Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

Понеділок, 17 лютого, 15:04:01

Протоієрей Захарія Керстюк: Від Марокко до Пакистану працюють українці

10.09.2013   12:03Агенцiя

За три роки він об’їздив увесь Близький Схід та Північну Африку — від Марокко до Пакистану — і запевняє: українці є всюди

Багато хто в місті пам’ятає отця Захарію як прес-секретаря Чернігівської єпархії. Сьогодні, крім ряси, його повсякденним одягом стали бронежилет, каска та куленепробивне взуття. Адже святий отець служить у неспокійній Сирії. Він пережив дві хімічні атаки, але говорити про них відмовляється — поки що надто болісно, та й надто тонкою справою виявився Схід у великій політиці.

А от про Лівію до і після війни, про візит до будинку «терориста № 1» Усами Бен Ладена, про сирійських українців та авіакатастрофу, що змусила батюшку сісти за штурвал літака, — в ексклюзивному інтерв’ю «Відомостям».

Лівія: від повного достатку до хаосу й анархії за одну мить

Сьогодні Захарія Керстюк — дипломат, тільки із саном. Із Чернігова він потрапив на службу до відділу зовнішніх церковних зв’язків спочатку Української православної церкви, а через два роки — до такого ж відділу, але вже Російської православної церкви. Це як Міністерство зовнішніх справ, тільки церковне. Отець Захарія відповідав там за ісламський світ. Різдвяну службу 2011 року він вперше служив у тоді ще мирній Лівії й був просто вражений цілим новим для себе арабським світом.

— Лівія — це світ без фальші, без брехні, без лицемірства. Тоді це був світ, де люди не розбещені доларом. Мабуть тому, що там не було туризму, незважаючи на те, що в Лівії найбільше узбережжя Середземного моря — понад 2 тис. км. Люди не бачили іншого, але при цьому в них було все. Кожен громадянин від розподілу нафти, просто так, отримував по $400 щомісяця. Молодим родинам держава дарувала квартиру і новий автомобіль. У країні не користувалися авто старше п’яти років. Люди не знали, що таке квартплата. Допомога інвалідам становила $1200 на місяць. Безкоштовна медицина, і не просто медицина, а на найвищому рівні — найсучасніше обладнання, найкращі медикаменти. По двоє людей з кожної родини навчалися у будь-якій країні світу за рахунок держави. Люди завжди були в достатку. Банки навіть практично не займалися кредитуванням — не було такої потреби.

— Що змінилося в країні після війни?

— Сьогодні в країні повний хаос і анархія. Порахувати, на скільки частин розділена Лівія, практично неможливо. Навіть Тріполі утримується трьома угрупованнями. І щодня вистріли й теракти. Життя просто зупинилося. В один момент народ опинився за межею бідності — звичайно, ніяких виплат ніхто не отримує. Їжі не вистачає. Мародерство. Все в руїнах, відновлювати які ніхто не збирається. Медицина і досі безкоштовна, але питання в іншому — медикаментів практично нема. Наприклад, у великому місті на кордоні з Алжиром немає навіть анальгіну — тільки вата й перекис.

— У Лівії досі залишається чимало українців. Чи підтримуєте ви з ними зв’язок?

— Українці залишилися працювати в госпіталях. Медична система Лівії така, що кожне місто має один гігантський госпіталь, де й надаються всі медичні послуги. На території цього медмістечка лікарі живуть, їх охороняє армія.
До іноземців та навіть іновірців у Лівії ставилися дуже добре. Хоча країна — стовідсотково ісламська. У цьому році на Різдво до Лівії я привіз із Києва ялинку. Ми її з дітками наряджали, співали колядки. На Хрещення поринали в Середземне море. Прийшли після нічної служби — чоловік сто. Через півгодини нас оточила армія: нічого не зрозуміли — чи то українці з глузду з’їхали? Араби взагалі рідко купаються, а тут жінки, діти, чоловіки… І які — дипломати. Словом, поки ми не завершили свої обряди, вони нас не залишили.

На Паску я також служив у православному храмі в Тріполі. Прийшло близько 400 наших співвітчизників. Скільки їх залишилося в країні, порахувати, мабуть, неможливо.

Регулярно зустрічаюся з полоненими українцями, яких звинуватили у співпраці з режимом Каддафі (у червні суд визнав українців винними, 19 громадян отримали по 10 років позбавлення волі, одесит, визнаний організатором — довічне ув’язнення, однак Україна подала апеляцію на це рішення суду. — Авт.). Я служу для них служби, привожу листи від родичів, передаю вісточки від них додому.

Усама бен Ладен жив у бетонному будинку без жодних розкошів

— Ви бачили реальне життя східних країн із зовсім іншим укладом. Чим відрізняються між собою ісламські держави? Може, якась вразила вас особливо?

— Дуже вразив Іран. Це зовсім інша країна, ніж та, яку показують нам по телевізору. Це потужна держава, що входить до двадцятки економік світу. Там живуть дуже розумні люди, адже за світової ізоляції вони будують літаки, кораблі, потяги, створюють роботів, запускають у космос ракети. У Тегерані є метро, що взагалі рідкість для Близького Сходу.

— А які етнічні риси, на ваш погляд, вирізняють арабів загалом?

— Араби одразу дуже відкриті для нових знайомих, їм не треба звикати, поступово розкриватися. Вони одразу ж готові вас прийняти, віддати останнє, нагодувати. Дарма наші туристи так вороже сприймають, наприклад, гостинність єгиптян. Це не показуха, такі вони є. У мене був випадок на борту літака, що летів у Себху на півдні Лівії, у серці Сахари. Вийшов командир корабля, каже: «40 років пілотую літак, вперше на борту біла людина». Давай обніматися зі мною, вийшов другий пілот (думаю, хто керує літаком?) Мене пересадили в бізнес-клас, назносили подарунків. І це — від усієї душі. Просто такі вони, араби. Але одного разу «закривши» араба, ти його вже не відкриєш.

І ще один випадок вразив мене в Пакистані, що теж дуже яскраво характеризує арабів. Мені поскаржився знайомий британець. Він працював у місії ООН та побудував на околиці Ісламабада соціальне житло — селище з сучасними котеджами, газом, водою — усіма зручностями на близько 5 тис. чоловік. Через дорогу від нього — міські нетрі, де у просто жахливих умовах живе 10 тис. пакистанців. Їм запропонували переселитися — абсолютно безкоштовно. Але чомусь ніхто не пішов у нові шикарні будинки.

Я вирішив з’ясувати, чому люди не переселяються. Обійшов нетрі від краю до краю. Це жах, чесно кажучи: землянки, обмазані глиною, зверху присипані міським сміттям і листям дерев. А через дорогу — порожні «фінські будиночки». Поговорив зі старійшиною. Він пояснив: «Як же ми переїдемо, коли знатимемо, що половина з нас досі живе у таких жахливих умовах. Я нікому не забороняю, всіх запрошую. Але люди не підуть. Або хай будують на всіх, або не переселиться ніхто». Можете уявити, що коїлось би у нас, якби просто збудували новеньку багатоповерхівку і сказали: живіть, хто хоче?

— Як взагалі вдалося потрапити до Пакистану? Це ж доволі закрита країна.

Пасха в Лівії

— Допомогла чернігівська знайома, яка тепер працює в Женеві в міжнародній організації. Її друг — син одного з міністрів Пакистану, який і організував візит. Батько цього друга зустрічав мене й по приїзді до Пакистану. І, як справжній араб, зустрічав дуже гостинно. На званій вечері раптом каже: «Проси, що хочеш у цій країні!» Уявляєте? І я відповів, що хочу побувати в домі Усами бен Ладена. Якщо араб дав слово, то він будь що його тримає. Тож, діватися було вже нікуди.

Через три дні ми поїхали до міста Абботабад у супроводі армії, у броньованих авто, волосся ховав, дали бронежилет. Це на кордоні з Афганістаном, там вкрай складна ситуація. «Терорист номер один» жив за містом біля схилу гори. Це такий бетонний триповерховий будинок, нічим не облицьований. Об’єкт серйозно охоронявся. Ніякої розкоші я не побачив, хоча там не було вже практично нічого — голі стіни, де-не-де ліжка, столи. Цікаво, що в домі не було жодних слідів вибухів, ракет, навіть слідів від куль на стінах практично не було. Зламані двері, розбиті вікна — і все. До речі, сьогодні цього будинку вже не існує — влада зрівняла його із землею.

Епідемія лихоманки денге та авіакатастрофа «посадили» за штурвал

— Кажуть, ви вмієте управляти літаком. Навіщо такі навички священнослужителю?

— Я не звик ставити для себе бар’єрів. Так мене виховав батько. До речі, він був держслужбовцем і у 80-х роках мав відношення до закриття шести храмів. Якби тоді йому сказали, що всі троє його синів стануть на духовний шлях…
Не думаю, що якщо ти продавець у магазині, то більше нічим не повинен цікавитись. Так само і священик. Я вже служив, коли закінчив Міжнародний науково-технічний університет за спеціальністю «Комп’ютерні науки». Досі пишу сайти. Зняв свій фільм «Сирия: Война и Вера», вивчав англійську та арабську. Так і з літаками.

Вперше ідея навчитися керувати літаком прийшла до мене в одній із країн Центральної Африки. Там була епідемія лихоманки денге. Багато людей померло. Я, до речі, теж перехворів, як і малярією в Судані. Військові ООН мали доставити в епіцентр епідемії ліки. Однак навіть за додаткову плату ніхто не погодився їх везти. Мені було так образливо за людей, які втрачали надію на видужання. Ще тоді подумав: якби міг, то полетів би сам.
Я виношував цю ідею, аж поки літак, у якому я летів над Сахарою, не почав падати. У нас вибухнув один із двигунів, загорілося крило. Бог управив, що ми впали «пузом» на пісок. Більше половини пасажирів загинули, а я був у такому шоці, що все тіло просто закам’яніло, я навіть не моргав.

 
Отець Захарія з президентом Сирії Башаром Асадом

Після цього я просто не міг піднятися на борт. Але ж мені необхідно багато літати. Наприклад, у січні цього року було 19 перельотів — служив у різних місцях Різдвяні служби. Треба було щось робити з собою, не допомагали ані молитви, ані поради психолога. Тоді одна добра людина порадила: сідай за штурвал. Я закінчив курси пілотування, ліцензію, правда, не отримав — вона дуже дорога. Але коли ти побував за штурвалом, відчув контроль — політ легше перенести. Хоча маленька турбулентність приводить у шок. Пам’ятаю, налетів на хмару, злякався, кинув штурвал. Досі пересилюю себе в польотах.

Особисто знайомий із президентом Асадом

З травня отець Захарій виконує обв’язки секретаря Представництва Російської православної церкви при Антіохійській православній церкві. До останнього часу Представництво розміщувалося в Дамаску, але через воєнну загрозу змушене було тимчасово переїхати в Бейрут.

— Як пройшло ваше знайомство з Сирією? Яке враження справляє країна?

— Я й до цього багато працював у Сирії. Особисто знаю президента Башара Асада. Але мені поки важко повністю зануритися в життя країни, можливо, через усе те, що там зараз відбувається. Сирія — це країна контрастів. Там багато релігійних течій — і християни, і найрізноманітніші напрями ісламу, і зороастрійці. Державні вихідні й на Паску, і на Рамадан. Християнські святині на мусульманських, а мусульманські — на християнських. Мощі Іоана Хрестителя — в мечеті Омейядів. У Дамаському університеті половина дівчат у паранджі, інша — з фарбованим волоссям і глибокими декольте. Такий уклад складався тут тисячоліттями, і доволі гармонійний для місцевих. Ніхто нікого не наставляє. Крім того, Сирія — добре розвинена країна. Мене просто вразили місцеві дороги, таких нема більше ніде на Близькому Сході — навіть у глибинці, як скло. Тут дуже багато людей розуміють і знають російську, її вивчають у школі як другу мову. Багато хто зі старшого покоління вчився у СРСР.

— Чим сьогодні займаються українці у Сирії?

— У країні чимало українців, точніше українок, які вийшли заміж за сирійців. Прикро, що багато з них приймають іслам. Причому видно, що часто цим обтяжуються. Якось під час служби помітив жінку в платку, зав’язаному по-мусульманськи, вона стояла і плакала. Примітно й те, що ніхто з наших не хоче повертатися додому. Але багато з них змушені були втекти з дітьми через усі ці останні події.
 

Нетрі Пакистану

Годинник за €29 тис. від приреченого на страту

— Хотів би розказати однин випадок зі свого життя. У нас у країні дуже люблять говорити про розкішне життя священників. У мене є годинник, що коштує не одну тисячу євро. Розкажу його історію, можливо, комусь стане зрозуміліше, звідки такі речі можуть з’являтися у високих сановників і що використати такі подарунки з благою ціллю, насправді, дуже непросто.

Одного з найбагатших чоловіків Близького Сходу, християнина, звинуватили у співпраці з терористами. Його мали розстріляти й тримали під домашнім арештом. Чоловік попросив зустрічі зі священиком, сповіді, причастя. Коли ми з ним поговорили, він зі словами «хочу, щоб у вас щось залишилося після зустрічі зі мною», знімає з себе годинник і одягає мені на руку, а мій забирає собі. Передав декому поклони, у когось попросив пробачення. Його розстріляли. І тільки в магазині в Москві я дізнався, що це — Patek Philippe, стартова ціна якого — 29 тис. євро. Я намагаюся продати його, щоб гроші віддати на благодійність. Але без документів і поношений ніхто не купує. Ось звертаюся і через газету: якщо хтось згодиться купити, одразу разом же підемо й передамо гроші лікарні чи хворій дитині тут, у Чернігові.

Ольга ЧИЖОВА
PS: Коментувати ситуацію у Сирії, що опинилася на грані війни, отець Захарія відмовився — велика політика не тема нашої розмови. Так само без коментарів залишилися і хімічні атаки, у яких він і сам побував, і кілька поранень, котрі йому вже довелося пережити.

Останні новини Чернігівщини

150 спортсменів області боролись за першість у змаганнях з вільної боротьби

150 спортсменів області боролись за першість у змаганнях з вільної боротьби 14:21

15 лютого в Мені проходили змагання обласного турніру з вільної боротьби серед юнаків та дівчат 2006-2011 року народження, присвячені 31 річниці виводу військ з Афганістану та пам’яті загиблих воїнів в локальних конфліктах.

Децентралізаційні здобутки громад Чернігівщини

Децентралізаційні здобутки громад Чернігівщини 14:15

Успішні проекти та ініціативи, які вдалося реалізувати громадам Чернігівської області, за підтримки Програми «U-LEAD з Європою» стали однією з тем обговорення в День відкритих дверей у Чернігівському регіональному офісі Програми.

У музеї М.Коцюбинського відкрилася виставка мистецьких робіт ГО

У музеї М.Коцюбинського відкрилася виставка мистецьких робіт ГО "Алея майстрів Чернігова" 13:51

П’ята ювілейна виставка мистецьких робіт учасників ГО «Алея майстрів Чернігова» відкрилася у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського.

Ніжин: щотижнева оперативна нарада при міському голові

Ніжин: щотижнева оперативна нарада при міському голові 13:32

Відбулася щотижнева оперативна нарада під головуванням міського голови Анатолія Лінника.

Погоджувальна рада затвердила питання 52 сесії Чернігівської міської ради

Погоджувальна рада затвердила питання 52 сесії Чернігівської міської ради 13:24

Засідання Погоджувальної ради перед проведенням 52 сесії Чернігівської міської ради сьомого скликання відбулося 17 лютого. Головував на засіданні чернігівський міський голова Владислав Атрошенко.

АНОНСИ ПОДІЙ

Всі новини