулиця! Нарешті вулиця. Він не  може стримати емоцій  в собі. Коли він іде чує весь під'їзд. Стрімголов, волаючи він вилітає на вулицю. Він не знає, що таке поводок, і його пересування хаотичні і безконтрольні.  Він не агресивний. Просто наївний і нетямущий. Він несеться вперед не чуючи окликів господині. Підбігає до всіх собак, що гуляють навколо. Вони знайомі, тому небезпеки немає.

Та ось з'являється незнайомий пес. Алабай поважно іде на повідку поруч з господарем не особливо реагуючи на зовнішні подразники. Та ось на нього несеться щось незрозуміле і пухнасте. Починає стрибати навколо. Алабая дратує така поведінка. Він видає грудний рик і клацає зубами. Один раз. Чути скиглення. Перелякана собака відскакує вбік, з розірваної шкіри на асфальт починає крапати кров...

Історія 4.

 Він глибоко переконаний, що весь світ належить йому. Не зважаючи на розміри і вагу? він керує господарями і думає, що може керувати всіма іншими. Він впевнений, що йому до снаги перемогти будь-якого іншого самця. Кожного дня він вилазить попід парканом і відправляється оглядати свої володіння. Ходить по сусідах. Перевіряє чи не почалися шлюбні ігри в якоїсь з собак у дворі чи на вулиці.

Господарі знизують плечима: “Ну що ж, така в нього вдача! Потрібно ж песику нагулятись!”

…Настав день коли Чіко не повернувся. Його знайшли мертвим. Він зустрів суперника (а може і не одного), який не схотів миритись з маленькою агресивною собачкою і виявився сильнішим.  Господарі поховали собаку, що могла прожити ще з десяток років, в місці де він любив гуляти. Чи допоможе це йому зараз? І чи зроблять вони висновки?

Історія 5.

Пісочниця у дворі багатоповерхових будинків. В ній бавляться діти. До них, з висолопленим язиком біжить цуценя-підліток. При наближенні цуценяти одна з дівчат впадає в дику істерику. Починає верещати і махати руками. Одна з матусь підхоплює дитину на руки.  Цуценя вирішує, що це така гра і починає стрибати і намагається хапати дитину за ноги, що теліпаються...

На прохання забрати собаку реакція господарок-підлітків така: “Чого ви боїтесь, це ж цуценя?!”

... на поводок собаку так ніхто і не взяв. Він стрибав доти, доки не отримав стусана ногою. Слава Богу не сильно, та все ж...

П’ять історій. П’ять  постраждалих собак. П’ять  безвідповідальних господарів.

На жаль таких історій я знаю ще не один десяток.

Скільки уже говорено-переговорено, про те, що поява тварини в домі крок великої відповідальності і він має бути виважений?! А деякі представники людської раси все одно продовжують робити живі подарунки, експлуатувати життя заради наживи. Вони дратують. Та більш дратують ті, хто вважаючи себе любителями тварин, господарями з яких можна брати приклад, а часто навіть зоозахисниками, дозволяють собі відпускати тварин на самовигул, вигулювати без належної амуніції, прив'язувати біля магазину...

Якщо вигул собаки для вас повинність, то виникає питання: навіщо ви її завели? Шановні, фрази типу “це ще цуценя” або “не бійтеся він не кусається” слабкий аргумент для людей, які собак бояться. Про тих, хто через свою безвідповідальність та недбалість кожного року ховає тварин і тут же заводить нових,  розповідаючи при цьому який він досвідчений собаковод — у нього було тридцять собак, навіть говорити не хочеться. А доводиться. Бо зустрічається така ситуація на кожному кроці.

Ми часто говоримо про реєстрацію домашніх тварин, про необхідність проходження медико-психологічної комісії та отримання дозволу  на утримання тварин. Це питання дискусійні. Не всі з ними погоджуються. І тут можна довго сперечатись, це раз. І змусити державні органи діяти в цьому напрямку, це два.  І кивати на сусіда, який так робить, говорячи “ так чинить багато хто ”, це три.

Але давайте починати з себе! Не озираючись по боках. Відповідально вигулювати своїх тварин, виконувати правила утримання тварин, не відпускати на самовигул. Давайте пам'ятати, що кожен власник, не залежно від виду тварини, чи її породи, розмірів тощо, несе відповідальність не тільки за “того, кого приручив”, а також і перед соціумом,  в якому ми всі живемо!

Тетяна Діденко, член ініціативної групи  PROTECTION  OF HOMELESS PETS