Усі свої медалі Надія Таратухіна дарувала на згадку учням

09.08.2012   14:49 — Агенцiя

У Менському районі та й не тільки Надію Таратухіну знають як видатного тренера, дуже відданого своїй роботі. А ще вона добра та чуйна матуся, гарна господиня, дуже душевна і відкрита людина.

 Вдома на неї чекають онуки, консервація, прибирання. На стадіоні – учні, спортивні знаряддя, кроси. А душа тонкими нитками пронизана згадками про свої перемоги та жагою до підкорення нових вершин та рекордів її учнями.

Тренувалася у лісі

Народилася Надія в Чернігові. А виховувалася в школі-інтернаті в Черешеньках, що на Коропщині. До спорту душа лежала з самого дитинства. І вчитель фізкультури Василь Афанасьєв запалював бажання розвиватися, досягати висот. Сам він був боксером, тож прищеплював любов до спорту кожному.

– Перші перемоги – шкільні, – ділиться Надія Петрівна. – У мене такий характер, що не люблю, коли хтось попереду. Тож я виходила до лісу і тренувалася сама до тих пір, доки не дістануся першої сходинки.

– Найвеселіша пора життя – студентські роки, – згадує майстер спорту. – Зранку біжиш на пари, після пар – заробляти гроші. Приходиш з роботи, швиденько виконаєш домашні завдання і – на тренування. А вже після тренувань півгодини відпочинку і бігом на дискотеку. Але, незважаючи на всі труднощі, студентство було найвеселішим. Жили ми – як сім’я, один одному допомагали. І навіть зараз, коли десь на змаганнях зустрічаємося з однокурсниками, вони здаються такими ж рідними і близькими.

Житло отримала за перемоги

У студентські роки Надія постійно виступала за обласну збірну: їздила на змагання і по тенісу, і по волейболу, і по легкій атлетиці. А після закінчення вишу потрапила до Мени.

– Коли я приїхала сюди, Мена виявилася великим селом, – згадує Надія Петрівна. – У центрі не було багатоповерхівок, не було спортивного залу цього, де ми нині займаємося. На площі стояла котельня, яка дуже торохкотіла. І оцей весь гамір, і всі ці випаровування йшли в центр міста. Це було 1968 року…

У Мені Надія Таратухіна винаймала житло: одна кімнатка без зручностей, розміром три на чотири метри. Жінка туди перебралася жити, зробила ремонт. Але власники будинку весь час хотіли її виселити: постійно писали скарги, погрожували.

– Житло мені надали лише тоді, коли збірна України отримала перемогу на першості РСРС Центральної ради кооперативно-профспілкового фізкультурно-спортивного товариства “Колос”, – каже тренер. – Тоді на змаганнях був присутній представник партійного керівництва, який наказав уладнати всі проблеми спортсменів. Неподалік Ялти встановили намет, банкет великий влаштували. Після святкування кожного спортсмена запросили на співбесіду. Ось тоді я і поскаржилася на свої житлові проблеми.

Минула лише якась доба, а все докорінно змінилося. Людина, яка постійно сварилася з Надією, обзивала її та виганяла з дому за те, що, мовляв, та самовільно зайняла квартиру, вже мило спілкувалася і всіляко виправдовувалася. Після тих подій Надії Петрівні надали будинок по вулиці Робітничій. Тут народився старший син. Пізніше, коли була вагітна молодшим Сергієм, родина Таратухіних переїхала до трикімнатної квартири у п’ятиповерхівці, де живуть і дотепер.

Звитяжний 2008-ий

– Найщасливіші дні мого життя – коли мої вихованці демонстрували високі результати, ставали чемпіонами України та переможцями інших змагань, – каже Надія Петрівна. – Роком, який приніс мені найбільше таких днів, був 2008-ий. Збірна команда виборола на першості Центральної ради Всеукраїнського кооперативно-профспілкового фізкультурно-спортивного товариства “Колос” вісім медалей. Цього ж року на чемпіонаті України команда Менського району завоювала кубок: посіла перше місце у командному заліку. Мої учні вибороли ще вісім медалей: три золотих, три срібних та дві бронзових. І того ж таки 2008-ого моя учениця Оксана Зубковська стала олімпійською чемпіонкою в Афінах, встановивши новий світовий рекорд у стрибках у довжину з результатом шість метрів і 28 сантиметрів.

Геть від комп’ютерів!

– Як тренеру, мені нині дуже складно працювати з дітьми, – жаліється Надія Петрівна. – Система освіти, яка зараз діє в Україні, виснажує дітей шістьма – сімома уроками на день. Такі перевантаження спричиняють, мабуть, половину всіх пробем зі здоров’ям. І коли дитина приходить на тренування, вона вже насилу ноги тягне та жаліється на головні болі. У наш час ми взагалі не знали, що таке кров’яний тиск. Нині кожна третя дитина має з цим проблеми. Крім того, було відмінено багато вправ з фізкультури, які загартовували та зміцнювали організм.

Також великою проблемою у роботі з дітьми, на думку тренера, є їхня просто таки наркотична залежність від комп’ютера. Вона несе дуже велику шкоду здоров’ю: страждає і зір, і головний мозок, і опорно-рухова система.Звідси маємо той же сколіоз майже у кожної дитини.

Держава колись не тільки піклувалася про здоров’я дітей, а й допомагала їм. Раніше спортсменів одягали й взували. Зараз це все, причому набагато нижчої якості, доводиться купляти за свої кошти.

Ольга Котченко, "Наше слово"