21 вересня - Вигнання нацистських окупантів із Чернігова

21.09.2022   16:38 — Агенцiя

1943, 21 вересня – вигнання нацистських окупантів із Чернігова військами Центрального фронту Червоної армії під час Другої світової війни.

21 вересня 1943-го під час проведення Чернігово-Прип’ятської наступальної операції, яка була першою фазою битви за Дніпро на цій ділянці, радянські війська Центрального фронту під командуванням генерал-полковника Костянтина Рокоссовського оволоділи Черніговом.

Радянський наступ в Україну та Чернігів й Чернігівщина

Через поразку військ нацистської Німеччини у Курській битві Вермахт втратив можливість перехопити у Червоної армії стратегічну наступальну ініціативу.

Командування на чолі з Адольфом Гітлером наказало побудувати потужну лінію оборони, де головну роль мали відігравати природні перешкоди, насамперед великі річки. Особливого значення німецьке командування надавало лінії захисту на Дніпрі, яку воно вважало основою так званого «східного валу» або за іншою назвою – Лінія Пантера–Вотан.

Чернігівщина традиційно була з північно-східного напряму «воротами» (найкоротшим шляхом) до Києва, Центральної та Правобережної України. Тому німецьке командування планувало якщо не зупинити, то надовго затримати, знекровити наступаючі війська Червоної армії. Чернігів – останнє опорне місце перед Дніпром.

Нацисти планували повторити під час відступу «тактику випаленої землі», застосовану комуністичним режимом у 1941-1942 рр., щоб противник одержав повністю пограбовану, спалену та зруйновану країну. Такий наказ надійшов із Берліну з 1 вересня 1943-го. Проте, швидкий наступ радянських військ на Чернігівщині зірвав повну реалізацію цього плану.

Керівництво СРСР у свою чергу планувало якнайшвидше повернути під свою владу Україну, знищити національно-визвольний рух та інакодумство, антирадянські настрої населення, які відновилися після понад 20-ти річного панування тоталітарного комуністичного режиму. З цією метою масово використовувалися на найбільш небезпечних напрямах бойових дій так звані штрафні батальйони. За спинами наступаючих частин у кожній (!) дивізії стояли загороджувальні підрозділи, які розстрілювали тих, хто відступав.

Чернігівщина однією з перших в Україні відчула на собі тотальну мобілізацію чоловіків у віці від 16-ти і до 50-ти років командуванням наступаючих з’єднань Червоної армії і польових військкоматів, яких практично без медичного огляду, військової підготовки та перепідготовки, без військової форми та майже без зброї (одна гвинтівка на 3-5-10 осіб) зразу кидали у бій, де вони масово гинули. Їх називають «піджачники», «чорножупанники», «чорнобушлатники», «чорносвитники», «чорна піхота». У вересні 1943-го польові військкомати Центрального фронту в Чернігівській області мобілізували 94162 особи. У південних районах забирали в армію війська Воронезького фронту. Для порівняння: з вересня 1943-го і до кінця війни в області мобілізовано 167 тис. осіб. Чорна піхота з Чернігово-Сіверщини масово гинула на Гомельському напрямі та під час форсування Дніпра. Ці жертви порахувати не має можливості.

Отже, радянське військово-політичне керівництво не боялося великих втрат своїх військовослужбовців, командири всіх рівнів за це відповідальності не несли, а тільки за результати бойових дій.

Оволодіння Черніговом. Як це було?

У середині вересня 1943-го 13-а армія генерала Миколи Пухова зайняла м. Ніжин і повернула на Чернігів. Її 28-й стрілецький корпус, який нараховував 24 тис. осіб вийшов до Десни. Оборону Чернігова здійснювали 3 німецькі дивізії та інші частини, загальною чисельністю 16 тис. осіб.

Вже 18 вересня радянські війська захопили села Количівка та Іванівка, без підготовки і за допомогою підручних засобів вночі форсували Десну нижче Чернігова. До ранку 19 вересня вони зайняли приміські села Шестовиця і Жовинка, а 20 вересня – Киїнку.

Майже одночасно за Десною радянські війська зайняли села Виблі та Піски, потім форсували Десну і створили плацдарм на околиці Бобровиці під Черніговом.

З боку р. Снов на Чернігів наступали 16-та кавалерійська дивізія, інші війська, які підійшли до сіл Товстоліс і Халявин. Саме у навколишніх селах і розгорнулися найзапекліші бої. Наприклад, у с. Товстоліс ворог, відбивши атаку передового радянського загону, задіявши танки, повністю спалив село (згоріло приблизно 126 будинків із 140).

В ніч на 21 вересня радянські війська вийшли на річку Стрижень. З півночі та північного сходу до міста наближалися частини 61-ї армії під командуванням генерала Павла Белова.

Отже, німецький гарнізон у Чернігові був оточений зі сходу, півдня та заходу.

У першу годину ночі 21 вересня війська 28-го корпусу 13-ї армії почали штурм. На ранок 21 вересня Чернігів було захоплено військами 13-ї та 61-ї армій, залишки німецьких військ відступили, прорвавшись на Гомель та північно-західний напрям.

Звертає увагу, що захоплення Чернігова було здійснено Червоною армією практично так, як і Вермахтом у вересні 1941-го. Тільки німецьким військам на це знадобилося два тижні, а радянським – три доби.

Оволодіння Чернігова військами Червоної армії було важливою подією повного вигнання нацистів із Чернігівщини (30 вересня), завершення першої фази та безпосереднього початку битви за Дніпро. Обласний центр внаслідок воєнних дій та окупації так постраждав, що зайняв сумне 4-е місце за ступенем руйнації в німецько-радянській війні після Севастополя, Волгограда, Воронежа.

В області замість тоталітарного нацистського режиму відновилося панування комуністичного тоталітарного режиму. До свободи і визволення Чернігівщини та всієї України залишилося ще 48 років (24 серпня 1991-го).
 
Сергій Бутко, Сергій Горобець, Український інститут національної пам’яті