Полон розщеплює свідомість, а "угу-реакція" реакція лікує психіку

03.01.2015   13:18 — Агенцiя

Бійцю, який після повернення з війни додому став дратівливим чи почав пити, стане в пригоді так звана "угу-реакція" його близьких.

Звільненому з полону допоможе психологічна методика збирання "розщепленої свідомості". А переселенцю, який втратив усе, - навчальний курс "Як почати жити заново". Детальніше про допомогу людям, по долях яких пройшлася війна, кореспондент Укрінформу поговорив із досвідченим фахівцем, президентом Української асоціації психодрами, кандидатом психологічних наук із Чернігова Віктором Мозговим.

- Вікторе Івановичу, з якими психологічними проблемами ви найчастіше стикаєтесь, працюючи з учасниками антитерористичної операції?

- У людей, які брали участь у бойових діях і були під обстрілами, формуються нав’язливі стани, так звані, тригери. Це - повернення в досить мирній, спокійній обстановці тих емоцій, які у бійців виникали на війні. Петарди чи салюти можуть миттєво викликати асоціацію з обстрілом, скажімо, "Градами" і спричинити реакцію як психоемоційну, так і фізичну. Був випадок, коли в лікарні один з поранених військових уві сні дав команду "Повітря!" Почувши її, всі 30 чоловік, які лежали в палаті, моментально сховалися під ліжка. Це - вироблена в ситуації загрози поведінка, спричинена великою емоційною напругою, яка сама по собі нікуди не зникає. Достатньо найменшого приводу, звуку, слова чи фрази - і все повертається. Психологи допомагають бійцям розпрощатися з цими тригерами.

- Як саме?

- Є спеціальні техніки і технології, що надають змогу прибрати такі стани і замінити їх позитивними. Це що стосується терапії. Однак, більшість травмованих потребує простої підтримки, яку може надати будь-яка людина зі спеціальною підготовкою. Наприклад, кризовий інтервент. Він володіє технікою, особливість якої - не копання в особистості, а всього лише з’ясовування суті проблеми, почуттів, які вона викликає та можливих шляхів її подолання самою людиною.
І ось тут виникає низка проблем, одна з яких - сім’я. Тому що вона часто не знає, як реагувати на поведінку травмованого бійця. Більше того, може її засуджувати. Наприклад, якщо він вживає алкоголь. А це, як ми знаємо, явище серед військових дуже поширене через помилковий міф про те, що алкоголь знімає напругу. Насправді він, на жаль, здебільшого призводить до формування алкогольної залежності. І от, коли чоловік приходить додому й відчуває напругу в стосунках з людьми, то, перш за все, думає: вони не розуміють, де я був, не знають, як там... Ображається, "вибухає" на всяку дрібницю.

- І з ким у таких випадках треба працювати психологам: з бійцем чи його родичами?

- Тут потрібно працювати системно з усіма. Тому що ми можемо підтримати бійця, але коли він повернеться в родину, і його дружина зреагує на якісь його дії, наша допомога буде зведена нанівець. Через це ми зараз думаємо над тим, щоб окремо зібрати дружин, які чекають своїх чоловіків і провести з ними спеціальні навчальні курси.

- Що ви їм будете рекомендувати?

- Перш за все, ні в якому разі не засуджувати й не оцінювати поведінку свого коханого, чоловіка, батька чи дядька. Якщо ж він поводить себе незвично, чи надмірно випиває - звертатися разом з ним до психолога. Причому, до фахівця, який уміє працювати з травмою. Адже реакція, яку ми спостерігаємо в учасників бойових дій - це реакція людини з травмованою психікою. Тому - повне прийняття його таким, який він є.

Друга порада - "стати вухами" для свого чоловіка. Хай він якомога більше говорить і розповідає. Адже коли людина психологічно відчуває, що її сприймають, у неї "розв’язується язик", і вона починає ділитися. Справа в тому, що психоемоційний ступор виникає, коли у людини з’являється страх, що її не зрозуміють. Він певною мірою блокує мовну функцію. В результаті зростає внутрішня напруга. І тоді людина часто "вибухає" і "підсідає" на алкоголь. Щоб до цього не дійшло, і треба "відкривати" свої вуха. Хай він туди, як у сміттєве відро, виливає все, що в нього накипіло, що він бачив, відчував, чим не задоволений.

І найсерйозніша рекомендація - не включатися в ці емоції і не підтримувати його осуду. Ну, наприклад, президент сякий-такий, уряд не дає пільги і так далі. Якщо ми включаємося, наша підтримка зводиться до нуля. Травмованому чоловікові поряд потрібна людина урівноважена, з максимальним самовладанням. Її мова повинна бути чіткою, спокійною, з паузами. Це важливо тому, що травмований чоловік, дивлячись на неї, підсвідомо копіюватиме її поведінку, набиратиметься витримки і спокою, а отже, отримуватиме реальну підтримку.

- А якщо, як ви кажете, не включатися в емоції чоловіка, не піддакувати йому, він не буде вважати, що його точку зору ігнорують і, зрештою, не розуміють?

- Піддакуючи, ви тим самим кажете йому: продовжуй-продовжуй. А от так звана "угу-реакція" - саме те, що травмованому потрібно. Згадайте, чи потребували ви поради і співчуття, коли були дуже засмучені, або пережили смерть близької людини? Абсолютно ні. А от якщо поряд з вами була людина, яка не лізла в душу, не нав’язувалась зі своїм співчуттям, а сказала: "Ти можеш завжди на мене розраховувати", - це саме те, що вам було потрібно.

- Дійсно, так. А чим відрізняються психологічні травми бійців, які стоять на передовій, і жертв полону - якщо вам доводилося з ними працювати?

- Доводилося. Люди після полону зазвичай дуже травмовані. Тому що умови утримання в ньому навмисно й ненавмисно спрямовані на те, щоб знищити "я" людини, розмазати, розщепити його всіляко. Ти - ніхто, ти - ганчірка. Це робиться для того, щоб зламати волю людини, позбавити її здатності опиратися. У полоні присутній страх смерті, страх того, що ніхто не дізнається, як ти загинув, і взагалі правди не дізнається. Тебе можуть оббрехати перед всіма, виставити зрадником. Це ті речі, які розщеплюють свідомість людини і вона починає "з’їдати" себе зсередини. Військовий думає: "Я виявився боягузом. Я - нікчемний офіцер, подав поганий приклад своїм солдатам. Я - поганий батько і недостойний приклад для свого сина". І чим більше таких шматків, тим важче потім людині зібрати себе докупи, інтегруватися в цілісне "я". Для роботи з такими людьми потрібна техніка підтримки, спрямована саме на інтеграцію, на збір цих частин.

- Чи можна сказати, що психологічні травми тих, хто пройшов через полон, - найважчі?

- Одні з найважчих.

- А бійцю, який на передовій, трішки легше?

- Так, тому що поряд є бойові побратими. А в полоні - товариші по нещастю, які, до того ж, поводять себе по-різному. Тому, якщо немає спеціальної психологічної підготовки, то, спостерігаючи за іншими, які страждають іще більше, людина ще швидше руйнується.

- З військовими розібралися. А тепер, якщо можна, про особливості психологічних травм переселенців.

- Тут метафора одна: втрата коренів, малої батьківщини. Втратити все в один момент - це страшна травма. У цій ситуації ми спостерігаємо дві реакції. Частина людей починає активно чинити їй опір і адаптуватися в нових умовах. Шукає роботу, наприклад. Як от кримські татари в Києві чебуречні відкривають. Або наші, чернігівські переселенці з Донбасу, які живуть в санаторії, йдуть працювати в сільську школу.
Друга реакція, яка нерідко зустрічається серед людей старшого віку або незрілих чи інфантильних, - це образ жертви: нам усі винні! Такий образ починає паразитувати й руйнувати людей, позбавляючи їх адаптивних механізмів боротьби. Тому, коли ми завалюємо переселенців "гуманітаркою", то чинимо не зовсім правильно. Людям, звісно, треба допомагати і продовольством, і зимовим одягом, і іншими речами. Але більше за все їх потрібно навчати.

- Інакше в них може сформуватися споживацький світогляд, як це буває з інтернатними дітьми, чи не так?

- Абсолютно. Державна система у нас, на жаль, побудована на даванні, а не на навчанні. Біда в тому, що людина в стані травми дуже часто регресує в дитячу позицію прохача допомоги. Вона відчуває себе нещасною і відповідно себе поводить. Це - через помилковий міф про те, що так їй більше приділять уваги і більше дадуть.

- Тобто, державі треба допомагати переселенцям до певної межі?

- Держава має забезпечити юридичну базу, визначити статус цих людей, дати їм можливість знайти роботу і хоча б тимчасове житло. Все інше залежатиме від особистості кожної людини.

- Відомо, що очолювана вами громадська організація "Конкордія" об’єднала певну кількість психологів, які тепер надають допомогу постраждалим від війни людям. Скільки чоловік вони вже "пропустили" через себе в Чернігові?

- В "Конкордії" на сьогодні створено дві мобільні бригади по 12 психологів. Ми працюємо в Чернігівській області як з військовими, так і з цивільним населенням. Кількість людей, яким наші волонтери вже надали психологічну допомогу, обчислюється сотнями.
Окрім психологічної підтримки, ми надаємо й матеріальну - збираємо для наших бійців усе необхідне. Нещодавно, зокрема, зібрали й відправили на передову півсотні ліхтариків, батарейки до них, буржуйки, бензопили, ліс для бліндажів та багато іншого. До речі, в тому резонансному випадку, коли наш 41-й батальйон дві доби стояв на станції без гарячого харчування і обігріву, спрацювали якраз наші волонтери. Ми цього не афішували, але саме "Конкордія" тоді вийшла на обласну раду, оголосила про проблему на сесії, і солдати отримали все необхідне. Спасибі депутатам, які відгукнулися.

- А вам подяка за вашу роботу.

Наталія Потапчук, Чернігів.