Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

Вівторок, 16 серпня, 15:22:49

Жорсткий погляд, сповнений кохання

04.03.2014   12:06Агенцiя

Уперше п’єсу «Каліка з острова Інішмаан» відомого ірландського драматурга Мартіна МакДонаха було поставлено в Чернігові

Художній керівник Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка Андрій Бакіров з вибором матеріалу для вистави не помилився. «Справжня сенсація театральної Європи», «диво сучасної сцени», «головний драматург XXI століття», «Тарантіно від театру» — так називають сучасного ірландського драматурга Мартіна МакДонаха навіть найсуворіші критики Старого і Нового Світу. Поступово цей автор підкорює й український театр. Нагадаємо, широкому глядачеві, напевно, більш відомі його кінороботи — «Залягти на дно в Брюгге» і нещодавній фільм «Сім психопатів», у яких МакДонах виступив одночасно в двох іпостасях — сценариста і режисера. Художній світ, сконструйований МакДонахом в дюжині п’єс і кіносценаріїв, населений напівбожевільними фріками, диваками всіх мастей, які, зазвичай, по-своєму трактують, здавалося б, аксіоматичні категорії, наприклад, справедливості, добра або кохання.

У «Каліці з острова Інішмаан», одній з ранніх п’єс трилогії про Аранські острови, МакДонах пропонує безліч ребусів, до яких складно навіть підступитися зі звичайними «лекалами» норм людського співіснування.

У виставі художник Олександр Симоненко візуалізував холод і порожнечу малонаселеного ірландського острівця — сірі камені, сіре небо, самотній човен на верфі, причал, що зникає вдалині, вбога крамничка з довгими запорошеними полицями, заставленими банками з горошком... Більш похмурий простір й годі собі уявити! І чим же тут займатися героям, як не коротати дні, сподіваючись на диво, несподіване щастя або хоча б якийсь хоч трохи значимий випадок, що, втім, для них одне й те саме. Одного дня на сусідній острівець приїжджає знімальна група з Голлівуду фільмувати кіно про рибалок, і Джоні Патінмайк (Валентин Судак), місцевий пліткар і базіка, озвучує думку: мовляв, треба йти зніматися в стрічці, щоб потім виїхати на далекий континент і стати зіркою кіноіндустрії. Ця авантюрна ідея насправді промайнула в голові у багатьох островитян, проте найбільша безглуздість: вона спала на думку й місцевому каліці Біллі (філігранна робота актора Сергія Пунтуса), скрученого в судомах церебрального паралічу молодого хлопця. Щоправда, цей пригодницький сюжет насправді не такий уже й важливий, набагато цікавіше спостерігати за збоченими, на перший погляд, стосунками його дивних героїв.

Люди як вид, за МакДонахом, брутальні, егоїстичні й загалом насилу переносять компанію собі подібних, хоча самотність для них ще нестерпніша, тому вони все-таки живуть разом. Однак із часом починаєш помічати, що в їхніх регулярних грубих знущаннях один над одним все ж відчувається ніжність. Ці тонкі нюанси, які складно пояснити словами, особливо виразно спостерігаються у спілкуванні двох сестер Кейт (Наталія Максименко) та Айлін (Оксана Гребенюк), котрі з дитинства виховують приймака-каліку Біллі.

Кейт — підкреслено сувора і замкнена, Айлін взагалі не від світу цього, вона впадає в просторові стани і розмовляє з каменями, проте коли Біллі вирушає до Америки, їхнє життя стає спустошеним і безглуздим. Так само безглузді й водночас зворушливі стосунки Патінмайка та його древньої мамусі (блискуче перевтілення Антоніни Баглій). Остання ані на хвилину не припиняє поглинати алкоголь і проклинати свого недолугого сина, якого вона насправді обожнює. Ще одна парочка: красуня і грубіянка Хелен (Ольга Дущенко), що знущається над своїм братиком Бартлі (Ігор Ліновицький). Їхні дитячі «ігри» незмінно закінчуються стусанами й синцями — лише таким варварським способом вони вміють проявляти родинну ніжність.

Режисер Андрій Бакіров приділяє багато увагу характерності героїв, їхній пластиці, інтонаціям, особливостям поведінки, тим дрібним рисам і деталям, в яких кожен може розгледіти власні кривляння і не завжди настільки високі пориви. Драматург, а за ним і режисер починають розповідь з доволі карикатурних замальовок, що викликають швидше відразу до героїв, однак ближче до фіналу, звикнувши до ексцентричності цих суб’єктів, починаєш відчувати до них симпатію. Власне, для МакДонаха важливо навчити глядача в залі не сопливій жалості, а розумінню і можливо співчуттю — тому в цій виставі немає підстав для сентиментальних ридань. Гумор, іронія і та сама показна товстошкірість нейтралізують «небезпечні» моменти. Навіть коли Біллі несподівано повертається з далекої Америки додому, всім якось вдається обійтися без слізних мелодраматичних сцен, хоча ніхто й не приховує радість зустрічі...

Саме ця особливість драматургії МакДонаха, що вимагає і від режиссера, і від акторів всіляко гасити й уважно контролювати емоційну складову вистави, як на мене, досить серйозне випробування для будь-якого українського театру. Адже вже в генетичній пам’яті нашого мистецтва закладено тяжіння до афектації, яка дуже часто перетворюється на зовнішній гіперболізований пафос, показну чуттєвість і запал. У Чернігівському театрі наважилися на експеримент із приборкання сценічних пристрастей і, слід зауважити, багато в чому досягли успіху.

Ірина ЧУЖИНОВА, театрознавець
Рубрика: КультураХудожній керівник Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка Андрій Бакіров з вибором матеріалу для вистави не помилився. «Справжня сенсація театральної Європи», «диво сучасної сцени», «головний драматург XXI століття», «Тарантіно від театру» — так називають сучасного ірландського драматурга Мартіна МакДонаха навіть найсуворіші критики Старого і Нового Світу. Поступово цей автор підкорює й український театр. Нагадаємо, широкому глядачеві, напевно, більш відомі його кінороботи — «Залягти на дно в Брюгге» і нещодавній фільм «Сім психопатів», у яких МакДонах виступив одночасно в двох іпостасях — сценариста і режисера. Художній світ, сконструйований МакДонахом в дюжині п’єс і кіносценаріїв, населений напівбожевільними фріками, диваками всіх мастей, які, зазвичай, по-своєму трактують, здавалося б, аксіоматичні категорії, наприклад, справедливості, добра або кохання.

У «Каліці з острова Інішмаан», одній з ранніх п’єс трилогії про Аранські острови, МакДонах пропонує безліч ребусів, до яких складно навіть підступитися зі звичайними «лекалами» норм людського співіснування.

У виставі художник Олександр Симоненко візуалізував холод і порожнечу малонаселеного ірландського острівця — сірі камені, сіре небо, самотній човен на верфі, причал, що зникає вдалині, вбога крамничка з довгими запорошеними полицями, заставленими банками з горошком... Більш похмурий простір й годі собі уявити! І чим же тут займатися героям, як не коротати дні, сподіваючись на диво, несподіване щастя або хоча б якийсь хоч трохи значимий випадок, що, втім, для них одне й те саме. Одного дня на сусідній острівець приїжджає знімальна група з Голлівуду фільмувати кіно про рибалок, і Джоні Патінмайк (Валентин Судак), місцевий пліткар і базіка, озвучує думку: мовляв, треба йти зніматися в стрічці, щоб потім виїхати на далекий континент і стати зіркою кіноіндустрії. Ця авантюрна ідея насправді промайнула в голові у багатьох островитян, проте найбільша безглуздість: вона спала на думку й місцевому каліці Біллі (філігранна робота актора Сергія Пунтуса), скрученого в судомах церебрального паралічу молодого хлопця. Щоправда, цей пригодницький сюжет насправді не такий уже й важливий, набагато цікавіше спостерігати за збоченими, на перший погляд, стосунками його дивних героїв.

Люди як вид, за МакДонахом, брутальні, егоїстичні й загалом насилу переносять компанію собі подібних, хоча самотність для них ще нестерпніша, тому вони все-таки живуть разом. Однак із часом починаєш помічати, що в їхніх регулярних грубих знущаннях один над одним все ж відчувається ніжність. Ці тонкі нюанси, які складно пояснити словами, особливо виразно спостерігаються у спілкуванні двох сестер Кейт (Наталія Максименко) та Айлін (Оксана Гребенюк), котрі з дитинства виховують приймака-каліку Біллі.

Кейт — підкреслено сувора і замкнена, Айлін взагалі не від світу цього, вона впадає в просторові стани і розмовляє з каменями, проте коли Біллі вирушає до Америки, їхнє життя стає спустошеним і безглуздим. Так само безглузді й водночас зворушливі стосунки Патінмайка та його древньої мамусі (блискуче перевтілення Антоніни Баглій). Остання ані на хвилину не припиняє поглинати алкоголь і проклинати свого недолугого сина, якого вона насправді обожнює. Ще одна парочка: красуня і грубіянка Хелен (Ольга Дущенко), що знущається над своїм братиком Бартлі (Ігор Ліновицький). Їхні дитячі «ігри» незмінно закінчуються стусанами й синцями — лише таким варварським способом вони вміють проявляти родинну ніжність.

Режисер Андрій Бакіров приділяє багато увагу характерності героїв, їхній пластиці, інтонаціям, особливостям поведінки, тим дрібним рисам і деталям, в яких кожен може розгледіти власні кривляння і не завжди настільки високі пориви. Драматург, а за ним і режисер починають розповідь з доволі карикатурних замальовок, що викликають швидше відразу до героїв, однак ближче до фіналу, звикнувши до ексцентричності цих суб’єктів, починаєш відчувати до них симпатію. Власне, для МакДонаха важливо навчити глядача в залі не сопливій жалості, а розумінню і можливо співчуттю — тому в цій виставі немає підстав для сентиментальних ридань. Гумор, іронія і та сама показна товстошкірість нейтралізують «небезпечні» моменти. Навіть коли Біллі несподівано повертається з далекої Америки додому, всім якось вдається обійтися без слізних мелодраматичних сцен, хоча ніхто й не приховує радість зустрічі...

Саме ця особливість драматургії МакДонаха, що вимагає і від режиссера, і від акторів всіляко гасити й уважно контролювати емоційну складову вистави, як на мене, досить серйозне випробування для будь-якого українського театру. Адже вже в генетичній пам’яті нашого мистецтва закладено тяжіння до афектації, яка дуже часто перетворюється на зовнішній гіперболізований пафос, показну чуттєвість і запал. У Чернігівському театрі наважилися на експеримент із приборкання сценічних пристрастей і, слід зауважити, багато в чому досягли успіху.

Ірина ЧУЖИНОВА, театрознавець

Газета "День"
 

Останні новини Чернігівщини

«Ворога ми переможемо, бо ми сильніші духом», - каже захисник Чернігова, який пережив поранення, полон та ампутацію стопи

«Ворога ми переможемо, бо ми сильніші духом», - каже захисник Чернігова, який пережив поранення, полон та ампутацію стопи 14:57

Федір уже захищав Україну у складі її Збройних Сил у 2016 році за мобілізацією. З початком повномасштабного вторгнення росії прийняв рішення знову повернутися до військ та стати на захист країни.

Продовжуються роботи із модернізації системи оповіщення на Чернігівщині

Продовжуються роботи із модернізації системи оповіщення на Чернігівщині 14:48

У Чернігівській області продовжуються роботи із модернізації та створення місцевих систем оповіщення.

Міська рада підписала Меморандум із чеською гуманітарною організацією, яка допомагатиме ремонтувати квартири чернігівців

Міська рада підписала Меморандум із чеською гуманітарною організацією, яка допомагатиме ремонтувати квартири чернігівців 14:43

Меморандум про співпрацю, яким передбачена, в тому числі, допомога постраждалим чернігівцям у питанні відновлення житла.

Бажану роботу допомогла знайти служба зайнятості

Бажану роботу допомогла знайти служба зайнятості 14:40

Андрій Бучак звернувся до Борзнянської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості наприкінці минулого року.

Захисники Чернігова: Привітав донечку із днем народження і пішов захищати місто

Захисники Чернігова: Привітав донечку із днем народження і пішов захищати місто 09:58

- Найперше про, що я думав коли почалась війна - це звичайно діти. Я хотів вберегти їх від цього жаху, - згадує Дмитро про перші дні військового вторгнення.

АНОНСИ ПОДІЙ

Всі новини