Інформ-агенція «Чернігівський монітор»: RSS Twitter Facebook

Інформ-агенція «Чернігівський монітор»

П`ятниця, 29 березня, 10:16:24

Валерій Давиденко: "Душею відпочиваю лише на землі"

01.10.2014   15:01Агенцiя

Ви й самі, шановні читачі, добре знаєте, що всі люди різні. Одні — без зупину балакають, їхні обличчя – на екранах телевізорів та в газетах. Інші — неговіркі, в пресі за них жодної інформації, на телешоу не ходять, а подивишся на результати їхньої буденної праці — хочеться подякувати від щирого серця.

Саме такий наш земляк Валерій Давиденко, засновник успішного сільськогосподарського підприємства «Агродім».

Всі ми родом з дитинства


- Валерію Миколайовичу, те, якими врешті-решт станемо у дорослому житті закладається батьками, родиною, добрими сусідами, товаришами по вулиці, тією атмосферою, яку відчуваєш душею тільки у дитинстві. Розкажіть про Ваше дитинство.

- Народився 16 березня 1973 році в містечку Носівка на Чернігівщині. Батько, на жаль вже покійний, був водієм, а матуся працювала бухгалтером. Старша сестра - вчитель,  сьогодні працює в Носівській середній школі №1, у якій і я навчався. По маминій лінії дідусь та бабуся жили також у Носівці на паралельній вулиці. Як у нас казали — через городи. Бабуся пропрацювала в одному магазині все життя. Дідусь повернувся з війни інвалідом, тому працював дома, зшивав за допомогою спеціального станка документи для різних організацій.
По батьковій лінії бабуся жила  неподалік у селі Червоні Партизани. Діда я ніколи не бачив, він помер після війни. Він був майстровим, в селах таких називали «дядько», тобто, той, хто вміє робити усіляку роботу по господарству.

- У часи Радянського Союзу дитинство інакше як «щасливим» не називали. Як у вас ?

- Так, щасливе.  Й досі з теплотою згадую село Червоні Партизани, куди ми їздили майже на всі свята. А до дідуся з Носівки забігав щодня. Я був у нього першим онуком,  ми проводили багато часу разом. Крім того, він стільки міг зробити власними руками! А як смачно готував! Як інваліду війни держава виділила йому спеціальний автомобіль-мотоколяску, по-нашому «жабку», якою він часто возив нас до лісу, ми гарно відпочивали, гралися, а дідусь готував нам на вогнищі. З таких прогулянок ми поверталися задоволені, як слони.

- Може якісь історії цікаві траплялися, закарбувалися в пам’яті?


- Одного разу під час гри у хокей, під лід провалилися. Щоб батьки не гнівались, ми з хлопцями прямо на вулиці викручували  одяг.  

Від пастуха до урядовця

- Батькам по господарству коли почали допомагати?

- Мій батько вважав так: пішов до першого класу — влітку пасеш гусей. Третій клас — ти вже починаєш рубати дрова, свиней чи курей годувати. Чим старше стаєш — тим більше по господарству робиш. То череду пасеш, то на городі щось копаєш. Зробив роботу — тоді можеш іти з друзями гуляти. А як подорослішав, то треба йти працювати у колгосп.

- А там що робили?

- Поля колгоспу імені Енгельса були неподалік і весь найближчий район, батьки моїх друзів там працювали. А класу з шостого й ми туди подалися. Працював пастухом – так, власне,  у мене і в трудовій книжці записано.  Крім того, працював у відділенні  Ніжинського консервного заводу, на рухомій стрічці й відбирав маленькі корнішони. В школі ми їздили працювати на колгоспних полях, а за це сільськогосподарські підприємства поставляли в школу молоко, м'ясо тощо. Нам все це було в задоволення. Ми спілкувалися, змагалися між собою, обідали в полі на виїзній кухні. Хоча найкраща їжа була з дому, яку готувала матуся. Улюблений бутерброд - це кусень свіжого хліба, наверх смажене яйце, а зверху ще один кусень хліба.

- А як обрали майбутню професію?

- У нас був сітроцех у Носівці, де школярі також працювали. Мені там дуже сподобалося трудитися — спробував всі спеціальності влітку, коли переходив з дев’ятого в десятий клас. Тому і вибрав для навчання Київський інститут харчової промисловості. Мені дали відповідні рекомендації та направлення на навчання. Школу закінчив «хорошистом». На екзаменах в інститут ніяких особливих проблем не відчув.

Студентські веселі часи

- Як було навчатися у виші? Весело?

- П’ять років пролетіло — й оком не встиг мигнути. Викладачі були у нас просто чудові й згадувати ті часи — одне задоволення. Хоча часи тоді були не легкими. Аби вижити й продовжувати навчання, підробляли вночі вантажниками на харчових підприємствах столиці, овочевій базі, хлібзаводі, пивному заводі «Оболонь».  Я не боявся тяжкої праці й не падав з ніг протягом ночі від знемоги. Ще виручав студентський будівельний загін, у складі якого ми об’їздили велику частину Київської області й не тільки. Довелось працювати навіть на Чукотці - будували теплотрасу - відбійними молотками довбали мерзлоту.

Тернистими стежками

- А з чого розпочалася ваша трудова діяльність?

- У 1995 році закінчив державний університет харчових технологій за спеціальністю інженер-механік обладнання харчових виробництв. Розподілення молодих спеціалістів вже не було. Тож роботу шукали самостійно й покладатися приходилось більше на везіння. Допомогли мені тоді мої колишні викладачі інституту, які розробили проект ковбасного цеху в одному з сіл Чернігівської області й запросили мене попрацювати керівником цього проекту. Це була моя перша керівна посада.

Потім пробував себе у різних сферах, навіть їздив працювати за кордон. Але зрозумів: де народився - там і знадобився. Мене з самого дитинства тягнуло до землі, приваблювало  сільське господарство. І одного разу мені пощастило: мої знайомі вели  в Бахмачі перемовини аби взяти в оренду землю.
Тобто з цього й розпочалася історія вашого нині знаного та успішного агрохолдингу?
Власне кажучи, підприємство «Агродім» було створене 2003 року. Перший керівник не зміг налагодити процес, встряв у сумну кредитну історію. Відтак з листопада 2004 року взявся за цю справу сам: посів посаду генерального директора.

- Не страшно було так ризикувати?

- Страшно: але що робити, коли плануєш якийсь результат, а його нема. Не опускати руки – так вчили батьки. Почав розбиратись з проблемами, запросив викладачів з сільськогосподарської академії, докторів наук, які розробили програму першочергових дій. Ми засукали рукава — й до праці. Довелося отримувати у різних банках кредити.  Й хоча перші три роки відбудови підприємства були доволі важкими, ми витримали іспит, повернули кредитні кошти та поступово вийшли на наші планові показники і врешті-решт стали доволі успішними.

- Чому вирішили йти працювати в Мінагрополітики?

- Бо за десять років занять сільськогосподарським бізнесом наштовхнувся і зрозумів усі проблеми українського села. Твердо переконаний: без села — не буде й міста. Й гарного майбутнього для нашої країни. Потрібно змінити відношення держави до села, сільський голова не повинен бігати по району з простягнутою рукою.  Я розумів, що потрібно зробити, аби підняти українське село з колін, забезпечити продовольчу безпеку країни, а Україну поступово вивести до країн-лідерів з виробництва продовольства. На наш превеликий жаль, мої сподівання не справдились, починати треба з законодавчої бази. Село має бути захищене законом.

Відпочиваю як усі

- А як ви відпочиваєте? Й чи маєте на це час?

- Душею відпочиваю навесні, коли у нас зазеленіє пшениця, коли йде посівна. Люблю рибалку, люблю полювання.

- А готувати, до речі, вмієте?

- Після тривалого життя в гуртожитку — готувати можу все. Суп, борщ, плов, печеню, гриби, рибу й так далі. Думаю, що готую не гірше мого дідуся, який славився приготуванням кулішу за власним рецептом.

- А ваші діти на землі вже працюють?

- Так, в мене дві доньки – Євгенія і Ольга. Вони люблять їздити в село. Цього року на городі допомагали бабусям. І з сапками працювати виходять, і курочок годують, і курячі яйця збирають. Їм подобається все живе. Також, як кажуть на селі, є «пів-корови». Це коли одна корова - на два двори: день вона в одному дворі доїться, день — у другому. Ми з сусідами разом купили корову, допомагаємо та забезпечуємо її фуражем, і за це отримуємо раз у два дні 3-х літрову банку молока.

Іван Кривошеєв

PR

Останні новини Чернігівщини

Пам’яті Андрія Юрченка: у Чернігові відбулися змагання з дзюдо на честь загиблого Героя 09:41

Цим видом спорту Захисник України займався з дитинства і аж до вступу в Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Де, навички та вміння, отримані під час тренувань з бойового мистецтва допомогли самореалізуватися та показати чудові результати в навчанні.

На варті безпеки дітей: у Чернігові офіцер «СОБ» виявив біля школи підозрілий предмет 09:32

Вчора під час обстеження території поблизу чернігівської школи офіцер «Служби освітньої безпеки» виявив у землі підозрілий предмет, що візуально схожий на міну. Пильний поліцейський негайно відреагував на знахідку та убезпечив дітей від наближення до ймовірно вибухонебезпечного предмета.

 До довічного позбавлення волі засуджено двох російських військових за умисне вбивство чотирьох цивільних

До довічного позбавлення волі засуджено двох російських військових за умисне вбивство чотирьох цивільних 09:27

За публічного обвинувачення прокурорів Прилуцької окружної прокуратури в порядку спеціального судового розгляду визнано винними двох військовослужбовців зс рф у порушенні законів та звичаїв війни, вчинених групою осіб за попередньою змовою, поєднаних з умисними вбивствами (ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 438 КК України). Вироком Ічнянського районного суду їх засуджено до довічного позбавлення волі.

Надзвичайні ситуації в області за минулу добу 09:25

Протягом минулої доби зареєстровано 6 небезпечних подій, а саме: 6 пожеж.

29 березня: цей день в Україні і світі

29 березня: цей день в Україні і світі 09:22

ДЕНЬ 765 РОСІЙСЬКА АГРЕСІЯ - DAY 765 RUSSIAN AGRESSION

АНОНСИ ПОДІЙ

Всі новини