Михайло Чечетов про вміння готувати і невміння подавати

22.11.2012   13:52 — Агенцiя

Захід України проголосував не за нас, Південний Схід – за нас, Закарпаття – за нас, що ж до Центральної України, а це 8-9 областей між Сходом і Заходом, де ми не набрали більшості, то якраз Чернігівська область виглядає для нас однією з кращих.

Останні роки відомий політик є ніби Надзвичайний і Повноважний посол Партії регіонів у Сіверському краї. А тому, змовившись на ексклюзивне інтерв’ю, ми одразу його і спитали:

– Як вам працюється на Чернігівщині і які враження від тутешніх людей?

– Слухайте, я вам так скажу – це вже моя рідна Чернігівщина. Я не знаю як складеться надалі моя доля, але в моєму серці назавжди залишиться Чернігівщина. Останні шість років, що я тут працюю, це мої найкращі дні. Що таке Чернігівщина? Це найперше люди. Настільки добрі, щирі і відверті, і працелюбні, що просто вражає! Ну, і, звичайно ж, природа. Ну, і, звичайно, прадавня велика історія. Історичні пам’ятки, історичні місця і святині.

Це все неповторність і своєрідність саме цього куточка України. Тут буквально все просякнуте історією. І коли я чую, що хтось намагається дискутувати де починається Україна, то я слухаю, але в полеміку не вступаю, бо я знаю, де вона починається. Саме звідси, з Чернігівщини. А потім сусідній Київ і далі…

Тому я вам так скажу: серце України б’ється в Чернігівщині. І сьогодні завдання стоїть так, щоби серце цього краю билося максимально в унісон з ритмом життя країни. Не з вини Чернігівщини виходить так, що цей край, ця область перебуває нині в депресивній зоні щодо розміщення продуктивних сил. Проблеми того занепаду слід шукати ще з часу СРСР, коли багато підприємств, що тут функціонували, були зав’язані на ВПК, на забуту вже Раду Економічної Взаємодопомоги, і звісно, коли ми розірвали з тією системою господарювання, то саме ці регіони і зазнали краху.
Через те треба шукати вихід. І останні роки команда управлінців під керівництвом Володимира Миколайовича Хоменка, очільника області, дуже активно і плодовито працює над тим, аби Чернігівщина посіла достойне місце поміж областей України. І результати уже є. Однак головне – попереду.

Сьогодні ми маємо свіжий вислід парламентських виборів. Результат є, він відомий і його легітимність офіційно закріплена. Тепер треба перегорнути цю сторінку і братись до справи. Я завжди в цьому плані радію і по-доброму заздрю американцям. Дивіться. Як вони вміють перемагати і визнавати поразки. Наступного дня після виборів Ромні вже привітав Обаму. І ось крилата фраза президента Обами: “Якою б запеклою не була наша політична боротьба і наша полеміка, але ми не вороги”.

Нам треба вчитися саме такого політичного гонору, саме такої політичної культури. Тому цю виборну сторінку треба перегорнути. І новообраним депутатам від Чернігівщини має бути справою честі підставити плече з одного боку під програму Президента, а з іншого – працювати на Сіверський край. Я не йшов по мажоритарному округу, я був у списку партії, але Чернігівщина – то моя рідна область, і я робитиму все, аби долучитися до її розвою.

– Михайле Васильовичу, працюючи на Сіверській землі, ви великою мірою займаєтеся розбудовою і популяризацією саме тієї партії, яку представляєте і в якій ви не останній чоловік. Тому скрупульозний аналіз і висновки парламентських виборів для Партії регіонів, напевно, ще попереду, але вже сьогодні отак експромтом, що би ви сказали про результат саме вашої партії? Він прогнозований, позитивний чи, може, негативний?

– Ну, найперше давайте одразу зауважимо, що вибори ми провели демократично і чесно. Це перше. По-друге, я б порівняв вибори в Україні з виборами в США. Адже ж коли був СРСР, то незалежно де це було – Калінінград чи Камчатка, Київ чи Мінськ, а результат виборів був один – 99,9% за того, що треба. Тобто – завжди одностайно і одноголосно.

Так ось, вибори в США. 50 штатів. Одні штати, розфарбовані в сині кольори, голосували за демократів. Причому в Америці є штати, які десятиліттями, хоч каміння з неба, а вони голосують за демократів. Наприклад, Каліфорнія. Але є інші штати. Там голосують виключно за республіканців. Показовий щодо того штат Техас. Там, навпаки, хто і що б не говорив, а вони – тільки за республіканців. І це не міняється десятиліттями. Але є ще частина штатів, де постійно вагаються. І голосують або так, або так. І це є закономірність, і це є демократія.

Те саме в Україні. Так склалося, що промисловий Південний Схід більше схильний до синіх кольорів, до Партії регіонів, а ось Захід України симпатизує більше нашим політичним опонентам. Натомість Центральна Україна ніби споглядає на політичні терези, і лише Бог знає, яким буде їхній вибір. І це також нормально.

Чи задоволена Партія регіонів результатами виборів? Звичайно. Ми перемогли. Ми набрали 30% партійних голосів і мало не втричі більше отримали своїх представників у мажоритарних округах, і загалом наша фракція майже вдвічі більша за фракцію наших головних опонентів.

Питання в іншому. А чи могли ми отримати більше голосів? І я вам скажу – могли! Я би ставив за нашу роботу дві оцінки. На результат, звичайно ж, грали багато складових. Але я би їх закумулював у дві складові, що мали вплив на підсумок. За першу складову я би поставив п’ятірку. За другу – в кращому випадку трійку. За що п’ятірка? П’ятірка за творчу, розбудовчу працю. Два роки президентства Віктора Януковича були продуктивними – ми провели Євро-2012, будувалися школи, мости, дороги, аеропорти. Тобто результати праці, вони є, вони зримі.

А де ж ми програли? Чому на парламентських виборах наша перемога не стала абсолютною, переконливою і беззаперечною? Бо програли в іншому. Річ у тому, що то тільки в радянські часи люди давали оцінку владі за критеріями того, що зроблено. Гагарін полетів у космос – і ніхто не говорив, навіть не заїкався, що до Гагаріна було немало невдач, прорахунків, ніхто не знав, що до Гагаріна згорів його попередник Бондаренко. Адже ж тоді було так, що в нас, в СРСР, ні трагедій, ні помилок нема, навіть сексу нема, у нас лише перемоги і все в нас добре.
Що ж є сьогодні? А сьогодні виходить, що Партія регіонів справу робить, але робить її по суті мовчки. А про те треба було вміти ще й розповідати.

Тому ми, на жаль, програли в єдиному – ми не зуміли толково пояснити, показати і розповісти. Показати, що ми зробили. Пояснити, чому ми це зробили сьогодні, а не вчора або чому ми не можемо щось зробити вже, а відкладаємо на завтра.

Звичайно в цьому плані яскравішими і переконливішими стали наші політичні опоненти, які, треба віддати їм належне, вміли до бочки меду додати ложку дьогтю. Ми програли на ідеологічному “фронті”. Якщо в плані творення – ми гросмейстери, то щодо ідеологічної роботи, пропаганди вони, наші політичні супротивники – чемпіони світу, вони справжні лідери в базіканні і словоблудді. Тут я визнаю – ми сильно відстали. І це звичайно вплинуло на результат виборів. І я думаю, партія тут має зробити серйозні висновки.

Я не раз казав, що в умовах тоталітарної системи важливо було прийняти рішення, і ніхто нічого не обговорює, хіба на кухні та ще й вимкнувши перед тим світло, а в умовах демократії мало прийняти правильне рішення, тут треба ще людям пояснити логіку цих рішень, переконати, що це рішення правильне і потрібне людям. Тим більше, що пояснювати це треба в умовах гострої дискусії і професійної полеміки. Тут треба вміти пояснити і переконати. Отоді люди повірять і виявлять вотум довіри.

Ось приклад. Ми почали будувати школу в Седневі ще за прем’єрства Віктора Януковича. Прийшла Тимошенко – будівництво заморозила. Президент Янукович заявив: ми седнівську школу все одно добудуємо. І ми її добудували. Це ж не те, що викопали якусь ямку під вибори. Здавалося б, люди тут мали проголосувати за нас 103 відсотки. Не тільки люди, тут мали за нас проголосувати, здавалося б, коти і собаки. Кращу школу в цілій країні збудували на Чернігівщині! І що?!!

Звичайно, гріх жалітись, люди за нас проголосували, спасибі їм за це, але навіть тут не було так переконливо, на що ми розраховували. Чому? Та тому, що ми зробили школу, але не замовили під ту подію достатньо фанфар. А опозиція натомість навіть у побудованій нами школі зуміла знайти ґанджі, вкласти це людям у вуха і відтягти тим самим частку голосів на свій бік.

Отже, повертаючись до результатів, я ще раз зауважу: Захід України проголосував не за нас, Південний Схід – за нас, Закарпаття – за нас, що ж до Центральної України, а це 8-9 областей між Сходом і Заходом, де ми не набрали більшості, то якраз Чернігівська область виглядає для нас однією з кращих.

– Принагідно маємо, напевно, відзначити тверду і державницьку позицію в обстоюванні демократичності виборів саме місцевих органів виконавчої влади.

– Абсолютно правильно. Вибори на Чернігівщині пройшли без жодних ексцесів, без нарікань і бруду. Вибори пройшли цивілізовано. Якраз так, як того вимагав Президент України від глав обласних державних адміністрацій – забезпечити максимальну відкритість задля чесної політичної конкуренції і виключити саму можливість дискредитації країни через брудний виборчий процес. У цьому плані Чернігівська обласна державна адміністрація спрацювала на відмінно. І тут треба віддати належне всім відповідальним посадовим особам на чолі з Володимиром Миколайовичем Хоменком.

– Тепер, Михайле Васильовичу, ми маємо на Чернігівщині шість мажоритарних округів. Чернігівщина таким чином може розраховувати на шістьох лобістів наших крайових інтересів у парламенті. Що це за люди? Чого від них очікувати? На кого вони працюватимуть? На область чи на себе? Ось ті питання, що хвилюють наших людей. Ви особисто знаєте, напевно, кожного з шести наших мажоритарних обранців. Що можете сказати про кожного з них? Якщо, звичайно, ваша ласка і якщо маєте бажання про цих людей щось сказати.

– Перепрошую, хтось може розцінити це як нескромність, але одразу тут зауважу чи поправлю вас – Чернігівщина у парламенті матиме не шість лобістів, а сім. Ви забули про Чечетова. Бо хоча я не йшов по мажоритарному округу, а став парламентарем за списком партії, але я вам даю слово, що долучу до розвою області весь свій потенціал, всі свої знання і силу. Я як працював тут, так і надалі працюватиму. Тому нас буде сім у Верховній Раді.

Тепер щодо новообраних депутатів за Чернігівськими мажоритарними округами. Ну, найперше, треба сприйняти вибір наших людей таким, яким він є. Дехто із великих політичних розумників, спираючись на логічні умовиводи, то там, то там, чуємо, доводить, що люди обрали не того. А я завжди кажу: не люди винні, а той, кого не обрали. Люди знають кого обирати.

На Чернігівщині у мажоритарних округах люди проголосували за особистостей, за більш сильних або модне тепер слово – харизматичних людей, за тих людей, яких вони знають, за тих, що більш “розкручені”. Які з них будуть парламентарі – то вже інша справа. Але тут, як у тому футболі. От буває проти сильної команди виходить набагато слабша, ну, мало не дворова. Але ця дворова команда настільки мобілізується на конкретну гру, що сильніші, захоплені зненацька цим напором, програють. Бо вони подумали, що виграють на одній нозі. А слабші сконцентрувались і дали бій.

Так часто трапляється і в політиці. Тут доречний приклад Олександра Соколова. Я з глибокою повагою ставлюсь до Олександра Володимировича. Але він, напевно, недооцінив суперника, подумав, що може виграти на авторитеті, що у він у місті справжній господар, а він і справді добрий господар, і тому, можливо, розслабився, недопрацював. І, можливо, саме самовпевненість і підвела його. Я не стверджую, я не знаю достеменно як воно є, але я так логічно розмірковую.

– Щодо чернігівського міського голови, то місцеві політологи в один голос запевняють, що його поразка цілковито на його совісті. Він справді дуже легковажно підійшов до виборчого процесу. Йому навіть закидають, що він не тільки не виправдав довіру партії, а й буцімто зумисне йшов до такого фіналу виборчої гонки. Кажуть, що під кінець виборів він уже “передумав” міняти Чернігів на Верховну Раду, бо йому і в Чернігові не зле…

– Думаю, стосовно “передумав” – то вже занадто. То вже чиїсь нездорові фантазії. Все набагато простіше. Десь, можливо, Олександр Володимирович розслабився, десь не спрацювали чи помилились його політичні технологи. А його суперник натомість, я знаю, був активний, напористий, нахрапистий. От воно все і збіглося. Але не треба думати, що це трагедія. Нема трагедії і нема підстав посипати голову попелом.

– Михайле Васильовичу, ну, у Партії регіонів претензії до Олександра Соколова є?

– Партія робитиме аналіз всіх мажоритарних округів і виборів загалом. Це обов’язково. Але трохи перегодом. Звичайно, партія не збирається робити гарне лице при поганій грі. Що тут казати, ми чернігівський міський округ програли. Хоча мали всі підстави виграти. І якщо по деяких інших чернігівських округах йшли самовисуванці, то чернігівський міський голова позиціонував себе як член нашої партії. І він програв нашому політичному опоненту. Я не кажу – ворогу, в жодному разі, кажу, що він програв нашому опоненту. І це програш. Якраз найбільше, де ми програли – це Чернігів. Бо тут ми програли своєму ідеологічному опоненту. І загалом, якщо оцінювати мажоритарні округи, то з шести ми програли якраз той округ, про який зараз говоримо.

Але, об’єктивно кажучи, велика провина в цій поразці є й партійної організації Партії регіонів, яка не спромоглася своєчасно зреагувати та активно втрутитись у виборчий процес в цьому окрузі, переламати ситуацію та всебічно підтримати свого висуванця. Мабуть ми забули про головне, що ми ж єдина команда. В цьому ж наша сила. Я впевнений, що Олександр Володимирович як сильна вольова людина, як мудрий та виважений політик ще багато користі принесе своїм землякам на посаді мера стародавнього міста Чернігова.

Програв і Станіслав Прокопенко. Але програв супернику, який не ідентифікував себе як наш політичний опонент. Тому цей політичній “бій” закінчився, і тут теж сторінку перегорнуто, і я сподіваюсь, що пан Атрошенко буде на нашому боці барикад, він буде або в Партії регіонів, або в якійсь незалежній фракції, але я майже переконаний, що пан Атрошенко не буде в розташуванні наших опонентів. Я не сумніваюся, що він підставить плече під програму Президента. Що стосується Станіслава Прокопенка, то він був і завжди буде у команді Президента Віктора Януковича. Він молода, талановита людина, успішно працює на посаді першого заступника голови Чернігівської ОДА. Ні у кого не має сумніву, що в нього блискуче політичне майбутнє.

– Михайле Васильовичу, а Микола Рудьковський?

– Микола Рудьковський – найперше уродженець Чернігівщини. Я знаю: він патріот Чернігівщини. Тому і працюватиме на цей регіон. І він також ніколи не буде на боці наших політичних опонентів. Він працюватиме на програму Президента. Він молодий, активний, повний сили політик, який ще своє слово в політиці не сказав. Рудьковський – хороший вибір розсудливих людей. І це у парламенті наш багнет.

– Іван Іванович Куровський.

– Це є високоморальний державницький чоловік. Одного разу він потрапив до відомої політичної сили і чесно працював у парламенті, але ж я знаю, як незатишно йому було серед тих людей. Адже ж там – руйнівники. А він усе своє життя будує. Я знаю Івана Івановича. І дуже його поважаю. Він не балагур і не словоблуд. Він людина-творець, він будівельник. А скільком людям він допоміг! А ось так політично трапилося, що він був у тому таборі, де був абсолютно не логічно. Це не та політична сила, не для таких людей. Івану Івановичу не місце було серед руйнівників. Він творець. Через те він пішов з тієї сили. Він переконливо переміг у своєму окрузі. І я маю впевненість, що він працюватиме на Чернігівщину і ніколи також не приєднається до руйнівників.

– Ігор Рибаков.

– Він ішов на вибори як самовисуванець. І ясно, що ніколи не буде по той бік. Він працюватиме також і на Чернігівщину, і на Партію регіонів, і на Україну.

– Олег Ляшко.

– Яскравий і неординарний. Можна по-різному до нього ставитись, напевно, є за що критикувати. Я знаю цього політика давно і добре, у нього є гарні риси і не дуже, але для Чернігівщини це не найгірший вибір. Я вас запевняю: Олег Ляшко для Чернігівщини горло дертиме і люди відчуватимуть, що вони обрали того, хто про них дбатиме.

Підбиваючи підсумки по цих шести округах, ще раз наголошу, що ми програли тут лише в одному окрузі – це по місту Чернігову. Тут виграв наш політичний опонент. Але. Я знаю, що пан Дубіль – людина молода, розумна, він з бізнесу. Я знаю, що він багато вкладав у місто. І я чомусь думаю, що він мудра людина. Я думаю, що він, розуміючи рівень довіри людей, навіть залишаючись в опозиції, не робитиме дурниць і працюватиме на благо тих людей, котрі його обрали. Тому в цих мажоритарних округах зібрались активні і, переконаний, продуктивні політики – сім політиків, бо сюди я дораховую і себе, які чесно працюватимуть на Чернігівщину.

– Не можу не спитати вас про те, що недавно прозвучало на одному політичному клубі. Якраз про той болючий для вас програш в місті. Хтось запевняв, що якби ПР поставила не на Олександра Соколова, а, скажімо, на Володимира Хоменка, то результат був би позитивним. Інша річ, чи забажав би балотуватися сам керівник області і чи отримав би він індульгенцію Президента?

– Згоден. Згоден з тим, що якщо би він пішов на вибори по місту, то він би мав величезні шанси. І не тому найперше, що він багато зробив для міста, він швидше зробив для всієї області, але він мав би величезні шанси в місті з іншої причини, і чи не найважливішої у таких виборчих баталіях – він би виклався на сто відсотків. Це я кажу те, що знаю. Це якраз та людина, яка не зупиняється, яка не спочиває на лаврах. Яка не чекає оплесків за зроблену вчора роботу, бо він уже взявся за нову справу. Переживати за справу, “горіти” за те, про що тебе попросили чи доручили, де на тебе покладаються і сподіваються – ось ті якості, яких декому бракує, і що є причиною болісних невдач. Але то все було б, якби було. Що ж до Володимира Миколайовича Хоменка – так то зовсім інший масштаб і інші завдання. Він капітан. І він править потужним кораблем, і править, як дай Бог багатьом.

– Михайле Васильовичу, ну і насамкінець кілька питань як на обивателя. Кажуть, що на першому засіданні новообраної ВР, уже 17 грудня, має бути обраний новий спікер. І що ПР уже визначилася з кандидатурами – це три рівнозначні особистості – пан Клюєв, пан Лавринович і пан Єфремов. Це чутки чи реальні кандидатури?

– Президент заявив: ми мусимо якомога менше часу втратити на старті. Уже зараз створено оргкомітет, який займається підготовкою сесії. А що таке підготовка? Зараз приїде з усієї України маса обраних людей, яких треба поселити, розсадити у залі засідань, треба створити комітети, обрати голів комітетів. Це все важкі погоджувальні питання. Що ж до керівництва Верховної Ради, то справді є три рівноцінні кандидатури, і вони справді ті, яких ви назвали. І якраз хтось із цих трьох і буде новим спікером. Повторю: кандидатури рівноцінні, і кожен з них цілком може управляти цим дуже непростим парламентським оркестром. Я думаю, що ці організаційні питання ми цього разу пройдемо швидко. Чому? Та тому, що зараз якраз той час, коли розкладається великий кадровий пасьянс. Дивіться, мають відбутися зміни в Кабміні.

– Будуть?

– Звичайно. Не йдеться про перших осіб, ідеться про міністрів. Будуть зміни в Адміністрації Президента. Пані Акімова, пані Герман, напевно, змінять місце роботи. Або пан Дмитро Табачник. Де він буде? Я не знаю. Або пан Близнюк. Це все кадрові ротації. А далі – голови облдержадміністрацій.

– Чи багато тут буде ротацій?

– Будуть. І результати виборів братимуться до уваги. Не в тому плані, що десь на чиюсь думку не так проголосували. Я вже казав, що люди завжди правильно голосують. Але вибори – це дзеркальне відображення роботи губернаторів щодо соціально-економічного розвитку. Тому – ротації в Кабміні, в Адміністрації Президента, з-поміж губернаторів, а також керівництво Верховної Ради і комітетів. Тому розкладеться цей, умовно кажучи, кадровий пасьянс і прийматиметься зважене системне рішення. На момент обрання голови ВР уже має бути системне кадрове рішення в масштабі всієї країни, така, знаєте, системна кадрова матриця.

– Ну, і останнє питання про опозицію. Якою вам бачиться ця сила, ця якісно нова сила з трьох, напевно, партій, з новими обличчями і новими ідеологіями? Ви бачите там справжнього лідера? Якщо бачите, то хто він?

– Сьогодні складається так, що лідера в них нема. Випробування політичними баталіями не витримав ніхто. Нема лідера. Там багато хто намагається натягти на себе шапку Мономаха, а ось голови під цю шапку нема. Оце найбільша біда. Шапка є, а достойної голови нема.

Там сьогодні переміг один чоловік. Як ви думаєте, хто? Правильно – Тягнибок. Він “обікрав” на виборах їх всіх – і Яценюка, і сердечних, і Кличка. І далі обкрадатиме. А тут ще прокинулись амбіції у Гриценка. І в них зараз роздрай. Кожен грає свою гру – Яценюк, Турчинов, Гриценко, Тягнибок, Кличко. Ну, Кличко, може, менше буде втручатися в цей їхній поділ шкури віртуального ведмедя.

Але головне не це. Головне, що всі ці фракції недовговічні, і особливо БЮТ. Він вже дуже скоро посиплеться. Я ж знаю, яких вони до списку партії людей понабирали. Там багато людей “за гроші”. Тому звідти скоро побіжать. Я не стверджую, що до нас побіжать, може, створюватимуть якісь незалежні групи, але БЮТ, попри все, розвалиться.
Вони зараз нароблять помилок, розсваряться і почнуть шукати цапа-відбувайла. Я навіть знаю хто стоїть першим у списку на цю незавидну роль. Це – Арсеній Яценюк. От побачите. Я це вже відчуваю, я це, як той провидець, уже бачу. У них уже назріває невдоволення. Вони вже відкрито про це говорять. Олесь Доній, котрого, як і багатьох інших сильних бійців, зі списку повикидали, все ж до ВР пройшов і тепер заявляє: треба проводити чистку. А чистку треба починати з верхів. Тому і потрібен буде цап-відбувайло. І таким буде – згадаєте мене – Арсеній Яценюк.
Отакі реалії. І радіти тут нема з чого. Бо для сильної влади потрібна сильна опозиція. Сильна і патріотична, яка ніколи не буде працювати на руйнування та дискредитацію рідної держави. Ті люди, які намагаються виступати сьогодні войовничими лідерами опонентів влади, вони всі – вчорашній день, то вже люди, що вичерпали себе. То сьома вода з учорашнього киселю.

http://www.hvilya.com/news/mikhajlo_chechetov_pro_vminnja_gotuvati_i_nevminnja_podavati/2012-11-22-1541