Конфлікт інтересів на Срібнянщині?

23.11.2017   12:48 — Агенцiя

Срібнянську ОТГ на Чернігівщині очікують важкі часи — з 1 січня 2018 року громада переходить на прямі міжбюджетні відносини у стані політичної кризи

17 листопада цього року перша сесія селищної ради Срібнянської об’єднаної територіальної громади в присутності народного депутата України Олега Дмитренка  (виборчий округ № 210, фракція «БПП» у Верховній Раді України, в минулому — один із засновників ТОВ «Батьківщина») проголосувала за дострокове припинення повноважень селищного голови Олега Куделі.

Два тижні тому він як безпартійний самовисуванець та чинний селищний голова виграв вибори з результатом 57%. Головний конкурент, голова Срібнянської районної ради, самовисуванка Олена Панченко отримала 42% голосів. Більшість депутатських мандатів здобула партія «Блок Петра Порошенка «Солідарність» — 12 (із 26), ще 4 — самовисуванці, але члени «БПП», кілька працівників бюджетних установ. Серед депутатів — сім працівників ТОВ «Батьківщина». Наслідки не забарилися. Цей випадок заслуговує на значно більшу увагу, адже демонструє вкрай негативні тенденції, які чим далі більше проявляються в українському місцевому самоврядуванні.

Перші вибори до рад ОТГ 2015 року майже не відрізнялися від традиційних виборів до місцевих рад — тоді мало хто збагнув, що ОТГ поєднають ресурси та повноваження райдержадміністрацій, районних рад, а також міських, селищних, міських (міст районних значень) рад. Три в одному. Перші успіхи, реальний перерозподіл ресурсів, розуміння невідворотності перетворень змінили місцеві вибори докорінно. Вони перетворилися на запеклі політичні процеси з усіма вадами, що притаманні великим кампаніям. Починаючи з 2016 року доволі типовою стала боротьба на виборах двох ключових кандидатів — чинного  голови адміністративного центру нової громади та голови районної ради (частіше) чи райдержадміністрації. З точки зору політичної конкуренції — в цьому немає нічого надзвичайно. Щоправда, дещо насторожує загроза некритичного перенесення досвіду роботи апаратів райдержадміністрацій на нові виконкоми рад. Та головна проблема в іншому — ми стали свідками безоглядного прагнення до збереження контролю над територією. Останні нібито віддані до осучасненої системи «годівниці» відомих економічно-політичних угруповань. Але ми живемо не в середньовічній Московії.

Що сталося в Срібному — задовго до оголошення ЦВК дати перших виборів чинному голові у високих кабінетах було запропоновано відмовитися від балотування і задовольнитися в майбутньому посадою заступника. Однак поставало питання — а що робити з підтримкою на попередніх виборах у 94%? Під час першої сесії нової ради депутати спочатку обрали свого секретаря й одразу пригадали голові, що за попереднього скликання рішенням суду його було визнано винним у порушенні конфлікту інтересів через несвоєчасну передачу своїх корпоративних прав у ТОВ «Срібнянський Агробуд» (доброю виявилася пам’ять у працівника ТОВ «Батьківщина»). На час виборів голова сплатив штраф і передав свої корпоративні права з управління третій особі (але не власності — цього законодавство не вимагає). Тому наступне усунення від обов’язків виглядало як неприхована помста за непоступливість і відбулося у спосіб, який дуже нагадує попередньо розроблений сценарій. Фактично, за партійною вказівкою (і ще за якою?) депутати знехтували волею власних виборців. Тобто — не вона для них є визначальною. Тоді, що і чим це всім нам загрожує?

Південь Чернігівщини — це родючі чорноземи, за які ведеться боротьба. Часи, коли сільгоспугіддя стояли під бур’янами, — давно в минулому. Тепер це великий бізнес, розорюється кожен клаптик землі — там, де можна, і де не можна — теж розорюється. Переважно йдеться про землі за межами населених пунктів, якими управляє Держгеокадастр. Це про них нещодавно було гучно заявлено на Раді регіонального розвитку — в нас не буде «смотрящих». Отже, вони весь час існували в революційній Україні. Уряд стверджує, що незабаром зазначеними землями керуватимуть ОТГ. Боротьба за землю (тобто — за майно та гроші) породжує бажання контролювати владу, аби через неї забезпечити сталість панування, розкіш одних і безправ’я та жебрацтво інших. Як влучно і правдиво стверджував один колишній виборчий плакат: «Наша перемога означає для вас щасливе майбутнє у нас і наших дітей». У такому разі більшості виборців може бути призначено кілька срібників, аби дякували господарям свого життя, а вільні вибори та формування територіальних спільнот людей як мета змін — зайві, ба більше, навіть загрозливі елементи. Краще призначати керманичів територій (не спільнот!) як голів райдержадміністрацій. Але в країні — реформи, демократизація та децентралізація. Звідси очікуване бажання антирозвиткових груп інтересів звести вибори до фарсу, корумпувавши виборців. Тобто змінити форми, а не зміст попередніх відносин, очевидне прагнення звести реформу до чергової імітації. І частина виборців на це ведеться.

Маємо справу із запереченням, брутальним та нахабним, цінностей, за які громадяни виходили на Майдан і гинули, бажаючи змінити країну. Це підрив (байдуже — свідомий чи ні) незалежності України та її державності, адже таким чином у країні зростає чисельність незадоволених активних людей, розкачується суспільна ситуація, додаючи аргументів до думки: «Бачите, що робиться? І що далі?». Хто здатен скористатися жадібністю правлячої верхівки та свідомою деморалізацією українського суспільства, взагалі-то відомо — на північному сході вже неодноразово розігрували подібну комбінацію з Україною. І щоразу вдало (крім 2014 року — завдяки громадянському піднесенню, але з великими втратами). Щоразу зовнішній чинник спирався на реальні явища, які існували серед наших предків. Вони стимулювалися невіглаством і недалекоглядністю учасників політичних процесів. Потім лунав галас: хочемо гетьмана. Та було запізно — козацька старшина ставала російськими дворянами. Фінал послідовної ланцюгової реакції — російський прапор над Києвом та авторитарний компрадорський політичний режим.

До теми: Голову Срібянської ОТГ звільнили на першій же сесії

Вражає, що сліпацтво на субрегіональному рівні демонструє правляча політична сила, таким чином дискредитуючи всю партійну структуру і брендове ім’я. Хто про що думає, коли роздає подібні вказівки, і хто що кому намагається довести? Таке враження, що відбувається показова річ: якщо такий номер пройде в Срібному, те саме може відбутися будь-де й будь-коли, трапитися з будь-ким... Нескорених приберуть, а інші стануть слухняними — чи не так? Виборним посадовцям начебто показується їхнє місце, причому до болю знайомими методами... Кілька років тому американського посла в Україні, чия каденція добігла кінця, запитали: в чому найбільша проблема України. Відповідь така: у вас забагато політиків, але обмаль державних діячів. Так-от, державний підхід тут відсутній, розуміння далекосяжних наслідків своїх управлінських рішень — зеро.

Тепер типове українське політиканство, замішане на бізнесових інтересах, втручається у базовий рівень — нові територіальні громади. Комунальні питання збираються вирішувати за допомогою фракційної приналежності й вертикальних вказівок, які не мають нічого спільного з реальними інтересами громад і розвитком територій, для цього шукають слухняних виконавців. Таким шляхом ми дуже швидко прийдемо до практики управління Партії регіонів. А це не що інше, як загроза краху найуспішнішої в Україні реформи — місцевого самоврядування. Разом з Українською державою, бо наступного шансу вже не буде. Мабуть, комусь дуже кортить керувати в ручному режимі й мати з того відповідний зиск, бо іншого не знає і не розуміє, а переважна більшість громадян грає роль заручників (бюджетники) та водночас статистів. Це що завгодно, тільки не європейське суспільство, до якого ми прагнемо.

Подібні випадки в Україні непоодинокі. Вихід — не боятися, максимально висвітлювати такого роду факти і демонструвати всіма законними методами громадянську активність, скільки буде потрібно. А Срібне очікують важкі часи — з 1 січня 2018 року громада переходить на прямі міжбюджетні відносини у стані політичної кризи. Попереду суд. Не кращий старт у новому конкурентному світі територіальних громад.

Володимир БОЙКО, газета "День"