У музеї-заповіднику М.Коцюбинського відбулася презентація книжок Сергія Пантюка та Олекси Бика

01.03.2017   10:35 — Агенцiя

У Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського відбулася презентація книжок поезії відомого українського поета та громадського діяча Сергія Пантюка «Так мовчав Заратустра» та поета, воїна-добровольця Олексія Бика «Вірші на руці».

Як мовчав Заратустра? Для чого пишуть вірші на руці? А ще такі запитання ставлять самі поети – і перш за все собі. І відповідають. Віршами. Книжками. Відповідають. Не критикам, не поціновувачам, - світові. Бо саме світ є тим простором, який спонукає до запитань і відповідей – книжками, вчинками, життям. Для чого читачі ходять на літературні вечори? Може – щоб отримати відповіді, на непоставлені запитання, а чи просто – щоб поспілкуватися з тими, для кого література – це життя, а життя – література, а може – щоби просто перебачитися з давніми друзями.

Такими друзями для багатьох чернігівців є Сергій Пантюк і Олекса Бик. Саме вони в неділю представляли нашому місту свої нові книжки. Сергій – видану в «Смолоскипі» книжку «Так мовчав Заратустра», а Олексій – «Вірші на руці», що вийшли вже у видавництві знову-таки Сергія Пантюка. Замикається коло. Коло книжок, імен і прізвищ. Коло місць, міст, містичне коло. Коли тексти дарують передбачення, а передбачення – тексти. Коло замикається – коли подія спричиняє іншу подію і стає геть дивно: як можна писати про літературний вечір, який сам і допомагав організовувати. Коло замикається.

Олексій повертається на Чернігівщину. Вечір – у Чернігові; день – у Сосниці. Сосниця – особливе місце. Він – звідти. Сергій – повертається до Чернігова, бо це особливе вже для нього місто, де відбулося чимало вечорів, літературних і геть невнормованих, а то й ненормативних, де з'явилося чимало віршів, де стрівся і прощався навічно з друзями. Чернігів – місто, де завжди є де просто помовчати, що вже говорити про яку бучну імпрезу. Чернігів – імпрези цінує. І взагалі – він вартий того, щоби сюди повертатися.

З книжками, піснями, друзями. І це добре, коли є де явити перші, другі й третіх. Сергія й Олексу звично прийняв КМЦ «Інтермеццо», проте надто вже багато минулої неділі там відбувалося подій. Коли всі вони добігли кінця, повсякчасний співорганізатор наших подій Олександр Ясенчук встиг хіба що відпровадити гостей, не було часу для ґрунтовнішого спілкування.

Бо гості поспішали. Певна річ, на радіо. Певна річ – на «Свободу.фм». Записали передачу – ледве встигли до Літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського. Прийшли за 10 хвилин до початку. Нас зустрів Ігор Юлійович Коцюбинський, саме він мав представити літераторів глядачам.

Заповнюється зала. Ось прийшли добрі друзі Сергія Пантюка й Олекси Бика – з курсів української мови. Викладач – пані Людмина Зіневич – шкодує, що не всі «курсанти» змогли прийти. Все ж вечір неділі. Багато хто – вже подумки на роботі. Та люди йдуть. Хтось спізниться, проте прийде пізніше, бо знає, що часом просто прийти – важливо.

Вечір починається. Звучать пісні й вірші. Вірші й пісні – часів миру – про війну, вірші й пісні з війни – про добу тиші. Затишшя. Обіч входу їх слухає Ігор Коцюбинський. Він знає, про що йдеться – він воював. Майже при виході їх слухає Юніс Аскеров, він теж знає, про що йдеться. Їх слухає літераторка Олена Максименко – вона теж знає.

Вона приїхала підтримати друзів-побратимів. До Чернігова. Вона тут не вперше, а ще – у березні тут буде її вечір. Я – не знаю. Проте цей вечір – і мій також. Він наш, глядацько-поетично-бардівський. Він – «всіхній».

Вірші, пісні, спогади, запитання. Поставлені й непоставлені. Олег Головатенко та інші колеги пишуть відео. Відео затягують інтернетові «хмари»... Передберезневий сніг вкриває майданчик перед входом до музею.

Хороший був вечір...

 
Дмитро Мамчур