З доби великих людей і великих ідей: до 165-річчя від дня народження Софії Русової

18.02.2021   10:45 — Агенцiя

Жінка, обдарована Божим даром творити добро, збагачувати навколишніх духовними зернами освіти і культури, народилася на нашій Чернігівській землі.

Софія Ліндорс прийшла у світ 18 лютого 1856 року в с. Олешня Городнянського повіту в сім’ї батька шведського та матері французького походження, яку втратила дуже рано.

В 1866 році разом з батьком та старшою сестрою переїхала на проживання до Києва, пішла навчатись до Фундуклеївської гімназії.  Тут Софія опинилася під опікою знаменитих українських мистецьких родин М.Лисенка та М.Старицького. Своє становлення на дорогу українства С.Русова вважала заслугою свого чоловіка Олександра Русова, росіянина за походженням, але вихованого в оточенні родинного кола Старої Громади – В.Антоновича, М.Драгоманова, П.Житецького, М.Лисенка. За завданням О.Русова Софія їздила до свого маєтку на Чернігівщині збирати і записувати народні пісні, колядки, щедрівки, а остаточно поєднала молодих людей любов до музики.

30 серпня 1874 року Олександр і Софія повінчалися в церкві св. Симеона в Петербурзі. Посадним батьком був М.Драгоманов, який прислав молодятам своє благословення листовно, а єдиним весільним подарунком стала рапсодія М.Лисенка на пісню «Ой, глибокий колодязю, золотії ключі».

Доля за Божим велінням поєднала цих талановитих особистостей, щоб вони прислужилися нашій землі, витворила з них «українців по духу».

За дорученням київської Старої Громади зразу після одруження Русови поїхали до Праги, з дуже важливим завданням національної ваги – підготувати і видати перший повний варіант «Кобзаря» Т.Шевченка.

Після завершення такої відповідальної місії подружжя Русових уперше приїхало до Чернігова. О.Русов одержав посаду в Чернігівському земстві, активно взявся до створення статистичного відділу, що надалі мало велике прогресивне значення для нашого міста. Помешкання Русових стало осередком духовного життя у Чернігові. Софія Федорівна брала активну участь у концертах, акомпанувала на виступах хору, сольних партіях. Збиралися кошти на відкриття першої громадської бібліотеки, яка була започаткована 15 березня 1877 року з ініціативи Софії Русової і стала потім справді просвітницьким центром, об’єднала навколо себе культурне громадянство. За часи проживання Русових у Чернігові спочатку в 1877-1878 рр, а пізніше в 1894-1899 рр. – зробили вони багато для розвитку української справи.

Теплі щирі слова залишив нам про Русових Ілля Шраг, людина в Чернігові відома, без якої не одне добре діло не починалося. «Надзвичайну гармонію виявляло подружжя Русових: перейняті однаковими пориваннями, однаковими думками, однаковою любов’ю до людини та щирим бажанням працювати на користь громадянства, гуманні з широкою освітою, вони мали особливу здібність гуртувати людей коло корисної праці… лагідні та толерантні до чужих переконань, вони приваблювали до себе людей, які ставали їх найщирішими прихильниками».

Коли подружжя Русових удруге в 1894 році приїхало до Чернігова, то центром культурного життя міста став осередок українських письменників. Борис та Марія Грінченки, Михайло Коцюбинський, Володимир Самійленко, Григорій Коваленко, Микола Вороний активно працювали для нового українського руху, готували збірники, альманахи, шукали найрізноманітніших можливостей для видання художніх творів. У своїх споминах Софія Русова про цей час писала: «4 роки мого життя в Чернігові були заповнені працею для справи народної освіти та лекціями з літератури». На запрошення Русових до Чернігова вперше приїхав з концертами М.Лисенко, потім з театральними виставами трупа М.Садовського, де особливо вразив усіх талант Марії Заньковецької.

На жаль, доля судила Русовим переїздити з одного місця на інше, бо після закінчення статистичного опису чернігівського повіту О.Русов залишився без роботи.

У травні 1899 року з сумом проводжали Русових з рідного їм Чернігова. І хоч у подальшому житті їм так і не довелося постійно проживати в Чернігові, Русови були в курсі усіх культурних новин. З багатьма чернігівськими друзями – родинами Коцюбинських, Шрагів вони листувались, обмінювались книгами, журналами, були членами чернігівської «Просвіти». Коли Русови жили в Петербурзі, вони особливо сумували за Україною. В 1907 році О.Русов у листі до М.Коцюбинського писав: «Щирокоханий та любий Михайло Михайлович! Оце був тільки що у нас Ілля Людвігович, то так Чернігівщиною запахло, що й до вас писати захотілося… Пришліть жінці уповноваження од Вашої «Просвіти» на збори народних університетів, бо вона там про націоналізацію університетів річ заведе».

У січні 1908 року Софія Федорівна представляла чернігівську «Просвіту» на з’їзді культурно-освітніх товариств. «Учора я промовляла від любої Чернігівської «Просвіти». Розказувала усю її діяльність і усі утиски, які вона вистрадала, а потім перейшла до загального національного питання, розказала про становище української сучасної культури. Михайле Михайловичу, мене так слухали здивовано, наче я з Луни впала, так мало ця «господствующая народность» знає й розуміє, що вона справді не та безмежна Росія й яке море сліз потоплено в її «єдинстві», - писала вона в листі до М.Коцюбинського.

У Петербурзі друзі підсміювалися з Софії Федорівни, що вона з доброчинної жінки стає фурією, як тільки хто починає обмежовувати права України.

Заходами Української Громади в Петербурзі видавалися українські книжки, серед них і книги Софії Русової. В особистій бібліотеці М.Коцюбинського до цього часу збереглися ці цінні раритети – «Буквар» і «Початкова географія» української мовою, книга для дітей про життя і діяльність всесвітньо відомих художників «Божа іскра» з дарчим написом «Вельмишановному М.Коцюбинському від автора».

Феномен Софії Русової полягає у тому рідкісному поєднанні таланту педагога і літературного критика, письменниці і наукового дослідника. Її статті розкидані по раритетних українських журналах, на жаль, так всі не перевидані.

Талановитому перу Софії Федорівни належить чимало літературно-критичних нарисів про творчість видатних письменників, філософів: Г.Квітки-Основ’яненка, Г.Сковороди, М.Гоголя, М.Драгоманова, М.Коцюбинського. Вона одна з перших використовувала російську пресу для критичних статей про самостійне значення української літератури. Важливе значення для розуміння поглядів С.Русової має стаття «Старе й нове в сучасній українській літературі», яка була надрукована авторкою в журналі «Русская мысль», а потім перекладена українською І.Франком у журналі «Літературно-науковий вісник» за 1904 рік.

Збереглися в бібліотеці М.Коцюбинського і 8 номерів першого українського педагогічного журналу «Світло», де Софія Русова була активним дописувачем і членом редколегії.

М.Коцюбинського завжди цікавила національна система виховання і навчання. Його рукою зроблені помітки на статтях С.Русової, де вона широко представляла здобутки передової педагогічної думки, зокрема підкреслені такі слова: «Песталоці зазначає могутнє значення дитячої мови й каже, що дитина тільки передаючи рідною мовою усі ті враження, що зробила на неї велика природа, - уяснює їх сама собі. Дар любові – великий дар – і уся користь діяльності вчителя залежить від того, як учитель володіє мовою своїх учнів».

За підручниками С.Русової і до нашого часу навчаються діти в українській діаспорі. Її літературознавчі праці, художня перекладна проза, педагогічні дослідження здобули велику популярність у багатьох країнах. Тільки ми, земляки, мало що з того читали.

«Раз добром налите серце вік не прохолоне», – ці пророчі Шевченкові слова викарбувані на могильних плитах Олександра Русова в Києві і Софії Русової в Празі. Краще не скажеш. Бо дарувати добро людям і милій Україні – було кредом їхнього життя.

Марія Москаленко, завідуюча відділом музею-заповідника М.М.Коцюбинського