Маля 66-річної матері нещодавно зробило перші кроки

02.01.2012   10:32 — Агенцiя

– А моя доця вже ходить, – повідомила нам Валентина Підвербна, яка в 65 років народила дівчинку. – Щоправда, ще в манежику. Уже пританцьовує! Така розумниця! Оченята – голубі, великі. Я нею не нарадуюся…

Валентина Підвербна

Дівчинці, яка народилася 22 лютого, уже десять місяців. Її народження викликало справжній шок-резонанс в Україні. Адже в такому віці подібне не можна навіть уявити. Але колишній медсестрі так не хотілося бути самотньою в цьому житті, що вона ціною великих зусиль зібрала значні кошти, щоб пройти відповідні процедури… і завагітніла.
Попри несприйняття, осуд багатьох медиків та чиновників, у Чернігові з’явилося нове життя. Дівчинка набирає ваги, нормально почувається.
– Після обласної ми жодного разу не лежали в лікарні! – каже Валентина Григорівна.

Мама називає її Машенькою. Дівчинка має ще одне ім’я. Але Валентина Григорівна його не розголошує. Так, вважає, буде краще для маляти.
– Дитинка розвивається у відповідності зі своїм віком, – прокоментувала лікар-педіатр Інна Демченко стан здоров’я своєї підопічної.

До неї приходить на консультацію з дівчинкою В. Підвербна. І дуже задоволена кваліфікованою допомогою спеціаліста-медика.
Валентина Григорівна живе з доцею на пенсію та допомогу на дитину. Десь разом виходить до 2000 гривень. Негусто. Улітку несподівано допомогли спонсори: купили їй гарні меблі.

– Тепер Машенька має письмовий стіл, дерев’яне ліжечко, – розповідає жінка, що раніше соромилася, коли до неї напрошувалися в гості. Усе-таки старі меблі не дуже прикрашали однокімнатну квартиру, в якій тепер зростала новонароджена господиня.

На Новий рік мати та доня очікують на подарунки від благодійників. Чи будуть вони? Важко сказати. Після лютневої сенсації ажіотаж довкола її особи спав.

– А що б ви хотіли від Діда Мороза? – запитую.
– І пральної машини в нас немає, і телевізора, й електричної духовки… А ще нам би кілька соток городу. Бо картоплі не докупишся. Треба мати свою городину. Та й Машенька відпочивала б на природі.

– А взагалі, – додає, – хоч би що там було, для мене найкращий подарунок – моє сонечко, яке мені світить щодня. Хто самотній – зрозуміє мене. Самотня людина розмовляє сама із собою. Їй сумно і важко. Зате у мене все це позаду. Я щаслива, що маю таку радість.
Чернігів.

http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=244894

Павленко Сергій