У Середньовіччі Чернігів був таким собі українським Лас-Вегасом

08.01.2015   09:07 —

У часи розквіту України-Руси Чернігів завжди був гідним конкурентом Києва, повідомив сайт Україна туристична.

До того ж, за останніми даними деяких археологів та істориків, в кінці першого тисячоліття нашої доби територія Києва — так званого міста Володимира — налічувала лише 10 гектарів, а територія Чернігова дорівнювала майже 16 гектарам. І не дивно, що подекуди чернігівські князі мали неабиякий вплив та силу значнішу, аніж київські.

Та попри адміністративно-політичну змагальність цих міст, була у Чернігова ще одна дивна слава, яку стародавній Київ, незважаючи на свою велич і помпезність, ніяк не міг перекрити. Якщо вірити легендам та билинам, що дійшли до нас через віки, Чернігів був найбільш розгульним та розпусним містом слов’янського світу, куди прагнули потрапити всі вельможі та богатирі:
«Доми, шинки були вольнії,
Молодиці були привітнії,
Дівчата привабливії,
А ми з тобою, Якимушко, п’янливії,
Зап’ємо, Якимушко, загуляємо...»

Як відомо, князь Володимир запровадив бенкети ще у 996 році, можливо, заклавши цим слов’янську слабкість до застілля та непоміркованого пиття. Справи нерідко вершилися за келихом заморського вина, відпочинок поза шинком навіть важко було собі уявити:
«Наливав він повну чашу зелена вина,
Та й не малу чару, а півтора цебра.
...Випиває келишок одним духом,
На ногах стоїть він — не хитається».

Проте, не кожному вдавалося здоровим та неушкодженим вибратися з шинків Чернігова. На всі околиці наводили жах чернігівські богатирі — Блуд Блудович, Хотен Блудович, Хотен Хотенович. Навіть уславлений Ілля Муромець, зустрівшись з чернігівським богатирем Святогором, ховався від нього у хащах.

Чернігів у билинні часи — одне з найбільших європейських портових міст, купці якого доставляли заморські дива до столу київського князя Володимира. Плавали вони до далеких берегів, привозячи звідти небачені плоди, вина, спеції та золототканий одяг:
«Єсть во Чорнiгові вина заморськії,
Вина заморськії та п’янкії:
Склянку вип’ємо — другої жадаєш,
А третю вип’єш — душа пломеніє...
Якщо на дівчину поглянеш —
так загуляєшся...»

Як справжні нинішні корсари, чернігівці дозволяли собі захоплювати київські кораблі, а часом і «тиснути» на київського князя.

Та попри лиху славу цього стародавнього міста, багато хто прагнув одружитися на чернігівчанці, адже були вони найгарнішими та найвідданішими подругами, які часто й своїм чоловікам допомагали у ратній справі. Навіть один з найбільш наближених до київського князя Володимира — відомий усім богатир Добриня Нікитич, за легендою, одружився на чернігівчанці Насті, після того, як вона перемогла його у двобої.

Завдяки билинам, за Черніговом назавжди закріпилась слава міста, яке завзято схиляло своїх мешканців до не завжди благочинних, однак незвичайних, яскравих та відчайдушних вчинків, які залишились у пам’яті нащадків...