ДЕСНЯНСЬКА ПРАВДА. Політ – завжди таким і залишиться…

08.10.2015   16:58 — Агенцiя

Якщо впасти, м’яко кажучи, в дитинство і сприймати політ над гніздом зозулі буквально, то все одно логіка буцне по голові.

 Адже зозулька – ще та вража пташина, вона кубла не в’є, пташенят не виховує. Отже, всі закони ігнорує.  А тому й політ виходить чи то віртуальний, чи божевільний. Чи – божественний… З тієї фантазії, котра поза зоною досяжності буденного сприйняття.

І тоді можна скільки завгодно дискутувати, чому Макмерфі не вистрибнув у вікно, а залишився в «дурці», знаючи, чим усе для нього скінчиться. Просто не міг інакше, такий собі розбишака-хіпі? І чому?

 Відтак він посмертно став, уявіть собі, для декого месією, хоча зовсім цього не хотів… А до чого ж він прагнув? Навряд чи до чогось путнього, поки не потрапив до божевільні… Отже, виходить, ми маємо обов’язково щось осягнути, відчути,  аби змінити геть своє життя і натомість  побачити світ іншим, можливо, справжнім, та оцінити вартість свого буття в ньому?..

Про що це я? Про так само культову виставу в Чернігівському молодіжному театрі «Політ над гніздом зозулі, як і однойменний голлівудський оскароносний фільм. І хай скептики балакають. Культові речі бувають і далеко від Голлівуду. Не треба нам почуватися провінційними й меншовартісними. Тим більше, що Геннадій Касьянов, художній керівник театру, заслужений діяч мистецтв України, дещо змінив фабулу роману, додавши усім героям, особливо Макмерфі, поривань і філософії, чи то загадковості слов’янської душі.

Для інформації – «Політ над гніздом зозулі» (англ. One Flew over the Cuckoo’s Nest — буквально: «пролетів над гніздом зозулі») — роман Кена Кізі, в основу якого ліг досвід роботи у психіатричній лікарні, у котрій проводили «ЛСД-сесії» та робили досліди із використанням сильнодіючих наркотиків.

Роман написано в 1959-му  й опубліковано в 1962-му. У 1963 році Дейл Вассерман інсценізував твір на сцені Бродвею; у 1975 році Мілош Форман зняв за романом культовий  фільм із Джеком Ніколсоном у головній ролі. Кінострічка здобула п’ять «Оскарів». Щотижневий американський журнал «Тайм» включив роман Кізі до «100 найкращих англомовних романів з 1923 року за версією «Тайм».

Отже, ось так описується сюжет. Як щодо відпочинку за державний рахунок в невеликій психіатричній лікарні? Саме це і зробив неспокійний та незалежний Макмерфі, у якого у венах – вогонь, а язик гострий, мов бритва: симулював божевілля і поселився «у психів».

Та раптом його заразне почуття незалежності починає отруювати сіру рутину лікарняних буднів. Якщо по телевізору йде всесвітній чемпіонат з бейсболу, він не допустить, щоби накачані заспокійливими пігулками пацієнти тинялися навколо.

Це – війна! На одному боці – Макмерфі. На іншій – санітарка Ретчед, у неї спокійний голос, вона –один із найбільш холоднокровних і нещадних лиходіїв у історії кіно. На кону доля кожного пацієнта в палаті.

Власне, вистави такого характеру й існують для того, аби ми, перечеплючись через бордюри, східці, пеньки та колоди, у немислимій круговерті нашого часом моторошно-розколошканого життя могли зупинитися й задуматися над собою, суспільством і буттям.

Вистава молодіжників  споглядається на одному диханні. Усі персонажі – настільки індивідуальні й так талановито зліплені акторами та режисером, що і не причепишся. Дейл Гардінг у виконанні Романа Покровського – мужній, розумний чоловік, котрий ховається в божевільні від своїх комплексів і жорстокого світу. Мартіні (Микола Пономаренко) – викликає не просто гомеричний сміх, а й співчуття. Біллі Біббіт (Микола Бичук) виглядає таким інфантильно-зворушливим. А Скенлон (Євгеній Сидоренко) –  позитивно затятим, хоч і мріє інколи знищити весь світ. Сестра Рейчед у виконанні Тетяни Салдецької хоч і монстр та підсвідома садистка, але насправді вона свято вірить, що робить усім благо. Валентин Макар аж ніяк не копіює Джека Ніколсона. Він самодостатній герой, котрий вивищується над вигаданим Кеном Кезі Макмерфі. Що ж до індіанського вождя Бромдена, котрого грає заслужений артист України Олексій Биш, то цей образ надзвичайно вдався акторові. Бо на очах у глядачів трансформується еволюційно і просто дивовижно. Прекрасно вдалися ролі й заслуженому артистові України Володимирові Банюку, Руслані Остапко, Інні Атрощенко, Іванні Стеблинській, Русланові Бугаю.  За що їм щире дякую від глядачів.

Психлікарні загалом – то тема незвичайна. Про них говорять і пишуть мало. І не тільки тому, що світ пацієнтів божевілень часом непідвладний навіть лікарям-психіатрам. Адже раніше саме в цих закладах боролися з тими, хто мислив нестандартно або йшов проти держави як апарату насилля. Мабуть, і сьогодні не все у таких закладах гладенько…

Але справа ще й у тому, що божевільня часто виступає як міні-модель самого суспільства. Хоча межа між нормою і божевіллям така крихка… І якщо хтось виходить за межі стандарту, суспільство для свого ж спокою може перетворити «революціонера» на робота. Макмерфі ж за своєю природою бунтар. Котрий воює своєю життєстверджуючою енергією та сміхом – згадайте лишень веселу вечірку з подружками…

Макмерфі загинув, але зовсім недаремно. Бо він «підштовхнув цю невеселу компанію у широкий світ». Такою, мабуть, була його божественна місія на цій Землі…

Повторюся, минулий сезон Молодіжний починав «Матінкою Кураж…», себто війною. Нині мова про божевільню. Адже жити в такій напрузі, яка є у нас нині, часом нереально. Хочеться кудись сховатися… Тому, напевне, у виставі Молодіжного наприкінці постановки всі біжать разом – і пацієнти, й медперсонал. Бо, за великим рахунком, на цій планеті всі ми в одному човні, навіть коли хтось про це думає інакше…

Давайте трішки помріємо і запрограмуємо театр наступного сезону на світле, душевне й духовне, а ще доленосне і з вірою, надією та любов’ю… Бо коли всі починають мріяти, особливо гуртом, то мрії відтак мусять справджуватися…
До речі, наступна вистава «Політ над гніздом зозулі» у Молодіжному – 24 жовтня.

Людмила Пархоменко
Деснянська правда