Одна на всі Прилуки

18.07.2012   12:59 — Агенцiя

У зв’язку із закінченням “Євро-2012”, після якого спортивні пристрасті в нашій країні помітно вщухли, хочеться перефразувати відомий афоризм: не футболом єдиним.

Капурова Людмила

Тип паче, невдовзі стартує не менш знакова спортивна подія – Олімпіада. Не повинні забувати про різні види спорту й у Прилуках, де нинішній рік названо Роком спорту та здорового способу життя. Тому пропонуємо нашим читачам перевірити реалії та оцінити перспективи того чи іншого спортивного виду на теренах міста.
20 липня світова спортивна спільнота відзначатиме Міжнародний день шахів. Незадовго до свята про розвиток інтелектуальної гри в Прилуках говоримо з Людмилою Капуровою, тренером-викладачем відділення шахів Дитячо-юнацької спортивної школи.

“ТРЕНЕРІВ НЕ ВИСТАЧАЄ”

– Людмило Анатоліївно, не секрет, що шахи потребують неабиякої посидючості. Чи багато дітей із покоління гіперактивних цікавляться цим видом спорту?

– Дуже багато! Не відмовила ще жодній дитині, навіть у кінці навчального року записуються на відділення. У нас різні вікові групи – від шестирічок і навіть менших до випускників шкіл. У цьому році одинадцятий клас закінчив Павло Ященко, учасник чемпіонату України. Казав, що шахи дуже допомогли йому в навчанні. Як говорив один батько: “Я привів до Вас сина. Не робіть із нього чемпіона, навчіть його думати”. Багато дітей приходять, багато й залишають шахи. Ідуть або в інші види спорту, або в музику… Дехто навпаки приходить, наприклад, із футболу. По-різному буває.

– Навантаження Вам як тренеру не бракує?

– Ще б пак. Тренерів-викладачів не вистачає. Коли відкривали шахове відділення при ДЮСШ у 2006 році, нас було четверо. З різних причин троє пішли, і я залишилась одна на всі Прилуки. По журналу в мене три групи по 12 чоловік, але в дійсності на заняттях буває і 20, і 25… Доводиться з частиною займатися, а іншу відправити погуляти, і навпаки.
Зараз діє абсурдне положення, за яким тренера в ДЮСШ треба брати зі спецосвітою – навіть кандидат у майстри спорту без диплома не може працювати. Молоді ж спеціалісти хочуть їхати не в райцентр, а за кордон… А тренери-викладачі дуже потрібні. У Ніжині є ДЮСШ з шахів, де працює 6 тренерів, у Чернігові в кількох школах – 20. Одному тренеру важко, навіть змагання між школами, раніше дуже популярні, я не маю права проводити, бо треба двоє суддів. Попутно навчаю дітей і шашкам, аби було кому захищати честь міста на обласних змаганнях.

“ПЛАТЯТЬ ЗАДНІМ ЧИСЛОМ”

– Про виступи Ваших вихованців на різних турнірах неодноразово писав і “Град”. Яку оцінку Ви самі можете дати їхнім результатам?

– Результати різні, але здобутки є. Ростислав Лісовець у 3 класі виконав другий дорослий розряд, Діма Бутейко, який перейшов у 7 клас, має перший дорослий розряд. Четверо моїх дітей у цьому році побували на чемпіонаті України. І це при тому, що Ніжин та Чернігів із їхніми тренерськими резервами в останніх двох вікових категоріях не виставили жодного представника.
Окремо хочу сказати про виїзди на змагання. Ненормально, що ми вивозимо дітей на обласну першість без попереднього фінансування. Є бідні родини, є неповні, де батьки не мають змоги відправити дітей. Прикро бачити, як талановита дитина не може поїхати в Чернігів і показати, чому вона навчилася за рік, бо треба купити курточку або туфлі… Раніше, років 5 тому, попереднє фінансування було, а тепер платять заднім числом, і то через великий проміжок часу. Ось у травні їздили в обласний центр, а кошти віддадуть, кажуть, уже в наступному році. Та сама ситуація і з поїздками на всеукраїнські турніри, які має оплачувати Чернігів. Їздимо за власний рахунок, іноді батькам доводиться позичати гроші, які обіцяють частково відшкодувати.

– А чи немає проблем із матеріальною базою – окрім фінансів?

– Інвентарю, тобто столів, дошок вистачає і в 5 гімназії, і в 12 школі, де я проводжу заняття. До речі, вдячна директорам обох закладів за надані приміщення та і взагалі за розуміння. Єдине, чого бракує, то це комп’ютера й відеопроектора з екраном задля кращої наглядності уроків. Добре, що вдома багато дітей мають комп’ютери, грають по Інтернету. Але все одно гра вживу – це зовсім інший рівень психологічної напруги.

– А у Вас хтось із вихованців вигравав?

– Так, першорозрядники виграють – Діма Бутейко, Максим Костиркін, у якого офіційно другий розряд, але грає в силу першого. Із дівчат найвищий рівень у Марії Ляшенко та Ані Ходіс.

– Якими є найперші ходи майбутніх шахових гросмейстерів?

– Варто зауважити, що діти на відділення приходять різні: як із певними навиками, так і зовсім без них. Але вони дуже швидко навчаються! Наприклад, Діма Гайдук, нині учень 12 школи, навчився грати сам – по комп’ютеру, бо вдома ніхто не грав. Хоча набагато краще, якщо в сім’ї є з ким потренуватись. А починаємо ми з найпростішого – назв фігурок, їхніх ходів. Намагаюсь застосовувати ігрову форму занять, адже теорію найменшим довше 15 хвилин давати не можна. Разом з тим уже в першому класі діти повинні вміти записувати партію. Деякі ще тільки літери писати вчаться, а в мене вже пишуть партію на латині.
А взагалі найкраще викладати шахи в школі. Відповідна програма прийнята в 28 країнах. Шахи якнайкраще розвивають розрахунок, пам’ять, мислення, виробляють характер: ти програв – зроби оцінку, чому так сталося, висновки – і наступного разу переможеш!

“ПОТРІБЕН ШАХОВИЙ КЛУБ”

– Людмило Анатоліївно, чи можете Ви щось сказати про розвиток шахів у Прилуках загалом, а не лише серед дітей?

– Я голова шахової федерації міста і голова шашкової федерації. Це досить нелегка роль. Ніяк не оформимо федерації юридично, щоб мати змогу звертатися до влади від імені юридичної особи – наприклад, для створення шахового клубу. А він потрібен, бо взимку нашим шахістам ніде збиратися. А грати в Прилуках є кому: це й чемпіон міста, кандидат у майстри спорту Михайло Ошаровський, і представник УБР Степан Щепаняк, і Валерій Очковський із центру електрозв’язку, і ще багато інших. Гадаю, клуб має бути в центрі міста. Можливо, в 1 гімназії, коли її добудують, знайдеться для нас приміщення…
Що сказати про розвиток шахів у Прилуках? Найкращий час для шахів був у той період, коли при Палаці піонерів вів гурток Микола Дмитрович Лісовий – не найсильніший гравець, але вмілий організатор. Добре, що й у наш час є ентузіасти, які продовжують життя шахів у місті. Хочу висловити щиру вдячність Віктору Демидовичу Горбаченку, завдяки якому було відкрите шахове відділення при ДЮСШ, і Олександру Володимировичу Руденку, котрий надає спонсорську підтримку в проведенні командних змагань. На жаль, цих змагань не так багато, як хотілося б. Зараз я проводжу як суддя турніри в “Феніксі” серед інвалідів, у колонії, в НГВУ. Раніше шахи входили в програму міжгалузевих спартакіад, які перестали проводити.

– Чи стежите Ви за шаховими баталіями світового рівня? Кого вважаєте найсильнішими гравцями?

– Звісно, за подіями у світі шахів слідкую. Подобається молодий норвежець Карлсен – на мою думку, майбутній чемпіон планети. Ну а зараз найсильніший Віші Ананд. Із українців ¬– Василь Іванчук та Анна Музичук, яка емігрувала в США й стала там чотирикратною чемпіонкою країни.

– Дякую Вам за цікаву бесіду.

– Наостанок хочу привітати любителів шахів із Міжнародним днем шахів, побажати їм успіхів, а всім іншим – поповнити ряди шахістів!

Олександр Бойко, "Град Прилуки"