Історії про кохання зібрали гостей до музею-заповідника М.Коцюбинського

15.02.2016   08:36 — Агенцiя

Почуття, завдяки якому людина зважується на несподівані шалені вчинки, котре змушує її раз і назавжди змінювати своє життя, і яке, зрештою, робить кожного щасливим.

Звісно ж, це кохання. І саме історії про кохання звучали 12 лютого у затишній вітальні меморіального будинку музею-заповідника М.Коцюбинського. Цього дня відбулася друга зустріч у межах проекту «Михайло Коцюбинський – знайомий незнайомець».

Автор проекту, заступник директора музею з наукової роботи Наталія Коцюбинська запропонувала гостям за чашкою духмяного чаю забути про турботи і помандрувати у часі до другої половини ХІХ – початку ХХ століття, адже темою зустрічі стало кохання у житті Михайла Коцюбинського.

Чотири жінки, кожна з яких лишила свій незабутній слід у душі письменника, – чотири захопливі історії з радістю і сумом, із задоволенням від цікавої розповіді і не без моралі. І безперечно, цього разу академічний, хрестоматійний образ письменника поступився образу людини – простої людини з її думками, переживаннями, враженнями, здобутками і невдачами. І не дивно, адже саме кохання до старшої за себе на кілька років дівчини підштовхує простого, тоді ще зовсім юного Михайлика Коцюбинського спочатку з головою поринути у світ літератури, невтомно читаючи книги, а потім і взагалі підводить до рішення самому стати письменником – творцем отого надзвичайного книжного світу.

Мине якийсь час і уже 22-річний Михайло, працюючи домашнім вчителем, знайомиться із дзигівською попіною Марією Міхнєвич. Поступово між Михайлом та Марією зав’язуються тісні стосунки. Вони багато часу проводять у розмовах, разом читають книжки, прогулюються, Михайло навчає Марію польської мови. Захоплюючись ідеями народників, Коцюбинський часто розповідає про них дівчині, заохочуючи її вчитися та працювати на користь народу. Проте долі закоханих розходяться.

Життя Михайла і далі сповнене перипетій: він повертається до Вінниці, а вже згодом вирушає на південь України, де кілька років працює у філоксерній комісії. І ось одного разу, навідавши у Чернігові свого друга і колегу-філоксериста В.Андрієвського, Михайло Михайлович знайомиться з Вірою Устимівною Дейшею – випускницею вищих Бестужевських курсів у Санкт-Петербурзі, вчителькою Єпархіального жіночого училища, активною учасницею місцевих громадських організацій. Саме Віра Устимівна на усе життя стане для письменника найкращим другом, порадником і берегинею його родинного вогнища. А листи, писані Михайлом Михайловичем до «дорогої Вірунечки» з різних куточків України та європейських міст, і через довгих сто років потому сприйматимуться як справжній щоденник почуттів митця до своєї любої дружини.

І нехай за якийсь час мінлива, спрагла до вражень письменницька натура впише в історію свого життя почуття до значно молодшої за віком колеги по статистичному бюро Олександри Аплаксіної, проте і ці стосунки не стануть на заваді подружнього життя митця. Звичайно, ця остання пристрасть у житті письменника ховає у собі багато секретів, розкрити які до кінця неможливо навіть за наявності чуттєвих листів письменника до Шурочки. До того ж сторічна відстань у часі і значна різниця у поглядах на звичаї, стосунки і шлюб у епоху письменника і сьогодні суттєво ускладнює трактування цього факту з життя М.Коцюбинського.

Особливої щирості і безпосередньості історіям про кохання, що прозвучали на заході, додали цитати з листів самого письменника та фрагменти з роману М.Слабошпицького «Що записано в книгу життя», прочитані вченим секретарем музею Дмитром Мельниченком.

Справжньою родзинкою заходу стали чуттєві музичні композиції, котрі на старовинному роялі будинку Коцюбинських виконав заслужений діяч мистецтв України, доктор філософії, мистецтвознавець Олег Васюта. Серед творів класичних композиторів, які прозвучали на вечорі, були ті, що свого часу любила і майстерно вміла виконувати Віра Устимівна Коцюбинська. Нині свідченням цього є численні нотні збірники, які належали дружині письменника. На їхніх сторінках і досі зберігаються примітки і позначки, зроблені рукою Вірунечки та музикантів і виконавців, котрим довелося побувати у домі Коцюбинських.