Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

П`ятниця, 29 березня, 15:51:14

Любов Черв’якова: "Життя - то є праця кожен день"

30.10.2017   14:49Агенцiя

Ми живемо в часи, коли все навкруги дуже швидко змінюється — професії, мода, технології.

Ми поспішаємо жити, змінюємо професії та вподобання, шукаємо визнання, і в цьому шаленому ритмі втрачаємо або знаходимо, але часто за поспіхом не помічаємо щастя в дрібницях, у якихось банальних і простих речах. І тому люди, які віддають своїй справі все життя, які працюють десятиліттями на одному місці, викликають повагу та захоплення.
Любов Іванівна Черв’якова — завідувачка ендокринологічного відділення обласної лікарні, головний позаштатний спеціаліст з ендокринології Управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА — уже більше 37 років працює в медицині. Практично з перших днів, як закінчила навчання, присвятила своє життя лікуванню пацієнтів із хворобами залоз внутрішньої секреції. В основному, це патології щитовидної залози та цукровий діабет.


— Любове Іванівно, розкажіть про себе, будь ласка.

— Сама я родом із Мукачівського району Закарпатської області. Мої батьки були вчителями. А тому мій вибір професії був невеликий: учитель або лікар. Медицина перемогла. Училася в Ужгороді на медичному факультеті. Після закінчення університету хотіла працювати за розподілом у Києві, у той час там навчався мій молодший брат. Але не вдалося, бо місце зайняв одногрупник із «червоним дипломом». І це добре, бо він «виправдав мою довіру» і став професором.
На Закарпатті місце лікаря знайти тоді було дуже важко. Мені запропонували посаду лікаря-терапевта в Бобровиці, і я погодилася. На інтернатуру розподілили в стаціонарне відділення Чернігівського обласного ендокринологічного диспансеру. Відтоді так і працюю лікарем-ендокринологом.
Сьогодні, згадуючи ті часи, я думаю, що нелегко було працювати. На прийомі могло бути до десяти хворих, госпіталізованих за день. А це не просто виписати рецепт, це збір історії хвороби, діагностика, призначення препаратів, і все треба було детально описати в медичній картці. Це дуже багато роботи, у середньому для лікаря нормально 3–4 пацієнти на день. Але коли мені запропонували працювати в такому режимі, я погодилася. Сиділа, описувала, все робила. І залишилася в ендокринологічному відділенні. Тут і працюю все життя. Небагато й немало — 37 років. Службова біографія в мене дуже проста.

- І за все життя не виникало бажання змінити професію?

— Ніколи. Я люблю свою роботу. Мені подобається допомагати людям. Тим більше, що мої пацієнти потребують регулярних консультацій та оглядів. Адже цукровий діабет — це захворювання на все життя.

— Свого першого пацієнта пам’ятаєте?

— Першого — ні. Але пам’ятаю багатьох пацієнтів, яких вела ще у 80-му році. У молодості я була дуже рішуча. Пам’ятаю випадок, коли медсестра не могла попасти хворому у вену. Підхожу: «Давайте я спробую». Хоча сумніваюся, що попала б, але настрій був дуже бойовий.
— Мабуть, Ви вірили, що зможете врятувати світ?
— У це вірив мій покійний батько. Коли була школяркою, він мені казав: «Любо, от виростеш, настануть часи, коли і вчителі, і лікарі будуть шанованими людьми». І вже моя дочка стала лікарем, але поки що праця, сили, здоров’я, нерви, які ми віддаємо, борючись за людські життя, у суспільстві не дуже цінуються. І складається враження, що ми це робимо тільки для власного морального задоволення.

— Що найскладніше в роботі лікаря?


— Визначити правильний діагноз, від цього залежить успіх лікування. Не менш важливими є відносини з пацієнтами, що вимагають значних емоційних та моральних сил. Ти не маєш права підвищити голос на хворого, зневажливо до нього поставитися, сказати: «Іди, я зараз зайнята». На роботі неважливо, що відбувається у твоєму особистому житті, що в тебе болить чи який у тебе настрій. Завжди має бути доброзичливе ставлення до пацієнтів.
Якщо говорити про наше відділення, то я власним прикладом і всіма силами намагаюся дати зрозуміти всім своїм підлеглим (а їх 26), що головне — це повага до пацієнта незалежно від його статусу чи стану, твого настрою чи ставлення. Не можна «тикати», грубити. Я не наказую своїм підлеглим, але є результат. Якось хворий мені сказав: «Любове Іванівно, дякую, що коли знаходжусь у Вашому відділенні, відчуваю себе людиною».



— Ваші діти теж обрали медичну професію?


— Син закінчив технічний університет. А дочка з дитинства хотіла бути лікарем. Вона ще в дитсадочку казала: «Я буду, як мама, виписувати рецепти». Хоча мама ніколи в житті рецепти не виписувала, тому що завжди працювала в стаціонарі. І коли у випускних класах донька повідомила, що вступатиме до медінституту, я їй сказала: «Доню, подивися на мене. Нащо воно тобі треба?» А вона відповіла: «Тобі ж батьки дозволили стати лікарем, а чому ти мені хочеш заборонити?» Вивчилася, працює лікарем-ендокринологом діабетологічного відділення Київського науково-дослідного інституту ендокринології. І сьогодні вже я їй телефоную і прошу допомоги.

— Лікарська професія забирає дуже багато сил, енергії. Чи знаходиться у Вас час на відпочинок?

— Часто хочеться прийти додому і відпочити. Але в нашій професії це неможливо: дзвінки і вдень, і вночі. Буває, пацієнтка телефонує в неділю і каже: «Любове Іванівно, я знаю, що Ви на роботі дуже зайняті, Вам нема коли поговорити, тому я вирішила зателефонувати в неділю, щоб Ви мені все розказали». І доводиться розповідати. Але знаєте, якщо раніше в такі моменти чоловік сердився, то тепер, коли телефон дзвонить, каже: «Відповідай, бо людині потрібна твоя допомога».

— Чоловік Вас підтримує?

— Так. У всьому. Мої професійні досягнення — тільки завдяки йому. Свого часу чоловік поступився своєю кар’єрою, змінивши посаду в районному управлінні освіти на роботу в школі. Завдяки чому зміг більше часу приділяти вихованню наших дітей. Адже моя робота забирала і забирає дуже багато часу.

— Чи маєте Ви якісь хобі, можливо, вишиваєте чи шиєте?

— На Закарпатті всі вишивають, тому в дитинстві багато вишивала. Мама навчила мене шити і в’язати. Коли була в декретній відпустці п’ять років, шила та в’язала все для своїх дітей. Це були 90-ті роки, і мені не соромно зізнатися, що, будучи в декреті я займалася підприємництвом і виготовляла одяг на продаж. Деякою мірою це допомагало нам виживати в ті нелегкі часи.
Але це було, поки дітки були маленькі. Коли вони підросли, то такої потреби не стало. Зараз у мене з’явилися онуки, і я повернулася до своїх хобі. Бо малеча має бути тепло і гарно вдягнена.

— Чим пишаєтеся у своєму житті?

— Те, що маєш і чим можеш пишатися, — це праця все життя. Колись у мене була молода співробітниця, яка казала: «Люба, семейная жизнь — это труд каждый день». Я думаю, що це стосується всього — і роботи, і сімейного життя. І взагалі, життя — то є праця кожен день. А чим пишаюся? Я не можу сказати. Нагороди, визнання, подяки — ці речі ніколи не були для мене метою. Мабуть, я не амбіційна людина і не публічна.



— Від чого отримуєте задоволення?

— Люблю квіти: саджати, доглядати та милуватися ними… Люблю шити. Буває, сяду за швейну машинку і до самої ночі щось там шию. Я від цього отримую задоволення.
Мені колись медсестричка казала: «Любовь Ивановна, я завидую Вам — Вы радуетесь мелочам». А як не радіти, якщо я синочку гарненький комбінезончик зв’язала. І він такий симпатичний у ньому!

— Як ви ставитеся до медичної реформи?

— Реформа, безумовно, потрібна. Медицині необхідні зміни, які дали б можливість і пацієнтам отримати якісні послуги, і лікарям мати достойну винагороду та можливість проявити свої здібності. Упевнена, що рівень медичних послуг значно поліпшиться і професія лікаря знову стане престижною. Сподіваюся, що в медицині стане менше людей, які недобросовісно ставляться до своїх обов’язків. Адже ціна нашої помилки може стоїти життя. Реформу потрібно було запроваджувати набагато раніше. Ми й так втратили багато часу.

— Побажання нашим читачам.


— Здоров’я, жити й радіти кожному дню. Була одна важка пацієнтка, заходжу до неї, питаю, як справи. А вона каже: «Розплющила очі, дивлюся — дерево у вікні. І все добре». Жити й радіти життю, адже іншого не буде.

Оксана Стельмах

Останні новини Чернігівщини

Пам’яті Андрія Юрченка: у Чернігові відбулися змагання з дзюдо на честь загиблого Героя 09:41

Цим видом спорту Захисник України займався з дитинства і аж до вступу в Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Де, навички та вміння, отримані під час тренувань з бойового мистецтва допомогли самореалізуватися та показати чудові результати в навчанні.

На варті безпеки дітей: у Чернігові офіцер «СОБ» виявив біля школи підозрілий предмет 09:32

Вчора під час обстеження території поблизу чернігівської школи офіцер «Служби освітньої безпеки» виявив у землі підозрілий предмет, що візуально схожий на міну. Пильний поліцейський негайно відреагував на знахідку та убезпечив дітей від наближення до ймовірно вибухонебезпечного предмета.

 До довічного позбавлення волі засуджено двох російських військових за умисне вбивство чотирьох цивільних

До довічного позбавлення волі засуджено двох російських військових за умисне вбивство чотирьох цивільних 09:27

За публічного обвинувачення прокурорів Прилуцької окружної прокуратури в порядку спеціального судового розгляду визнано винними двох військовослужбовців зс рф у порушенні законів та звичаїв війни, вчинених групою осіб за попередньою змовою, поєднаних з умисними вбивствами (ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 438 КК України). Вироком Ічнянського районного суду їх засуджено до довічного позбавлення волі.

Надзвичайні ситуації в області за минулу добу 09:25

Протягом минулої доби зареєстровано 6 небезпечних подій, а саме: 6 пожеж.

29 березня: цей день в Україні і світі

29 березня: цей день в Україні і світі 09:22

ДЕНЬ 765 РОСІЙСЬКА АГРЕСІЯ - DAY 765 RUSSIAN AGRESSION

АНОНСИ ПОДІЙ

Всі новини