До 70-річчя створення “Молодої гвардії” – підпільної молодіжної організації, що діяла в Краснодоні

19.09.2012   16:14 — Агенцiя

“1926 року, 8 червня, в ту пору, коли цвіла пишним цвітом черемшина, а грона бузку привітно заглядали у відчинене вікно моєї кімнати, в Прилуках на Чернігівщині народився в мене син Олег…” –

Олег Кошовий

так згадувала Олена Миколаївна Кошова про найдорожчий день у своєму житті. У Федосія Йосиповича Кошового, Олегового діда, який рано овдовів, сім’я була велика: чотири сини і три доньки. Літніми вечорами родина часто збиралася на тінистій веранді власного будинку, збудованому 1898 року на Квашинцях, на вулиці Олександрійській, прадідом Олега Йосипом Григоровичем Кошовим. Співали народні пісні, згадували старовинні перекази, легенди, оповідки про навалу татар, Запоріжську Січ, Тараса Бульбу. Маленький хлопчик, наслухавшись тих оповідань, і сам, бувало, вистругає з дерева шаблю і з ватагою сусідських хлопчаків починає грати “у війну”. Ворогами в них тоді були бур’яни та кропива. У цьому будинку, що став початком легенди, пройшли дитячі роки Олега Кошового.

У 1932 році родина переїздить до Полтави. Олега віддали до школи, проте у першому класі він провчився всього декілька днів. Як обдарованого хлопчика, що вже вмів читати й рахувати, його перевели до другого класу. Через два роки Кошові переїжджають до Ржищева, де пройшли ранні шкільні роки майбутнього героя. Олег полюбив мальовниче містечко, красу Дніпра. Потім був Канів із його величними дніпровськими кручами, нові друзі та шкільні товариші. Олег побував на урочистому відкритті пам’ятника на могилі великого Кобзаря.

У січні 1940 року Олег із мамою переїхав у Краснодон – невелике шахтарське місто Ворошиловградської (тепер Луганської) області. За короткий час він завоював авторитет серед товаришів – не по роках рослий, міцний, начитаний та інтелігентний. У середній школі №1 імені О. М. Горького, де навчався Олег, він познайомився з майбутніми молодогвардійцями Валерією Борц, Георгієм Арутюнянцем, Анатолієм Лопуховим, Іваном Земнуховим, які стали його близькими друзями. Кошовий брав найжвавішу участь у громадському житті шкільного колективу. Він був членом учнівського комітету, разом з Іваном Земнуховим редагував загальношкільну стінгазету “Крокодил”, займався в літературному гуртку, виступав у художній самодіяльності з декламацією власних віршів українською і російською мовами. У шкільному альманасі “Юність” часто з’являлися його оповідання.

СИВИЙ ЮНАК

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Олегу йшов шістнадцятий рік. Із однокласниками він збирав урожай на колгоспних ланах, допомагав доглядати поранених у шпиталі, брав участь у випуску “Блискавок” зі зведеннями Радінформбюро. У березні 1942 року він став комсомольцем. У липні того ж року, з наближенням до міста ворожих військ, Олег спробував евакуюватися, проте дійти вдалося тільки до території сусідньої Ростовської області. Всі шляхи були відрізані, тож довелося повернувся в уже окупований Краснодон.
У кінці вересня невеликі антифашистські групи, що почали діяти в місті та на околицях, були об’єднані в єдину підпільну молодіжну організацію “Молода гвардія”, до складу штабу якого увійшов і Олег Кошовий. Юнак брав активну участь у багатьох бойових операціях молодогвардійців: розповсюдженні листівок, збиранні зброї, підпалі скирт хліба, призначеного для відправки в Німеччину. Вірші, написані ним у цей період, сповнені віри в близьку Перемогу.

На початку січня-1943 підпілля розкрили й почалися масові арешти. Штаб дав вказівку молодогвардійцям покинути місто й невеликими групами просуватися до лінії фронту. Але, на превеликий жаль, більшість молодогвардійців були арештовані. Після жорстоких катувань і допитів холодними ночами 15, 16, 31 січня їх вивезли за місто до шахти №5, де розстріляли, а частину ще живими скинули в глибокий шурф.

Олег Кошовий із Ніною та Ольгою Іванцовими, Валерією Борц, Сергієм Тюленіним намагався перейти лінію фронту, але це їм не вдалося зробити. Пізнього вечора 11 січня, знесилений після довгих блукань, Олег повернувся в Краснодон. Додому зайти не міг, бо в квартирі Кошових день і ніч чергувала поліція. Останній раз побачившись із мамою у сусідки й переконавшись, що його розшукують окупаційні власті, наступного дня юнак вирушив до міста Боково-Антрацита, де сподівався знайти притулок у знайомих до приходу Червоної Армії. Неподалік залізничної станції Картушине, що за 7 кілометрів від міста Ровеньки, зовсім випадково він був затриманий каральними органами: на блок-посту йшла звичайна перевірка документів. Документів у Олега не було. Приводом для затримання став пістолет, знайдений при обшуку. Для з’ясування особистості його доставили до Ровеньківського районного відділу поліції, де знайшли зашитими в підкладці одягу печатку “Молодої гвардії”, кілька чистих бланків тимчасових комсомольських посвідчень. Після попереднього допиту Олега було переведено до Ровеньківського окружного відділення німецької польової жандармерії, що містилася в колишньому будинку міської лікарні. У страшних застінках провів він свої останні дні. Від пережитого шістнадцятирічний юнак посивів. Після нових допитів Олега Кошового розстріляли в Гримучому лісі.

Ось як цинічно свідчив про останні хвилини життя Олега німецький жандарм Отто Древітц на допиті 6 листопада 1947 року:
“…У кінці січня 1943 року я отримав наказ від заступника командира підрозділу жандармерії Фромме приготуватися до страти заарештованих радянських громадян. У дворі я побачив поліцейських, які охороняли дев’ятьох заарештованих, серед яких був також і впізнаний мною Олег Кошовий. Коли до нас підійшов Шульц і ще кілька жандармів, ми повели за наказом Фромме засуджених до смерті до місця страти в міський парк у Ровеньках. Ми поставили арештованих на край виритої заздалегідь великої ями і розстріляли всіх за наказом Фромме. Тоді я помітив, що Кошовий іще залишався живий і був тільки поранений. Я підійшов до нього ближче і вистрілив йому прямо в голову…”.

ЙОГО ІМЕНЕМ

Після звільнення міста, 20 березня 1943 року, тіла Олега Кошового та його бойових товаришів по підпіллю Любові Шевцової, Семена Остапенка, Віктора Суботіна та Дмитра Огурцова, страчених у Гримучому лісі, були поховані в братській могилі жертв фашизму в центрі міста Ровеньки у сквері імені “Молодої гвардії”.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1943 року члену штабу підпільної комсомольської організації “Молода гвардія” Олегу Васильовичу Кошовому було посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Ім’я Олега Кошового отримали багато вулиць, промислових і сільськогосподподарських підприємств, річкових і морських суден, навчальних закладів, піонерських таборів, дружин і загонів.
У Прилуках на його честь у 1978 році створено історико-меморіальний музей, встановлено пам’ятник, відзначений республіканською молодіжною премією ім. М. Островського. Розділи експозиції містять багато документів і фотознімків, які відтворюють славний бойовий шлях прилучан у роки Великої Вітчизняної війни та подвиг воїнів-інтернаціоналістів. Працівники музею любовно зберігають атмосферу тих часів, коли в цьому будинку жила родина Кошових.
У Краснодоні на вулиці Садовій зберігся будинок, у якому перед війною і в період окупації міста проживав Олег Кошовий. На площі імені “Молодої гвардії” розташований Краснодонський обласний музей “Молода гвардія”, встановлено величний монумент “Клятва” – символ героїзму і нескореності героїв підпілля, які полягли в борні за рідну землю. На гранітному постаменті п’ять молодогвардійців в урочисту хвилину прийняття клятви. І серед них наш земляк – юний месник Олег Кошовий.

Град Прилуки