Найстаріший ДАІвець України відзначив 95-річний ювілей

08.05.2013   08:30 —

Найстарішому ветеранові ДАІ Чернігівщини і одному з найстаріших в Україні – полковнику міліції у відставці Іванові Павловичу Штаньку – виповнилося 95 років. З поважним ювілеєм його привітали сьогоднішні колеги, а також ветерани підрозділів ДАІ, товариші та учні Івана Павловича.

Найстаріший ДАІвець України відзначив 95-річний ювілей

З теплими словами привітань та подарунками з нагоди непересічного свята до скромного будиночку ветерана на тихій чернігівській вулиці завітали начальник управління ДАІ УМВС України в Чернігівській області полковник міліції Валерій Парахнєй, керівник відділу кадрової роботи УДАІ підполковник міліції Ігор Панкратов та його заступник з питань профілактичної роботи підполковник міліції Олена Царюк. До них приєдналися ветерани служби, товариші та учні Івана Павловича, багатьом з яких і самим вже далеко за сімдесят.

Військова біографія фронтовика Івана Штанька рясніє географічними назвами з протилежних кінців Євразійського материка, від Монголії до Німеччини.

До лав Червоної Армії 20-річний Іван потрапив 1938-го року. Служив у 8-му Черкаському полку зв’язку. Опанував “морзянку”. Коли почалися бойові дії на Далекому Сході, на озері Хасан та річці Халхін-Гол, командування відібрало 30 найбільш здібних та досвідчених зв’язківців і направило їх до Монгольської народної республіки, у пустелю Гобі.

– Ми обслуговували штаб армійської спецгрупи, – згадує ветеран. – А командував тим штабом Георгій Костянтинович Жуков. Я його чудово пам’ятаю, це була прекрасна людина. У Монголії ми несли службу із забезпечення зв’язку з іншими військовими підрозділами. Наприкінці серпня 1939 року почався генеральний наступ Червоної Армії на шосту окрему японську армію. Блискавичні дії завершилися повним розгромом японських військ на р.Халхін-Гол і підписанням 15 вересня 1939 року перемир’я. Після чого нас перевели в Улан-Батор, а 1940-у році я демобілізувався.

Вдома чекали бідність і напівголодне існування. Цивільний одяг червоноармійця за роки відсутності господаря струх у коморі. Тим часом старший брат Петро, який виїхав на заробітки у Росію, до Ярославської області, покликав Івана до себе. Розробляли торфовища. Там обох і застав початок Великої Вітчизняної війни.

– Я мав бронь від призову до війська, як працівник надважливої у воєнних умовах енергетичної галузі, – веде далі Іван Павлович. – Але на мене почали скоса поглядати: мовляв, уникає служби, не хоче воювати. Адже німці вже підходили до Москви, а я все у тилу. Не витримав, став проситися добровольцем. Спочатку не хотіли відпускати, але потім згодилися. Якраз формувалася 234-та Ярославська стрілецька комуністична дивізія з числа добровольців. Саме з нею я і розпочав свій бойовий шлях, взимку 1941 року під Москвою. А 29 квітня 1945 року вже був у Берліні. Правда, на рейхстагові не розписався: не до того було, саме перебував у складі 4-ї опергрупи, яка займалася встановленням місць перебування та затриманням військових злочинців.

Цій спеціалізованій оперативній групі, яку очолював полковник Костіков, роботи вистачило ще на багато років. У ній і продовжував служити Іван Штанько. Так тривало аж до 1950-го року. Неодноразові прохання про дозвіл повернутися на батьківщину вперто ігнорувалися. Вмовити командування Іванові Павловичу вдалося тільки на шостому році мирного життя.

З Німеччини Штанька направляли до іншої області, але йому й тут вдалося переконати відповідальних осіб, аби дозволили продовжити службу на рідній Чернігівщині. Оскільки його попередня діяльність, пов’язана з утриманням під вартою військових злочинців, співвідносилася з завданнями МВС, йому наказали прибути до відділу служби Чернігівського обласного управління внутрішніх справ. При цьому підрозділі саме створювалася група організації дорожнього руху, фактично – зародок Державтоінспекції на Чернігівщини.

– Нас було на Чернігів усього лише 12 чоловік, – розповідає Іван Павлович. – Ми регулювали рух в обласному центрі, адже на весь Чернігів тоді був один світлофор, на найбільш жвавому перехресті вулиць Щорса та Леніна (натепер вулиця Щорса зберегла назву, друга ж зветься проспектом Миру). Та й у тому світлофорі не було автоматики, працівник міліції перемикав його вручну, сидячи у круглій скляній будці на підвищенні. Також ми займалися патрулюванням, на траси виїздили. За певний час нашу групу об’єднали власне з Державтоінспекцією. Відділ ДАІ області спершу очолював Іван Сергійович Зоря, потім його змінив Семен Петрович Конюшковер. Автомобілів у ті часи було мало, тому автоінспектор з обласного підрозділу обслуговував два-три райони. Службового автотранспорту ДАІ був рівно один екземпляр – горбатий “Москвич-400”. Та ще два мотоцикли – “Харлей” та “ІЖ-49”. Тому автоінспектори переважно несли службу пішки або користувалися попутнім транспортом. Це вже потім почалося активніше постачання автомобілів для ДАІ.

36 календарних років Іван Павлович Штанько безперервно прослужив лише в одному підрозділі, у Державній автомобільній інспекції. Звідти, з посади головного пропагандиста відділу ДАІ області, і пішов на заслужений відпочинок у званні майора міліції. Потім, за відповідними указами Президента України, отримав звання підполковника та полковника міліції.

У свої 95 років заслужений ветеран зберіг ясний розум, міцну пам’ять, а головне – небайдужість до всього, що відбувається в Україні та світі. Тому й інтерес до життя, навіть попри фізичну неміч, не втратив. Шкодує тільки за одним: у кращий світ відійшли ровесники, вже немає з нами і багатьох його учнів. Сумує. Та услід за ними не поспішає, і сподівається зустріти у дружньому колі своєї родини ще й сторічний ювілей.

Сьогоднішній керівник управління ДАІ УМВС України в Чернігівській області полковник міліції Валерій Парахнєй не приховує свого почуття щирого захвату від життєвого шляху та душевної молодості Івана Павловича Штанька:

– Ця людина належить до тієї когорти співробітників, що закладали підвалини Державтоінспекції. Фактично, попри всі зміни, яких було надзвичайно багато за ці понад півстоліття, наша служба дотепер базується на традиціях, сформованих ще отими ветеранами. Іван Павлович – людина надзвичайно гідна, яка повністю віддала себе служінню Батьківщині та Закону. Ми, його молоді колеги, сприймаємо таких людей передусім як живе втілення мужності, відданості своїй справі, як чудовий приклад для наслідування. Мені було надзвичайно приємно сьогодні потиснути йому руку, привітати з 95-річчям та вручити цінний і корисний подарунок – мікрохвильову піч. Сподіваюся, вона стане у пригоді в цій дружній, працьовитій і дуже гостинній родині.