Традиції та звичаї на Трійцю

16.06.2019   13:42 — Агенцiя

Зелені свята, перш за все, — це свято перемагаючої весни на порозі літа, коли природа святкує своє відродження.

Згідно з Євангелієм, в день, коли з небес на Ісусових апостолів зійшли вогненні язики Духу, вони заговорили різними мовами, щоб іти до народів і проповідувати вчення Христове. Сходження Святого Духу обіцяв Христос у день Свого Вознесіння. Обіцянка виповнилася через десять днів, на 50-й день після Воскресіння. Тому свято Трійці ще зветься П'ятидесятницею.

Українці називають ці дні Зеленими святами, бо зеленими гілками і квітами на Трійцю прикрашають подвір'я, оселі і всі прибудови, а священики освячують зілля, які люди приносять до церкви.

Ще у дохристиянські часи наші предки вшановували культ зеленої природи, зеленого дерева, яке з'єднувало три світи: небо, землю і підземний світ. Вважалося, що Дід-Ладо – добрий дух предків — разом з гіллям-клечанням приходив до господи і оберігав людину та її житло від недобрих сил.

Цікаво, що образ Трійці в українській символіці присутній і у різдвяному трисвічнику, що зветься «трійця», у колядках про створення світу, гаївках-веснянках та троїстому знаку на писанках.

В Україні ще у ХYIII столітті у середину трав на свято Трійці ставили потрійну свічку, що теж називалася «трійцею» і повинна була горіти протягом усієї обідні. Потім трави, освячені у церкві, використовували як оберіг від різних хвороб, а троїцьку свічку давали в руки вмираючому.

Число 3 і сьогодні вважається числом Бога, числом досконалості. Воно досить часто зустрічається в природі. Це три світи: тваринний, рослинний і світ мінералів; три стани води: твердий, рідкий і газоподібний; три часи: минулий, теперішній і майбутній. Людська родина складається з батька, матері і дитини. Пропустивши сонячний промінь через призму отримаємо три кольори: синій, жовтий і червоний. Під час хрещення Ісуса Христа явилися усі три особи: Бог-Отець через голос з неба, Бог-Син через хрещення, і Бог-Дух Святий у вигляді голуба. А найпоширенішим знаком трійці у нас є, звичайно, тризуб – головний елемент Малого державного герба України і знак княжої влади і держави Володимира Великого.

Під час Зелених свят у давні часи існував звичай ставити тополю перед ворітьми та дверима, щоб захистити себе від відьом. Також з цією метою по кутках хліва ставили осику. І за допомогою дерев, зокрема, тополі, осики чи берези вгадували, чи всі члени родини доживуть до наступного клечання: якщо внесене на ніч дерево вранці залишалося зеленим — усі будуть здорові, якщо листя почорніло — хтось тяжко захворіє, а може, навіть помре.

Ще існував звичай, що називався “водити тополю”. Для цього дівчата вибирали з-поміж себе найвищу дівчину, яка мала зображувати “тополю”. Її прикрашали намистом, стрічками, барвистими хустками і потім водили селом і полями, де в той час уже колосились жита. Якщо зустрічалися люди, “тополя” їм низько вклонялася, а господарі пригощали дівчат. “Тополі” ж давали подарунки або гроші “на стрічки”.

У деяких регіонах, зокрема, на Поліссі подібний звичай називався «водити куща». Ще існував звичай, що називався «завивати берізку». З самого ранку дівчата готували їжу, зібравшись на одному прибраному подвір’ї. Посеред двору стояла зрубана молода деревина, а під нею горщик з водою. Одна з дівчат підходила до дерева й перекидала горщик з водою, а потім брала дерево в руки й починала співати обрядові пісні. Потім молодь йшла до лісу, де розстеляли скатертини і обідали. По закінченні обіду дівчата вибирали одну з берізок для завивання вінків. Завивали їх, не відриваючи гілля від дерева. Після завивання всі одне одного вітали і дарували жовті крашанки і цілувалися через вінок.

У неділю, в день Тройці, розвивали вінки. І по тому, чи залишився вінок свіжим, чи зів’яв, судили про своє щастя, чи нещастя протягом року.

Загалом вінки в українських народних обрядах користуються великою пошаною і символізують молодість й чистоту, незаплямовану красу. Дівчина, що втратила невинність, колись не могла вдягнути на голову вінок. Крім того, вінок з живих квітів вважався захистом від злої напасти.

Наші пращури молилися деревам. Люди вірили, що душі померлих оселяються у деревах, у його зеленому гіллі. Саме тому Зелені Свята, крім усього іншого, були часом поклоніння душам небіжчиків, вшануванням предків. Адже у цей період починає цвісти жито, а за народними віруваннями, у час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі, які є охоронцями інтересів свого роду. До них і зверталися живі, щоб вони охороняли майбутній врожай. А щоб зодобрити їх – приносили жертви, влаштовуючи на гробках тризни. Навіть клечання, зелене гілля в’яжеться з мертвими предками, «то душі померлої рідні приходять до хати й ховаються в клечанні».

І сьогодні Троїцьку суботу називають батьківською і несуть до церкви панахиди.

Впоравшись, що треба в хаті, селяни колись вбиралися в святковий одяг і чекали благої вісті. Почувши дзвін, вставали і перехрестившись йшли до церкви. Існував звичай — після літургії йти хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. Хто з селян бажав освячення господарських будівель, виносив до воріт стіл, покривав скатеркою, а зверху клав хліб — сіль.

Між іншим, серби і греки у дні Зелених свят також збирали квіти, плели вінки й несли їх додому, а інші народи, як і українці, прикрашали свої домівки зеленими гілками дерев, які несли з лісу або «священного гаю».

А ще на Зелені свята в українців був звичай упорядковувати могили героїв, які загинули, обороняючи свою громаду і народ. Особливо цього дня вшановують невідомих і невизнаних, похованих у братських могилах – січових стрільців, вояків Української Повстанської та бійців Червоної армій, що загинули, визволяючи рідну землю від загарбників...

джерело