Інтрига, скільки виборчих округів буде створено у регіоні – 5 чи 6 – зберігалася до останнього моменту. Аби не втрачати час, який у виборчих перегонах на вагу золота, окремі кандидати працювали у районах, що навіть лише теоретично могли потрапити до їхнього округу. І нарешті, наприкінці квітня ЦВК ухвалила рішення про утворення на території Чернігівської області шести виборчих округів, як і раніше, але їхні територіальні межі зазнали змін.

За оцінкою політичного оглядача, представника УНП Сергія Соломахи, серйозні несподіванки сталися на півдні області. Найбільший за кількістю виборців округ № 210 (центр – м. Прилуки), що налічує понад 155 тис виборців, утворено з двох частин, які не мають (!) спільного кордону: Бобровицького, Козелецького районів та м. Прилуки і Прилуцький району (тут проживають майже 53% виборців округу). “Завдяки такому поділу колишнього Козелецького виборчого округу, який існував у 1990-2006 роках, і домінування Прилуччини в цьому тандемі, партія влади, без сумніву, розраховує провести у нардепи свого висуванця”, – вважає С.Соломаха.

На його думку, найбільш творчо ЦВК “попрацювала” (звісно, не без участі партії влади) при створенні округу № 208 (центр – м. Бахмач). Округ “стулили” зі шматків чотирьох виборчих округів, що були на попередніх мажоритарних парламентських виборах 2002 році. До складу цього округу увійшли: Бахмацький, Борзнянський райони (у 2002 році – Ніжинський виборчий округ), Куликівський (Козелецький в/о) і цього разу увесь Менський райони (у 2002 році Козелецький та Сосницький в/о), а також Варвинський, Срібнянський райони та частина Ічнянського району (у 2002 році Прилуцький в/о).

Чи не найменше змін, порівняно з 2002 роком, відбулося у Чернігові. Цього разу за основу “столичного” обласного округу № 205 ЦВК взяла не Новозаводський, а Деснянський район міста, і додала до нього 5 виборчих дільниць (понад 9 тис виборців) з Новозаводського району. В той час, як у 2002 році, навпаки – з Деснянського району міста, як найбільш опозиційного тоді до влади – було вилучено північну частину цього району (майже 40 тис виборців) і додано до Чернігівського, Ріпкинського та Городнянського сільських районів області. Тож нині округ № 206 (центр – м. Чернігів) утворено з Новозаводського району без 5 дільниць, з додаванням Чернігівського та Ріпкинського районів.

“Як і прогнозувалося, найбільше в Чернігівській області ЦВК “підрихтувала” три проукраїнські округи на півдні області, де нинішня партія влади останні 10 років на всіх виборах значно поступалася конкурентам. У той же час лише косметичних змін, порівняно з 2002 роком, зазнали два північні виборчі округи, де зосереджений, в основному, стійкий проросійський електорат Партії регіонів і КПУ”, – зазначив представник УНП.

Ставка на рейтинг та адмінресурс

У Чернігові по виборчому округу №205, за результатами місцевих соціологічних досліджень, серед ймовірних претендентів на депутатське крісло лідирує чинний міський голова Олександр Соколов. Він керує обласним центром Чернігівщини з 2002 року. Хоча на місцевих виборах 2006 року поступився тодішньому керівнику обласного осередку СПУ Миколі Рудьковському, проте восени того ж року впевнено повернув собі пост і підтвердив свою позицію на виборах 2010 року. Тривалий час Олександр Володимирович позицінував себе як позапартійного мера-господарника, але у 2010 році був кандидатом у мери від Партії регіонів, а через рік набув і членства у партії влади.

На запитання чернігівських журналістів, чи планує балотуватися у народні депутати, торік О.Соколов однозначно відповідав “ні”. Мовляв, я обирався на посаду міського голови і хочу працювати на користь територіальної громади. Однак, чим ближче до виборів, тим його відмовна риторика слабшає. А на зустрічі з клубом молодих політологів у лютому міський голова пригадав момент зі своєї біографії, коли його професійна діяльність зазнала суттєвих змін – завдяки прийнятому колективному рішенню. Для О.Соколова мандат народного депутата стане черговим кроком у розвитку його кар’єри та впливу. Як можна прогнозувати, керувати містом залишиться регіонал Олег Шеремет, який нині працює секретарем міської ради. Активну діяльність за рік до виборів проводив і народний депутат від Партії регіонів Сергій Андрос, що можна теж було пов’язувати з його подальшими парламентськими амбіціями, але наразі його присутність у медіа-просторі міста є мінімальною, а рейтинг невисоким.

Зрозуміло, що влада буде робити ставку на кандидата, котрий зможе перемогти представника опозиції, а таким для Чернігова є народний депутат від ВО “Батьківщина” Валерій Дубіль. Його рейтинг поступається тільки О.Соколову. В.Дубіль, уродженець Прилук Чернігівської області, вже давно киянин, кілька років постійно присутній в інформаційному просторі Чернігова. Про його добрі справи демонструються сюжети на місцевому ТВ, газети друкують відповідні статті, а ще він постійно вітає мешканців міста з бігбордів з різноманітними святами, навіть такими, що не дуже відомі широкому загалу, приміром, Днем жінок-мироносиць. Його депутатський вісник розповсюджується ледь не у кожну поштову скриньку. Кандидату від “Батьківщини” формують імідж віруючої людини, багатодітного сім’янина, який постійно опікується проблемами медицини і надає благодійну допомогу медичним закладам обласного центру Чернігівщини. Аналітики не виключають й інший варіант розвитку подій: В.Дубіль не балотується у народні депутати, але отримує гарантії збереження бізнесу й власних сфер впливу. Ще одним кандидатом на “чернігівський” округ, швидше за все, варто розглядати першого секретаря Чернігівського обкому Компартії, народного депутата України Володимира Лещенка. Він має стабільний електорат, але цього надто замало для перемоги у Чернігові.

У боротьбу за округ №206 сьогодні вже більш-менш помітні троє кандидатів. Насамперед, екс-губернатор Чернігівщини Владислав Атрошенко, який сьогодні володіє серйозним бізнесом у Чернігові та Києві, входить до наглядової ради ВАТ “Хліб Києва”. Він вже був народним депутатом від НУ-НС та очолював штаб Віктора Ющенка на президентських виборах 2004 року, тоді ж і був призначений керівником області, але на посаді попрацював менше року. У 2010 році В.Атрошенко став депутатом обласної ради від партії “Сильна Україна”. Коли ж цього року фракція увійшла до складу Партії регіонів, він залишився осторонь, очевидно, щоби на майбутніх виборах бути незалежним кандидатом, чи принаймні, виглядати таким. Нині Владислав Анатолійович активізував свою діяльність. Він вийшов з ініціативою підтримати талановиту молодь та надати матеріальну допомогу випускникам, які закінчили школу із золотою та срібною медалями, а також переможцям предметних олімпіад і учням, котрі успішно ведуть наукову діяльність у Малій академії наук. Водночас на прес-конференції, на якій В.Атрошенко розповів про свій соціальний проект “Освічена молодь – розвинена держава” (звичайно, не пов’язаний з виборами), він поскаржився, що як депутат обласної ради зустрічає неприязне ставлення з боку структур виконавчої влади. Наприклад, у Чернігівському і Ріпкинському районах хоче допомогти ветеранам (забезпечити учасників бойових дій слуховими апаратами та окулярами), а влада списки не надає і свою відмову нічим не мотивує. Тим не менше, політик і бізнесмен зауважив журналістам, що він публічно ще не заявляв про свій намір балотуватися до Верховної Ради України.

Сильним опонентом В.Атрошенку, як прогнозують місцеві аналітики, виступить перший заступник голови Чернігівської ОДА Станіслав Прокопенко. Його пов’язують із регіоналом Едуардом Прутніком. На Чернігівщині Станіслав Миколайович допомагає керувати з 2010 року, а до цього займався підприємницькою діяльністю. До призначення на посаду був заступником голови правління Державного акціонерного товариства “Будівельна компанія “Укрбуд” у Києві. Встиг попрацювати і в органах влади, зокрема, першим заступником керівника протоколу Прем’єр-міністра України Кабінету Міністрів України. Останнім часом як заступник керівника регіону С.Прокопенко працює у районах. Чернігівські журналісти припускають, що і Прокопенко, і Атрошенко можуть бути провладними кандидатами, а хто з них залишиться у боротьбі – продемонструє їхній передвиборний рейтинг, від якого може залежати рішення “у верхах”. Їхню передвиборчу боротьбу називають змаганням грошей та адмінресурсу.

З представників опозиційних сил про свої наміри позмагатися за 206-й округ заявив депутат Чернігівської міської ради від партії “УДАР” Юрій Тарасовець, який займається підприємницькою діяльністю. Загалом, за кілька місяців до виборів він не дуже відомий чернігівцям, не кажучи про жителів районів. Тож навряд можна говорити про Ю.Тарасовця як серйозного конкурента С.Прокопенку та В.Атрошенку.
Взагалі представники місцевого осередку партії “УДАР” заявили журналістам, що у майбутній передвиборній стратегії дотримуватимуться принципу “один округ – один кандидат від опозиції”. Кандидата визначатимуть шляхом праймеріз на окрузі. Однак ще важко говорити про рейтинги опозиційних кандидатів, оскільки тривають міжпартійні домовленості. А власне імена кандидатів будуть оголошені (якщо будуть!) незадовго до парламентських виборів.

“Варяги” й олігархи

Чернігівський політичний оглядач Юрій Паперний у статті “Выборы на Черниговщине от мифов к реалиям” прогнозує, що переможцями у мажоритарних округах на Чернігівщині здебільшого будуть “варяги” та “олігархи”. На його переконання, досвід виборчих кампаній 1998-2003 років підтверджує цю тезу. Варто пригадати відомі в Україні імена, як Євген Ананко, Петро Устенко, Федір Шпиг, Олександр Волков та Олександр Ярославський, що приходили до парламенту з чернігівських округів.
Нині зацікавленість у регіоні виявили і Іван Куровський, і Микола Рудьковській, і Ігор Рибаков. Всіх їх до бідних віднести складно, особливо, якщо вивчити останні рейтинги українських багатіїв…

Народний депутат України Ігор Рибаков, керівник депутатської фракції “Реформи заради майбутнього”, до якої перейшов у лютому 2011 року, виявляє інтерес до округу №207 (центр – м.Корюківка, включає Городнянський, Коропський, Корюківський, Новгород-Сіверський, Семеніський і Сосницький райони). До парламенту нинішнього скликання він потрапив за списками БЮТ, зараз же активно співпрацює з владою. У районах округу з 2011 року ведеться системна діяльність – постійні статті у місцевій пресі, присутність на значних подіях, у тому числі за участю голови ОДА. У деяких селах округу (а можливо, у переважній більшості) встановлено “персональні” біг-борди майбутнього кандидата у депутати Верховної Ради. Персональні, тому що на них не з’являється жодна інша рекламна інформація – лише вітання народного обранця з релігійними та державними святами річного циклу. Зрозуміло, І.Рибаков буде кандидатом від влади, на нього працюватиме адмінресурс. Зараз серед озвучених ним ініціатив – ремонт поліклініки у Коропі, а також відновлення Лукнівської школи Коропського району, частина якої потерпіла від пожежі, вирішення проблем шкіл Сосниччини. За висновками аналітичного дослідження, проведеного Поліським фондом міжнародних та регіональних досліджень, “у березні-квітні 2012 року жоден з потенційних кандидатів на участь у виборах по мажоритарних округах не склав конкуренції Ігорю Рибакову у інформаційно-публічній діяльності по округу № 207”.

Якщо І.Рибаков для Чернігівщини є “чужинцем” і основна увага команди зосереджена на формування упізнаваності та відомості серед місцевих жителів, то кандидат на округ №208 (центр – Бахмач, входять Бахмацький, Куликівський, Менський, Талалаївський райони та частина Ічнянського) Михайло Голиця – уродженець регіону. Будучи депутатом Київської ради від “Народної партії” та керівником “Київжитлобуду”, він не приховує свого бажання зайнятися політикою і балотуватися по мажоритарному округу.

“Я з 1981 року працюю в системі столичної адміністрації, 12 років був заступником голови КМДА, 5 скликань поспіль мене обирали депутатом Київради. Впродовж цього часу за моєї безпосередньої участі у Києві збудовані мільйони квадратних метрів житла, поліклініки, дитячі садки. Вже так заведено, що все в житті має свій початок і завершення. Тому я не приховую того, що я планую займатися політикою і буду балотуватися в одному з мажоритарних округів цього року до Верховної ради”, – сказав Михайло Голиця журналістам місцевого інтернет-видання “Чернігівський монітор” .

Серед своїх справ кандидат у депутати називає допомогу Бахмацькій спортивній школі-інтернату, підтримку футбольного клубу “Єдність” з його рідного села Плисок Борзнянського району, будівництво церкви у селі Чапаївка на Менщині. Нині М.Голиця обіцяє вирішити проблеми водопроводу у Мені, вартість ремонту якого сягає майже 4 млн грн. Київський будівельний магнат має всі шанси стати провладним кандидатом. На його зустрічах з людьми вже зараз присутні представники місцевих РДА.

Ймовірним кандидатом на цей округ називають також Олега Ляшка. Епатажний лідер Радикальної партії, відомий своєю діяльністю на Чернігівщині, але останнім часом його поїздки пов’язані більше з розбудовою партії. Тим паче, що у квітні нардеп заявив, що не планує балотуватися до Верховної Ради, а натомість має усі шанси перемогти на виборах мера Києва.

Хто буде кандидатом від влади на окрузі №210 (центр – Прилуки, який ще включає Бобровицький, Козелецький і Прилуцький райони) сказати важко. Серед зацікавлених у цьому окрузі одразу можна назвати Миколу Рудьковського. Колишній соціаліст, міністр і міський голова Чернігова свої депутатські наміри вирішив реалізувати подалі від обласного центру. Адже у 2006 році чернігівці проголосували за обрання Рудьковського мером, але він побув на посаді ледь місяць і відправився керувати Міністерством транспорту. На півдні про Рудьковського більше позитивної інформації. Адже будучи депутатом Чернігівської обласної ради, він опікувався питаннями соціального забезпечення дітей війни, допомагав школам. Найбільш активно працював у Бобровицькому, звідки родом, та Козелецькому районах.

На думку експертів, претендентом на цей мажоритарний округ може також бути депутат обласної ради, заступник голови обласної організації Партії регіонів Анатолій Мірошниченко, який є головою правління ВАТ “Прилуцький птахокомбінат”. Не виключено, що опозиційні сили представлятиме депутат обласної ради, керівник обласної організації ВО “Батьківщина” Олександр Кодола.

Округ №209 (центр – Ніжин) об’єднує Варвинський, Носівський, Ніжинський, Срібнянський та частину Ічнянського). На думку представників Поліського фонду міжнародних і регіональних досліджень, найбільш ймовірним (і поки що, виходячи з публічної суспільно-політичної активності, єдиним) кандидатом-мажоритарником по цьому округу є Іван Куровський. Його діяльність протягом березня квітня 2012 року було помічено у майже всіх районах даного округу, крім Варвинського. Загалом, роботу нині позафракційного, а раніше представника БЮТ, київського мільйонера-будівельника Івана Куровського на Чернігівщині можна назвати системною. Свого часу його називали однією з основних фігур, які фінансували місцевий БЮТ, але нині, схоже, ситуація кардинально змінилася і навряд, чи буде І.Куровський представляти опозиційні сили.

У частині районів округу інформаційно-публічну діяльність здійснює депутат Чернігівської обласної ради від Партії регіонів, директор СТОВ “Дружба-Нова” Сергій Гайдай.

Відомі на Чернігівщині народні депутати від Партії регіонів Михайло Чечетов та Григорій Маньковський, які працюють у регіоні і є впливовими не тільки на місцевому рівні, навряд чи підуть по мажоритарці. Швидше за все, вони потраплять до парламенту за партійним списком.
Так само місцеві експерти не очікують у якості мажоритарника у Чернігівській області екс-президента України Леоніда Кучму. Хоча столичні аналітики в експертному опитуванні “ТОП-20 впливових мажоритарників: нові центри впливу в парламенті 2012” відводять йому друге місце за шансами потрапити з мажоритарного округу до Верховної Ради України. Поліський фонд у березні помітив активізацію діяльності Фонду Л.Кучми “Україна” у Новгород-Сіверському районі. Проте зараз вона пішла на спад.

Загалом на Чернігівщині депутати-мажоритарники вже вишикувалися на старт, хоча переважна більшість з них про свої наміри балотуватися до Верховної Ради не оголосила для широкого загалу. Проте активна робота вже ведеться: йдеться про стандартний депутатський набір розв’язання найбільш значимих соціально-економічних проблем, що існували вже давно, але помітними стали тільки у рік виборів. Від партії влади на кожному з округів більш-менш “вимальовується” по одному кандидату, що, за висновками експертів, може свідчити про “узгодження” найбільш впливового та ресурсно-забезпеченого кандидата на рівні керівництва партії. На противагу – активність “узгоджених” кандидатів від опозиційних сил не проглядається.

http://www.unian.ua/news/503796-majoritarka-na-chernigivschini-varyagi-ta-oligarhi-na-nizkomu-starti.html

Михайло Верба, Чернігівська область

Їх активність найчастіше проявляється у розміщенні інформаційних матеріалів у міських та обласних ЗМІ та участі у публічних заходах.

Найбільш системно в даному окрузі діє Валерій Дубіль, який періодично реалізовує публічно-благодійні заходи, активно проводить медійну кампанію у друкованих та Інтернет-ЗМІ і на телебаченні, має власне друковане видання (“Депутатський вісник Валерія Дубіля”). А наприкінці квітня громадяни міста мали змогу бачити вітальні сіті-лайти із його підписом.

Діючий мер міста Олександр Соколов протягом досліджуваного періоду жодних офіційних заяв щодо намірів балотуватися до Верховної Ради по мажоритарному округу №205 не робив. Проте, жодного спростування цього також не було. Останнім часом є високою активність мера у міських медіа, спостерігається застосування зовнішніх рекламних носіїв для формування позитивного іміджу серед мешканців міста.

206 Цей округ, з огляду на ситуацію, можна назвати “округом несподіванок”. За досліджуваний період на території Ріпкинського та Чернігівського районів почали виявляти суспільно-політичну активність троє нових кандидатів, при цьому ці два райони вже тривалий час знаходяться у полі зору Михайла Чечетова та Віталія Коржа.

Потенційними конкурентами на мандат по 206-му округу є Володимир Поліщук, Владислав Атрошенко, Станіслав Прокопенко. Якщо пан Поліщук і раніше виявляв певну активність по Чернігівському та Ріпкинському районах, то двоє останніх потенційних кандидатів почали активно себе позиціонувати з квітня 2012 року. Більше того, у чернігівських експертних колах культивується думка, що пан Прокопенко та пан Атрошенко є майбутніми висуванцями від влади і наразі вирішується їх політична доля.

Усі перелічені особи за останні два місяці проводили активну суспільно-політичну діяльність по даному округу.

Про своє бажання балотуватися по 206 виборчому окрузі заявив голова Чернігівської міської організації партії “УДАР” Юрій Тарасовець, відповідаючи на запитання журналістів під час прес-конференції 4 травня в прес-клубі “Чиста політика”.

207 Згідно з результатами дослідження, відображеними на картах суспільно-політичної активності, найактивнішим у роботі по даному округу є Ігор Рибаков. Географія його діяльності майже повністю співпадає з межами округу. Найпоширенішими методами його діяльності є розміщення публікацій у ЗМІ, благодійна діяльність, зустрічі із мешканцями районів та участь у публічних заходах, а також встановлення біл-бордів агітаційного характеру.

Протягом березня-квітня 2012 року жоден з потенційних кандидатів на участь у виборах по мажоритарних округах не склав конкуренції Ігорю Рибакову у інформаційно-публічній діяльності по округу № 207.

Слід відмітити відсутність на території округу інформаційної активності Едуарда Прутніка, який до кінця 2011 року помітно діяв на території Городнянського, Щорського, Корюківського, Семенівського і Новгород-Сіверського районів. Інший можливий претендент на участь у виборах по 207 округу Григорій Маньковський протягом березня-квітня провадить суспільно політичну активність, яка географічно не співпадає із жодним зі сформованих округів. Цілком ймовірно, що пан Прутнік та пан Маньковський прийматимуть участь у виборчих перегонах по спискам Партії регіонів.

За припущенням політичних оглядачів Чернігівщини, одним з кандидатів на депутатське крісло по північно-східному мажоритарному округу може стати Леонід Кучма. Діяльність Фонду Л.Д. Кучми “Україна” відмічено у Новгород-Сіверському районі на початку березня 2012 року. Проте, на даний час іншої активності, пов’язаної з Леонідом Кучмою, не зафіксовано.

208 Донедавна найбільш ймовірним кандидатом на участь у парламентських виборах по мажоритарній системі по даному округу був Олег Ляшко. Це підтверджувалося географією його активності, яка протягом тривалого часу охоплювала, крім інших, Менський, Борзнянський, Бахмацький, Ічнянський і Талалаївський райони. Проте, у другій половині квітня народний депутат зробив публічну заяву про відмову від персональної участі у виборчій кампанії.

Це пояснює різке зниження його суспільно-політичної активності протягом квітня, порівняно з березнем. Якщо на початку весни 2012 року Олег Ляшко займався благодійництвом та приймав участь у публічних заходах, то у квітні він обмежився медійною активністю у районних та обласних ЗМІ.

Натомість про намір балотуватися по округу, до якого входить Борзнянський район публічно заявив Михайло Голиця. Протягом досліджуваного періоду його суспільно-політична активність поширювалася на Борзнянський та Бахмацький райони и проявлялася переважно у вигляді спонсорської діяльності.

209 Найбільш ймовірним (і поки що, виходячи з публічної суспільно-політичної активності, єдиним) кандидатом-мажоритарником по даному округу є Іван Куровський. Його діяльність протягом березня квітня 2012 року було помічено у майже всіх районах даного округу, крім Варвинського.

У частині районів округу інформаційно-публічну діяльність здійснював Сергій Гайдай, проте деякі чернігівські політичні оглядачі пов’язують це з діяльність СТОВ “Дружба-Нова”.

210 Цей округ буде насичений політичними амбіціями потужних кандидатів-мажоритарників з різним “політичним забарвленням”, що вже протягом тривалого часу витрачають значні обсяги фінансових та матеріальних ресурсів для завоювання прихильності електорату. До таких, в першу чергу, відносяться Микола Рудьковський та Анатолій Мирошниченко. Їх активність протягом березня-квітень включала проведення публічних заходів, здійснення особистого прийому громадян, меценатську та благодійну діяльність і “потужну” медійну кампанію.

Микола Рудьковський і надалі здійснює публічну активність через діяльність

Благодійного фонду Миколи Рудьковського, а на додачу (за інформацією чернігівських ЗМІ) – придбав Партію Соціал-Демократичний Союз, яку раніше контролював Павло Лазаренко. В свою чергу Анатолій Мирошниченко розпочав випуск власної обласної газети “Відомості Чернігівщини”.

Протягом останніх двох місяців за схожою із межами округу географією почав діяти депутат Чернігівської обласної ради від ВО “Батьківщина” Олег Авер’янов, але його активність мала переважно медійний характер.

Існують припущення щодо участі у виборчій кампанії по мажоритарній системі бобровицького земельного магната, генерального директора ТОВ “Земля і воля” Леоніда Яковишина, який, до речі, також на початку 2012 року придбав газету “Чернігівщина”.

Помітну активність у Прилуцькому районі виявляв ще один з потенційних мажоритарників 210 округу голова обласної організації ВО “Свобода” Костянтин Лубенцов.

Висновки. Первинний аналіз новостворених одномандатних округів дозволяє зробити низку попередніх висновків:

Округи значним чином відрізняються від тих, що існували під час парламентських виборів 2002 року.

Кількість виборців у даних округах є більш-менш збалансованою та виключає можливість виходів за максимальні межі, встановлені законодавством.

Публічна та інформаційна активність кандидатів не дає змогу стверджувати, що при створенні округів розробниками враховувалися конкретні інтереси потенціальних кандидатів на Чернігівщині. Цікавим виключенням може бути округ 210, де вже тривалий період розгортають свою діяльність Микола Рудьковський та Анатолій Мирошниченко.

Дещо інша ситуація із 206-м округом, чітко у межах якого виявляють активність Станіслав Прокопенко та Владислав Атрошенко. В даному випадку відсутня стала історія інформаційно-політичної активності, що не дозволяє говорити про врахування їх інтересів.

Низька конкуренція на округах кандидатів від провладної партії, що проявляється у наявності лише одного домінантного кандидата, може свідчити про можливість “узгодження” найбільш впливового чи ресурсно-забезпеченого кандидата на рівні керівництва партії. Те ж саме можна говорити про ті округи, де наразі немає кандидатів від Партії Регіонів, але є інші “незалежні” політики.

Зважаючи на процес об’єднання зусиль представниками опозиційних сил (ВО “Батьківщина” та ПП “Фронт Змін”), на даний час в межах запропонованих округів не відмічається активності узгоджених кандидатів.

Що стосується альтернативних опозиційних проектів (у т. ч. ПП “Удар” Віталія Кличка”), то на сьогодні найбільшу активність проявляє лише Сергій Аверченко у місті Чернігові.

На даний час, виходячи з інформаційної активності, важко вказати округ Віктора Лазара, який, можливо, буде балотуватися від ПП “Удар” Віталія Кличка”, оскільки його було помічено на останньому партійному з’їзді згаданої партії.

В той же час, в межах округів Чернігівської області відсутня активність потенційних кандидатів, які можуть позиціонувати себе як дійсно незалежні від нині існуючих опозиційних та провладних політичних проектів.

З визначенням меж округів передбачається коригування інформаційно-політичної активності кандидатів, які раніше діяли “всліпу” в межах потенційних округів.

Поява чіткої електоральної географії в межах України в цілому і Чернігівської області зокрема може стати стартом для виборчих компаній інших потенціальних кандидатів, не пов’язаних попередньо із жодним з будь-яких округів.

Дана інформація підготовлена на основі випуску електронного бюлетеню “Поліського тижня”, який готує громадська організація “Поліський фонд міжнародних і регіональних досліджень.

Найбільше спеціальних дільниць утворено в Чернігові – 15, м. Прилуки – 4, Менському районі – 3. Крім, Прилуцького району спеціальні виборчі дільниці утворені в усіх районних лікарнях.

Найбільшою несподіванкою можна вважати створення ЦВК в м. Чернігові звичайної виборчої дільниці №741079 по вул. Старобілоуська, 15 виключно для 677 військовослужбовців строкової служби, які завжди на усіх попередніх виборах голосували у приміщенні Міського палацу культури по вул. Щорса, 23 разом з цивільними виборцями.

Тепер партія влади буде без проблем контролювати волевиявлення військових строкової служби на цій “прозорій” виборчій дільниці.

На жаль, не обійшлося і без м’яко кажучи без інших прикрих непорозумінь.

Чернігівська міська влада, незважаючи на неодноразові звернення і подання Чернігівських обласних організації Української народної партії та Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, так і не спромоглася за рік привести назви вулиць міста Чернігова до українського правопису.

Нагадаю, що це питання виникло ще під час проведення 20 квітня 2011 року в Чернігівській міській раді круглого столу “Вулиці Чернігова та їх назви: історія і сучасність” на якому були оприлюднені помилки при перекладі назв вулиць на українську мову.

Таких вулиць і провулків в Чернігові є щонайменше дванадцять:
1. вул. Богунського повинна називатися – вул. Богунська;
2. вул. Василькова (№ 53) – вул. Волошкова;
3. вул. Гнєдаша (№ 96) – вул. Гнідаша;
4. вул. Кузнечна (№ 227) – вул. Ковальська;
5. вул. Музикальна (№ 289) – вул. Музична;
6. пров. Музикальний (№ 290) – пров. Музичний;
7. вул. Овражна (№ 320) – вул. Ярова;
8. пров. Овражний (№ 321) – пров. Яровий;
9. вул. Профрад (№ 385) – вул. Профспілок;
10. вул. Річна (№ 390) – вул. Річкова;
11. вул. Розсвітна (№ 409) – вул. Світанкова;
12. вул. Сиренєва (№ 434) – вул. Бузкова.

І це після отримання 5 грудня 2011 року висновку фахівців Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка (лист № 01-20/1259) щодо перекладу русифікованих назв вулиць міста Чернігова українською мовою і позитивного рішення комісії з упорядкування найменувань вулиць міста Чернігова по перейменуванню вулиць ще 11 січня 2012 року.

Що ще треба зробити, щоб міська влада нарешті почала поважати українців ?

Сергій Соломаха

У зазначений період активістами ГО М’АРТ та залученими до ініціативи представниками інших громадських організацій Чернігова були відвідані сім шкіл-інтернатів Обласного управління освіти і науки, один будинок-інтернат Головного управління праці та соціального захисту населення, виховна колонія для неповнолітніх в м. Прилуки та Центр соціально-психологічної реабілітації в м. Чернігові. Результати й висновки стосовно відвідування цих закладів та установ міститиме звіт, який видається в рамках проекту “Захист прав дитини в Чернігівській області” ГО М’АРТ.

Наразі хотілося б виокремити деякі основні висновки за результатами відвідування шкіл-інтернатів системи освіти, оскільки головна увага при здійсненні візитів приділялася саме цим закладам.

Одне з першорядних завдань, яке ставили перед собою громадські активісти, полягало у виявленні ставлення самих вихованців до умов перебування в інтернатах, ставлення до них персоналу, у визначенні практики вирішення міжособистісних конфліктів між вихованцями та проблем, пов’язаних з порушенням дисципліни. Для досягнення поставлених цілей було розроблено інструментарій, що включав анкети для проведення анонімного опитування серед дітей, питальник для персоналу та адміністрації закладів, а також карту спостереження. Анкети для дітей містили питання щодо їх взаємостосунків з персоналом, реакції персоналу на можливі випадки невідповідної поведінки дітей, порушення режиму, невиконання обов’язків учня, щодо процедури огляду особистих речей тощо.

На жаль, провести заплановане опитування вихованців закладів у ході проведення дослідження не вдалося через здійснення перешкод цьому керівництвом Обласного управління освіти і науки та особисто директорами окремих шкіл-інтернатів.

Управління, дізнавшись про наміри організації проводити опитування серед дітей, заборонило в усній формі (про що було повідомлено керівнику моніторингової групи по телефону представником управління) керівникам закладів дозволяти представникам громадськості у ході відвідувань проводити анкетування дітей. У листі, який надійшов пізніше від установи, зазначалося, що на проведення таких заходів слід отримувати дозвіл законних представників дитини (батьків або опікунів).

Так, дозволу від директорів закладів як законних представників дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до яких ми зверталися, ми не отримали, а питати дозвіл у батьків, зрозуміло, було цілком нереально. Керівництво одного інтернатного закладу не було проти проведення анкетування дітей, але воно виявилося об’єктивно неможливим через особливості фізичного розвитку вихованців.

З огляду на те, що відповідно до українського законодавства з 14 років дитина має право здійснювати набагато серйозніші правочини, необхідність отримання дозволу на її участь в анонімному анкетуванні виглядає комічно. Дитина має право на вільне висловлення своєї думки щодо всіх питань, які стосуються її життя, і це право має передусім гарантуватися дітям, які перебувають у державних закладах опіки. Такі перепони з боку керівництва управління і закладів інтернатного типу становлять порушення, зокрема, статей 12 та 13 Конвенції ООН про права дитини, які гарантують право дитини, здатної сформулювати власні погляди, вільно висловлювати свої думки.

Тут варто зауважити, що неможливість провести анонімне анкетування вихованців державних закладів опіки у зв’язку із зазначеними перешкодами також є результатом і дозволяє робити певні висновки і рекомендації органам влади.

У переважній більшості відвіданих інтернатних закладів достатньо гарні умови проживання та матеріально-технічне оснащення: проведено ремонт житлових і класних приміщень, кімнат гігієни, інтернати забезпечені комп’ютерною та мультимедійною технікою, обладнанням для сенсорних кімнат та кімнат психологічного розвантаження.

Одночасно існують проблеми з найнеобхіднішим. Наприклад, відповідно до затверджених нормативів на одного вихованця шкільного віку передбачається одна пара взуття (це стосується як зимового, так і осінньо-весняного та літнього взуття) на два роки. Будь-який батько знає, що коли дитина росте, однієї пари взуття вистачає на один сезон і часто, у тому числі тому, що дітки взуття зношують швидко, необхідно вже наступного року купувати нове взуття. У інтернаті ж, коли директор, піклуючись про дитину, купує більше пар взуття, ніж це передбачено нормативами, його за це може покарати прокуратура. Постає питання: хіба суха буква закону є важливішою, ніж інтереси дитини? Як було зазначено громадським активістам, такі проблеми вирішуються за допомогою особистих домовленостей з представниками контролюючих органів. Які ще питання і проблеми директори інтернатів вирішують за допомогою особистих домовленостей з представниками контролюючих органів?

Деякі інтернати яскраво вирізняються своєю бідністю і поганими умовами. З’являлися питання щодо раціонального використання коштів, коли кімнати дітей або ігрові перебувають у жахливих умовах, однак зовнішнє оздоблення будівлі закладу виконано за допомогою сучасних вартісних будівельних матеріалів.

Однією з найбільш актуальних із зафіксованих нами при здійсненні візитів є проблема з дотриманням права на повагу до особистого і сімейного життя вихованців інтернатів. Практично в кожному закладі громадські працівники ставали свідками ситуацій або помічали факти, які демонстрували нерозуміння персоналом і керівниками важливості поваги приватного простору дитини, її особистого і сімейного життя. Недотримання права на приватність працівниками закладів проявлялося як у розголошенні особистої, конфіденційної інформації про дітей та їх сім’ї, обговоренні деталей особистого життя вихованців у присутності інших дітей, наданні доступу до медичної інформації, діагнозів, так і в неналежному облаштуванні кімнат гігієни, туалетних кімнат, відсутності особистого простору в умовах колективного проживання, перегляді особистих речей вихованців без їх дозволу та в присутності сторонніх осіб.

Деякі з питань до представників адміністрацій закладів стосувалися їхньої думки щодо процесу реформування державних закладів опіки. І хоча більшість визнавали, що найкращим середовищем для виховання дитини є сім’я, лише в одному закладі ми дійсно побачили роботу, спрямовану на підтримку існуючих сімей, і прагнення влаштувати під опіку дітей, які залишилися без батьків. Багато керівників інтернатів скептично налаштовані стосовно прийомних сімей, оскільки вважають, що прийомні батьки можуть використовувати дітей з метою отримання матеріальної вигоди. Виникають побоювання, що власною суб’єктивною і упередженою думкою вони і персонал можуть налаштовувати вихованців з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проти потенційних прийомних батьків і усиновителів. Були випадки, коли власне негативне ставлення до біологічних батьків керівники висловлювали у присутності дітей. Така практика є неприпустимою, адже у ще більшій мірі призводить до травмування дітей і не сприяє формуванню поважного ставлення дітей до інституту сім’ї в цілому.

Викликає значне занепокоєння сучасна практика позбавлення батьків їх прав стосовно дитини та вилучення дитини з сім’ї. Вилучення дитини із сім’ї, позбавлення батьків батьківських прав та влаштування дитини до закладів опіки та піклування є крайніми заходами, до яких можуть вдаватися органи, що мають відповідні повноваження. Урахування найкращих інтересів дитини передбачає, що, якщо сім’я перебуває у тяжких сімейних обставинах, держава повинна забезпечити їй усесторонню допомогу – соціальний, психологічний супровід, юридичну допомогу. Як свідчать факти (зокрема, такий висновок можна зробити на підставі звернень до юридичної приймальні громадської організації М’АРТ), соціальні служби, органи опіки і піклування неефективно виконують свої обов’язки зі здійснення супроводу сімей і або доводять ситуацію своєю бездіяльністю до такого стану, коли подальше перебування дитини в сім’ї створює загрозу для її життя та здоров’я, або вдаються до позбавлення батьків батьківських прав зарано, не вичерпавши усіх можливих шляхів допомогти сім’ї. Інтернати, у свою чергу, можуть клопотати про позбавлення батьків батьківських прав. Тож, складається ситуація, коли службам легше влаштувати дитину до закладу опіки і піклування, де дитині, на їх думку, буде забезпечено найголовніше – належні умови проживання та харчування, ніж, надавши повний спектр послуг сім’ї, зберегти її для дитини.

Величезною психологічною травмою може обернутися для дитини процедура вилучення з сім’ї з метою влаштування до закладу опіки та піклування через брак кваліфікації працівників служб у справах дітей та їх неосвіченість у сфері прав дитини. Так, один з членів моніторингової групи, яка здійснювала візити до закладів інтернатного типу, став свідком кричущого випадку, коли дитину за допомогою примусу забирали під час уроку на очах в однокласників та педагогічного колективу літні чоловіки, представники служби у справах дітей, не здійснивши при цьому належної попередньої роботи.

При влаштуванні братів і сестер до закладів опіки та піклування крайнім заходом є їх роз’єднання та направлення до різних установ. Поважною причиною неможливості їх влаштування до одного закладу згідно з українським законодавством є стан здоров’я одного з них. У ході візитів до закладів інтернатного типу ставали відомими факти, коли дітей, членів однієї сім’ї, роз’єднували без достатніх і поважних причин і влаштовували до закладів, які знаходяться на значній відстані один від одного.

Безумовно, умови проживання в інтернатах, їх матеріально-технічне забезпечення, за деяким виключенням, у Чернігівській області за останні роки значно поліпшилися. Проте за цією яскравою обгорткою, на жаль, виявляються системні порушення основних прав дитини. Виявлені факти недотримання прав дитини потребують проведення систематичної просвітницької роботи серед персоналу та керівництва шкіл та будинків-інтернатів, працівників органів опіки та піклування, зокрема, служб у справах дітей. Відповідні зауваження містяться і в рекомендаціях Комітету ООН з прав дитини, які були надані нашій державі у відповідь на третю і четверту періодичні доповіді щодо виконання Конвенції ООН з прав дитини у 2011 році. Комітет також закликає нашу державу і до проведення систематичного моніторингу закладів закритого типу, де перебувають діти без батьків, із залученням представників громадськості.

Забезпечення найкращих інтересів дитини вже давно декларується одним із головних пріоритетів державної політики в Україні. Проте наразі ми можемо спостерігати таку нагальну проблему, як нерозуміння і підміна представниками органів влади змісту найкращих інтересів дитини. Декларації залишаються деклараціями у той час, як діти залишаються заручниками системи, волі окремих людей, які можуть забрати у дитини сім’ю (адже так легше, ніж цій сім’ї допомогти стати на ноги), забрати у дитини право виразити свою думку стосовно власного життя, права знайти сім’ю.

Невизнання дітей повноцінними членами суспільства, невизнання того, що дитина – це, в першу чергу, суб’єкт певних прав, а не лише об’єкт соціального захисту з боку держави, приводить до порушення її прав представниками влади у тих ситуаціях, коли те, що стосується життя дитини, робиться зі святою вірою, що це відповідає її найкращим інтересам. Визнання в дитині цінності людини, її людської гідності, погляд на дитину як на самостійну особу, врахування її думки, створення всіх умов для повноцінного життя та взаємодії з іншими членами суспільства – найважливіший показник цивілізованого та розвиненого суспільства.

http://helsinki.org.ua/index.php?id=1335440620

Експертне опитування проводилось шляхом анонімного анкетування експертів.

Керуючий партнер агентства “Seemus-media” Леонід Щукін розповів, що перше місце рейтингу П.Порошенка було несподіванкою для загальнонаціонального масштабу опитування. І він прогнозує, що П.Порошенко має великі шанси не тільки пройти до парламенту, а й сформувати там свій центр впливу.

Друге місце за Л.Кучмою, який має реальні шанси пройти до ВР в окрузі в Чернігівській області.
На четвертому місці – за Н.Шуфричем – опинилася Людмила Супрун. Далі, за рейтингом, Степан Гавриш, Олександр Волков, Олександр Ярославський, Віктор Балога, Олег Тягнибок. Замикає першу десятку Григорій Суркіс.

До другої десятки увійшли такі політики як Олександр Мороз, Лев Миримський, Михайло Поплавський, Роман Безсмертний, Леонід Черновецький, Василь Онопенко, Володимир Щербань, Віктор Тихонов, Микола Рудьковський та Едуард Гурвіц.
“Наступна Верховна Рада буде багатополюсною і буде дуже важко просувати забаганки Банкової”, – наголосив Л.Щукін.
Відповідаючи на запитання, чому в рейтингу до прикладу немає Юлії Тимошенко, Арсенія Яценюка, він сказав, що це пояснюється тим, що ці люди асоціюється з партійними списками, а не з мажоритарними округами.

Віце-президент Асоціації PR Ukraine Олександр Юркевич розповів, що паралельно було проведено й опитування щодо політиків, які мають найменші шанси потрапити в парламент у мажоритарних округах. Так, очолює ТОП-20 політиків з негативним рейтингом Н.Королевська та М.Азаров. Наступною в цьому антирейтингу йде Інна Богословська та Михайло Чечетов. Далі йдуть – Сергій Тігіпко, Ігор Рибаков, Олександр Янукович, Віктор Медведчук, Юрій Іванющенко, Віктор Ющенко, Петро Мельник, Дмитро Фірташ, Анатолій Могильов, Дмитро Табачник, Володимир Литвин, Олесь Довгий, Богдан Губський, Олег Ляшко, Андрій Портнов, Дмитро Шенцев.

При цьому О.Юркевич зауважив, що цей рейтинг не означає, що цих прізвищ не буде в наступному парламенті, на його думку, це свідчить про те, що цим політикам доведеться застосувати більше зусиль для того, аби виграти вибори у мажоритарному окрузі.

Л.Щукін спрогнозував, що владі, за результатами виборів, все ж таки вдасться сформувати більшість за допомогою депутатів, обраних у мажоритарних округах. “Однозначно вдасться створити більшість, інша справа якою ціною. Тобто, як було раніше – там пішли, когось купили, зайшли туди – порішали – такого не буде. Тут мають бути конкретні домовленості, і ціна цих домовленостей може сягати надзвичайно великих розмірів”, – сказав експерт.

Директор Центру суспільно-інформаційних технологій “Форум” Валерій Димов зауважив, що люди, які витратять великі кошти на виборах, напевно прагнутимуть їх якимось чином компенсувати. “І увійдуть кнутом або пряником до більшості”, – сказав він. Водночас експерт вважає, що ця більшість буде достатньо аморфним утворенням, і коли влада на чолі з Президентом почне втрачати підтримку, В.Димов прогнозує, що така більшість миттєво розвалиться.

Експертне опитування проводилось із 16 по 20 квітня 2012 року шляхом анонімного анкетування.
В результаті експерти назвали 89 прізвищ. Учасниками опитування виступили спеціалізовані групи експертів: спеціалісти з виборчого законодавства, політологи, соціологи, провідні політичні журналісти. Всього було опрацьовано 250 анкет.

http://www.unian.ua/news/500017-eksperti-u-korolevskoji-ta-chechetova-nemae-shansiv-na-majoritartsi.html
 

Тому чернігівці, які мають бажання брати участь безпосередньо в роботі того чи іншого партосередку, не дуже переймаються проблемами новоявлених чи безнадійно впевнених у собі столичних месій. Вони переважно віддають симпатії тим, кого знають, чиї політсили постійно присутні у ЗМІ. У цьому зв’язку найбільш структурованими та чисельними залишаються на Придесенні організації Партії регіонів, ВО “Батьківщина”, СПУ, Народної партії, КПУ та Української народної партії.

Однак й у них не все так однозначно. В політиці велику роль відіграють гроші. Скажімо, не секрет, що обласний осередок соціалістів з офісами у районах донедавна непогано фінансував колишній народний депутат України Микола Рудьковський. Він певний час був першим секретарем Чернігівського обкому Соцпартії. Та в листопаді минулого року його виключили зі складу політради СПУ, а в грудні він заявив про вихід із партії, в якій перебував з 1999 року. Звісно, більшість офісів раніше утримувалися за рахунок бізнесових структур політика. Таких тільки у районах було 21. Відтак і місцеві соціалісти напередодні виборів опинилися, так би мовити, “за бортом”. Вони шукають нові приміщення. Звісно, М. Рудьковський під свій новий проект потягнув і колишніх товаришів по партії. Нині обком соціалістів очолив відставний генерал міліції, колишній начальник управління УМВС у Чернігівській області Іван Катеринчук. Він – фігура впливова, авторитетна, але починати йому доводиться в досить екстремальних умовах.

Ослабленим видається й регіональне ВО “Батьківщина” після того, як від партійних справ відійшов головний спонсор, народний депутат України Іван Куровський. Тридцятирічному її лідеру Олександру Кодолі бракує і фінансового забезпечення, і політичного досвіду. Та й ще у його команді чимало висуванців народного депутата Олега Ляшка, який тепер очолює інший політичний проект. А відтак важко сказати, кому вони симпатизуватимуть і підігруватимуть на виборах.

Осередки Партії регіонів великі й останнім часом набувають переконливої ваги завдяки тому, що на конференціях їх почали очолювати голови райдержадміністрацій. А оскільки вони мають безпосередній вплив на чиновництво, то ця сукупна владна сила є досить впливовим гравцем у регіональному масштабі.

У верхах низи не чують

Опозиційні сили порівняно з їх опонентами – регіоналами – видаються досить малопотужними, їм бракує звабливих для виборців альтернативних ідей. Щоправда, вони все-таки намагаються щось робити. Місяць тому в Чернігові пройшло засідання координаційної ради національно-демократичних сил Чернігівщини. В його роботі взяли участь голови обласних організацій УНП, “Нашої України”, КУН та “Української платформи “Собор”. Учасники засідання узгодили план дій на березень 2012 року та прийняли спільне звернення до керівних органів і голів партій “Наша Україна”, КУН, УНП, УП “Собор”. Вони закликали керівників своїх партій ухвалити відповідні рішення та підписати спільну Декларацію про об’єднання цих партій в одну політичну силу, а також про її участь у парламентських виборах. Та, схоже, у верхах їхньої заяви не почули. А відтак це приносить лише чергове розчарування. Тим паче що з вищезгаданих партій надійні джерела фінансування донині має лише УНП.

У лютому керівники обласних осередків ВО “Батьківщина”, ВО “Свобода” та “Фронту змін” підписали угоду про спільні дії опозиції на Чернігівщині. Це вже крок уперед. Однак останні дві регіональні політичні сили ще переживають період становлення. Так, цього року обласну організацію ВО “Свобода” очолив механік вишкомонтажного цеху Прилуцького управління бурових робіт Костянтин Лубенцов, а облосередок “Фронту змін” – депутат обласної ради, директор ВАТ “Коропське АТП-17441” Олександр Нерета. Їм, не секрет, буде важко координувати діяльність партійців не з обласного центру, а з районів.

Гречка не перемагає

Ще недавно певну політичну нішу в житті Чернігова намагалися зайняти громадські організації “За Чернігів”, “Громадська думка” з великим штатом, тиражними газетами. Ці проекти з “роздавання гречки” принесли мільйонні збитки їхнім ініціаторам, оскільки вони фактично завершилися нульовими результатами. Це ще раз засвідчує про те, що виборець “клює” на подібне, але не завжди голосує, як кому хочеться. Згадану нішу намагається тепер зайняти молодий осередок партії “Демократичний Альянс”. Він активно взявся за питання зменшення тарифів у маршрутках тощо. Та, схоже, молоді політики дещо переборщили зі своєю викривальністю-наступальністю. Опоненти днями їм присвятили цілий номер видання, звинувачуючи їх у популізмі, некомпетентності.

Загалом же осередки партій виконуватимуть здебільшого роль піхоти у стратегічних планах немісцевих політиків у виборчому процесі. Власних лідерів, а тим паче фінансів для такої розкрутки, щоб перемогти на виборах до Верховної Ради, бракує. Шанси здобути прихильність виборців хіба що є у чернігівців Леоніда Яковишина, Олега Ляшка, Миколи Рудьковського, Валерія Дубіля. Але вони самодостатні як лідери, як діячі, а не партійні функціонери. Проте і їм буде важко спокусити виборців своїми плюсами, оскільки владна політсила має і свої плани на виборчі округи. В регіоні відчутна активність провладних команд народних депутатів Ігоря Рибакова, Михайла Чечетова, Едуарда Прутніка. Схоже, окремі політики з табору Партії регіонів ще не засвітилися. За належного фінансування і підтримки влади у них будуть високі шанси перемогти в округах, оскільки опозиційні кандидати позбавлені можливості вирішувати позитивно соціальні проблеми регіону. А ідеологічна риторика, викривальні заяви вже порядком набридли простим людям.

На Чернігівщині зареєстровано 159 обласних організацій політичних партій, 273 громадські організації.

Сергій Павленко

http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=255185

Этому будут способствовать два фактора:

Первый – решение Конституционного суда Украины, принятое 5 апреля, о том, что одно и то же лицо не может одновременно баллотироваться в общегосударственном многомандатном и одномандатном избирательных округах.
Такое решение, единодушно говорят все политики и политтехнологи, приведет к значительному увеличению количества желающих баллотироваться в мажоритарных округах, особенно в так называемых “аграрных”, которых большинство в Черниговской области.

Второй – распределение одномандатных избирательных округов по территории Украины, которое Центральная избирательная комиссия определила Постановлением № 65 от 09.04.2012. Всего округов на территории Украины будет 225, из них на Черниговщине – 6 округов, где проживает 893 тыс. 486 избирателей.
Еще с середины прошлого года было много разговоров о том, что на Черниговщине будет пять округов. Некоторые политики, как свидетельствуют их агитационные материалы в прессе, даже начали работать в потенциальных округах еще с осени прошлого года.
Сохранение количества округов, как в мажоритарных компаниях 1998 и 2002 годов, показывает, что они станут еще более привлекательными, так как многие политики будут считать, что в небольшом округе победить легче.

Среди победителей в мажоритарных округах на Черниговщине будет большинство “варяг” и “олигархов”

Опыт избирательных кампаний 1998-2003 годов подтверждает этот тезис. Достаточно вспомнить такие имена, как Евгений Ананко, Петр Устенко, Федор Шпиг, Александр Волков, Александр Ярославский.

Идеологическая составляющая не сыграла на победу ни разу. Все решали “большие и очень большие деньги”. Ни Александра Кужель, ни Владимир Ступак, ни Владимир Лещенко, ни даже Наталья Витренко (хотя ее и “сняли” с выборов) не смогли сделать исключение и победить людей, которых принято называть “олигархами”.

Политики, которых считают местными – Валентин Мельничук и Владислав Атрошенко – также подтверждают тезис о победе “не бедных” в мажоритарных округах нашей области.

На сегодня, если посмотреть местную прессу, то выясняется, что заинтересованность в нашем регионе проявили и Иван Куровский, и Николай Рудьковский, и Игорь Рыбаков. Всех их к бедным отнести трудно, особенно, если изучить последние рейтинги украинских богачей…

Как бы ни тешили себя черниговские бизнесмены, но их доходы на порядок, а то и еще ниже, чем у представителей киевских или донецких.

Еще одно доказательство того, что “варяги” вновь попадут в парламент, – тот факт, что никто из местных политиков и бизнесменов не начал активно работать с избирателями. Это особенно видно, если изучить работу представителей оппозиции на Черниговщине. Точнее – ее отсутствие. А потом будут говорить о фальсификациях и “админресурсе”, чтобы оправдать свою бездеятельность. Как говорится в пословице – “Громче всех кричит “держи вора”… сами знаете кто. В украинской политике все чаще политтехнологи подменяют реальность.

Не всегда деньги решают все

Говорит о подкупе избирателей только дилетант. Украинский избиратель, как показывают последние социологические исследования, критически оценивает “гречку”.

Избиратели четко идентифицируют раздачу продуктовых наборов, лекарств и подарков как подкуп, и только 4,2% готовы голосовать за того кандидата, от которого получили “презент”. Прямой подкуп (деньги) повлияют на волеизъявление 9,9% граждан, хотя для 8,2% важна приличная цена.

Такие данные были обнародованы по результатам репрезентативного опроса, проведенного 30 марта-4 апреля Социологической службой Центра Разумкова совместно с Фондом “Демократические инициативы”. В 2010 такое же исследование показало готовность электората голосовать за кого угодно при условии щедрости кандидата.

Пропорциональная составляющая выборов – от “красного пояса” – к …?

Как и в 1998-2003 годах, парламентские выборы будут проводиться по смешанной системе 225 депутатов должны быть избраны в общегосударственном многомандатном округе по избирательным спискам от политических партий, а остальные 225 – по мажоритарной системе в одномандатных округах.

В 2012 году в выборах будут участвовать только политические партии; участие блоков, состоящих из партий, не предусмотрено. Официальная избирательная кампания начнется за 90 дней до дня голосования.

Черниговщина не является регионом “прорыва” для политических сил, но уже не первую избирательную кампанию показывает, что изменение электоральных настроений в области определенным образом отражает общеукраинские тенденции и даже несколько их опережает. Из “красного пояса” она сначала переместилась к “оранжевому”, затем к “бело-красному”. Каким станет политический цвет нашей области, прежде всего, зависит от повседневной работы местных организаций политических партий и общеполитических предпочтений населения в день выборов.

По информации Главного управления статистики, в Черниговской области к 2012 году насчитывалось 10426 объединений граждан. Преимущественно (81,6%) это ячейки политических партий, остальные – общественные организации. Около четверти их действуют в областном центре. Значительная их доля в Нежине, Прилуках, Козелецком, Репкинском и Менском районах.
В течение 2011 года легализировано 221 объединение граждан (110 – ячейки политических партий, 111 – общественные организации и их ячейки), что в 3,9 раза меньше, чем в 2010.
Прекратили деятельность в 2011 году 98 организаций, в том числе 75 отделений политических партий.

Таким образом, говорить о значительном развитии политических сил накануне выборов, особенно новых, невозможно. Даже такая рейтинговая политическая сила, как “УДАР”, только недавно зарегистрировала свои организации во всех районах области.
И это притом, что и теория и практика предвыборной борьбы требуют присутствия партийных ячеек в каждом населенном пункте, где есть избирательные участки. Центральная избирательная комиссия на своем заседании 12 апреля создала 33 тыс. 654 избирательных участка, из них на Черниговщине – 1107. Из этого следует, что любая местная политическая сила, если она считает себя влиятельной, должна иметь около тысячи первичных ячеек. Кроме Партии регионов, “Батьківщини” и, пожалуй, коммунистов и не найдем никого. Выводы делайте сами.

Вопрос границ избирательных округов остается открытым, но ненадолго

Остается открытым вопрос границ избирательных округов, решение по которому должно быть принято не позднее 30 апреля.

Определяя количество одномандатных округов, Центральная избирательная комиссия исходила из данных Государственного реестра избирателей. Согласно закону, округа создаются с приблизительно одинаковым количеством избирателей, а отклонение не должно превышать 12%. ЦИК установила округа со средней численностью избирателей в 161 тысячу 125 человек.

Исходя из простого расчета численности избирателей Черниговщины по районам, понятно, что областной центр будет разделен, а Нежин и Прилуки станут центрами округов.

В 1998 году центрами округов были также Сосница и Козелец. В 2006 году центры их остались в Чернигове, Нежине и Прилуках, а другие переместились в Репки, Бахмач и Корюковку. Такими они оставались и в 2007 году.
На президентских выборах 2010 года центры избирательных округов вновь появились в Репках, Соснице и Козельце.

Ждать осталось недолго.
Избирательная кампания в области активно развернется, скорее всего, лишь в конце мая, когда уже будут окончательно определены границы округов, а деньги, выделенные на выборы, можно будет эффективно использовать.
Пик предвыборной борьбы и вступление наиболее серьезных игроков общенационального уровня произойдет в августе.

"Слово Черниговщины" 18 апреля 2012 года

Вражає інше, від виборів до виборів українці не вірять в чесну кампанію та її результати. І не грає ролі те, хто при владі. Сьогодні та у 2007 році більше 60% громадян скептично ставляться до перспектив демократичності інституції виборів в Україні. Якщо американець чи європеєць починає з 100% довіри і втрачає її за об’єктивних обставин, то українець починає з 0 і додає лише, якщо на те є конкретні причини. Таке щеплення проти романтизму щодо виборів зроблена не сьогодні. Кожен з попередніх Президентів доклався до підвищення больового порогу громадян, а хтось не зробив нічого, щоб закріпити позитивні тенденції. Тож, через дії або бездіяльність наших Гарантів, українці перетворилися на прагматичних циніків. І це, напевно, добре. Адже, обдурити громадян досить важко, а от забезпечити справді конкурентну кампанію, яка буде здійснена в правовому полі та з дотриманням міжнародних стандартів, не намагався ніхто.

Радує ж те, що довіра до українських громадських спостерігачів підвищується. І зараз ми маємо 35,2 % респондентів, які переконані в нашій корисності. Тож, довіра до окремих інституцій все ж.

http://www.opora.org.ua/blogs/1357-ukrajinskyj-vyborec-poven-pesymizmu-ta-krytychno-ocinjuje-grechku

У березні аналізувалися висвітлення діяльності представників влади, народних депутатів та депутатів обласної ради, партій та відомих осіб Чернігівщини. Крім того, приділялася увага новим особистостям, матеріали про яких з’являлися одночасно в кількох номерах газет або в декількох виданнях.

Про владу

Про владу у березні районні та обласні видання писали багато і не завжди добре чи погано. Видання просто інформували про діяльність та роботу голови Чернігівської обласної державної адміністрації та керівника обласної ради, голів райрад, райдержадміністрацій, тощо.

Слід відмітити, що найбільш масового висвітлення отримала інформація, яка прозвучала з вуст голови Чернігівської ОДА Володимира Хоменка про рейтинг Чернігівської області. Статті під назвами “Вперше за останнє десятиріччя Чернігівщина посіла 10 місце в рейтингу”, “Влучили в “десятку”, “Чернігівщина – серед десяти кращих областей”, “Наша “десятка” – показник роботи регіону”, “Командний результат: Чернігівщина влучила в десятку!”, тощо були розміщені у 16 виданнях області, і здається, що це не межа. Наприкінці березня почали з’являтися матеріали під назвою типу “10 місце Чернігівщини – заслуга регіональної команди”. Це вже були статті-інтервю, де керівники районів коментували ситуацію. Такі статті вийшли у корюківській, бахмацькій, сосницькій та коропській газетах.

Вагомим інформаційним приводом для всіх районних видань стали сходи громад у районах. Цій темі видання присвячували значні площі, інформуючи про стан справ у тому чи іншому селі, селищі чи містечку. Практично всі ці збори проходили за участі керівників районів, депутатів обласної та районної рад, представників бізнесових кіл, тощо. Представники органів місцевого самоврядування мали змогу почути про стан справ в населеному пункті, з якими проблемами стикається громада, чим можна допомогти. В свою чергу депутати інформували про свою діяльність на благо виборців.

Загальноукраїнська влада, соціальні ініціативи і народні депутати

Соціальні ініціативи Президента України стали найбільш тиражною темою місяця. На цю тему розміщували статті типу “Соціальні ініціативи Президента” або “Наріжні камені соціальної політики”, “Ініціатива заради кожного”, “Соціальний дороговказ Президента”, “Соціально – означає відповідально”, “Соціальна політика: працювати на випередження”, “Ініціативи Президента – в життя”, “Соціальна політика в інтересах мільйонів”, тощо.
Також тему соціального реформування у другій декаді березня підтримали народні депутати.
Наприклад, “Ірина Акімова: “Соціальні ініціативи Президента – це логічний курс на підвищення якості життя людей” (“Поліська правда”), “На вісті часу – соціальні ініціативи Президента” (Сергій Андрос про дану тему розмірковував у газеті “Чернігівські відомості”).
Стаття під назвою “Г.Маньковський: “Людська довіра завжди буде на боці тих, хто робить реальні справи, щоб змінювати життя на краще” була розміщена у 6 виданнях. В ній також йшла мова про соціальні ініціативи Президента України. Також соціальним реформам була присвячена стаття народного депутата Григорія Маньковського: “В основі нової соціальної політики – відновлення справедливості і захист життєвих інтересів кожної людини”, яка повторилася 4 рази.

Народний депутат Михайло Чечетов також інформував зі шпальт газет про ініціативи Президента в статті “М.Чечетов: “Ініціативи Президента у життя”. Вона повторилася в 4 районних виданнях.

Всього позитивному висвітленню теми в соціальних ініціатив та їх реалізації було присвячено 64 матеріали.

Також газети розміщували і критику цих самих соціальних ініціатив. Подекуди у наступному номері, подекуди у попередньому, а інколи в одному номері. Бувало і на одній сторінці: зверху позитивна стаття – знизу критична. Серед таких матеріалів можна назвати “Обіцянки дворічної давнини” (критика від “Фронту змін”) – стаття була розміщена 11 разів, двічі повторювалися статті “П.Симоненко: “Без відродження української економіки будь-які соціальні ініціативи – це одноразові передвиборні “пустушки” та “А.Кінах: “Неприпустимо і безвідповідально маніпулювати темою зростання соціальних стандартів”, де звучала критика тез В.Януковича.
Всього негативному висвітленню теми соціальних ініціатив було присвячено 16 статей.

Не обійшлося і без заяви з цього приводу від лідера фракції Реформи заради майбутнього Ігоря Рибакова. Він одразу поширив заяву: “Нова соціальна політика має передбачати запровадження податку на розкіш”.

Висвітлення діяльності народних депутатів на Чернігівщині

У березні найбільшої кількості згадок у засобах масової інформації – 37 – домігся народний депутат України, лідер фракції Реформи заради майбутнього Ігор Рибаков. Причому часто інформація стосувалася не його особистої діяльності, а участі його помічників у заходах, що проходили в районі, селищі або селі. При цьому прізвище нардепа та назва його фракції прописується практично всюди великим регістром і повністю. Дуже поширені також заяви Ігоря Рибакова, типу: “Опозиція показала себе неповноцінним учасником політичного процесу”, “Ключовим завданням омбудсмена має бути боротьба з бідністю”, “Лідер фракції “Реформи заради майбутнього” Ігор Рибаков взяв на контроль ситуацію з припиненням гарячого харчування у школах Чернігівщини”. Хоча слід відмітити, що в останній тиждень березня також дещо знизилася активність цього діяча.

Так само як і зменшилися подарунки та акції для мешканців Коропського, Корюківського, Семенівського, Сосницького, Новгород-Сіверського та Менського районів. До свята 8 березня представники Ігоря Рибакова вітали жінок, але про суттєві матеріальні вкладання не йшлося. Не було навіть квітів…

Щоправда було подаровано 12 футбольних м’ячів командам учасницям футбольного турніру у Новгород-Сіверському районі та вручено подарунки учасникам чемпіонату з лижних гонок Корюківського району.

Єдине видання північного округу Чернігівщини, яке дещо іронічно ставиться до Ігоря Рибакова, і має можливість про це говорити – газета “Коропщина”.

Другим за кількістю згадок у газетах області став народний депутат від Партії регіонів Михайло Чечетов – 23 статті з його участю. Переважно матеріали стосувалися соціальних ініціатив Президента України, роз’яснення політики партії. А також інтерв’ю присвячено двом рокам правління Віктора Януковича під назвою “Наш хід на політичній шахівниці світу”.

Третім за кількістю згадок став лідер Радикальної Партії Олег Ляшко. Про нього у березні було 22 згадки. З них 7 матеріалів були присвячені суто діяльності нардепа у 2011 році і мали назву “Народний депутат Олег Ляшко звітує перед громадою”.
Найбільше уваги Олегу Валерійовичу приділила прилуцька газета “В двух словах” – 8 згадувань, інші обмежувалися однією двома публікаціями протягом місяця.

Також у березневих газетах згадувалися чернігівські нардепи Григорій Маньковський – 18 статей, переважно про соціальні ініціативи, Іван Куровський – 11 згадок, в основному висвітлювалася діяльність нардепа.

Обласні видання “Вісник Ч” та “Гарт” значну увагу приділили висвітленню діяльності Наталії Королевської – 9 матеріалів. Всі статті дуже позитивно інформують про її діяльність, її позицію та роботу. Практично всі матеріали супроводжуються фото з Наталією Юріївною, яка дуже гарна і красива.

Про діяльність обласних депутатів та благодійників

Найбільше згадок у березні серед депутатів обласної ради отримав Микола Рудьковський. Його діяльності було присвячено – 22 статті. Також від імені Миколи Миколайовича було розміщено 9 привітань.

Матеріали про керівника благодійного фонду ім..М.Рудьковського стосувалися його діяльності у Прилуках та районі, Козелецькому районі, тощо.

Наприклад, статті “Допомагаючи громадам – дбаємо про конкретних людей”, “З усмішки жінки розпочинається справжня”, “БФ М.Рудьковського допомагає прилуцьким школам”.
Найбільше про діяльність Миколи Миколайовича писала газета “Новини Придесення” – 7 згадок, менше було статей в “Прилуччині” – 5, газетах “Прилучанка” та “Град Прилуки”, по дві.

Слід відмітити, що благодійницька діяльність пана Рудьковського має системний та неперервний характер. Так у березні вітаючи жінок зі святом 8 березня від його імені у Прилуках дарували квіти, були влаштовані концерти до свята та інші заходи.

Прикладом системної роботи депутата є стаття “Спорт – це здоров’я”, розміщена у газеті “Новини Придесення”: Благодійний фонд М.Рудьковського допомагає дітям Козелеччини займатися спортом… . У тексті йдеться, що “… Постійно дбає депутат обласної ради і про те, щоб молодь мала можливість займатися спортом…” Рубрика “ПОЗИЦІЯ”, на фото Рудьковський в формі хокеїста разом із школярами …

Серед подарунків від М.Рудьковського у березні були: меблі для Новобасанського поштового відділення, побутова техніка для Новобасанського навчально-виховного комплексу, мультипроектор та екран для Старобасанської школи (Бобровицький р-н), пластикові вікна для актового залу дитсадочка “Берізка” (Прилуцький р-н), комп’ютер для середньої школи №3 у Прилуках, форма та м’ячі для футбольного клубу “Колос” і музичний центр для Морівського клубу (Козелецький р-н).

Другим за кількістю згадок став Анатолій Мирошниченко – 19 статей та 8 привітань. Матеріали про діяльність депутата обласної ради від Партії регіонів розміщувалися у виданнях Прилуцького та Срібнянського районів. Найбільше статей було у газеті “Відомості Чернігівщини” – 10. По два матеріали про роботу Анатолія Костянтиновича розмістили обласна газета “Чернігівщина”, “Прилуччина”, “Срібянщина”. Три згадки було у газеті “В двух словах”.

Діяльність Анатолія Костянтиновича має системний характер. Він опікується проблемами мешканців Прилук та району, бере активну участь у житті громади. Допомагає не тільки словом, а і конкретними справами. Про це свідчать такі статті: “Анатолій Мирошниченко: “Треба підвищити відповідальність за якість ремонту доріг області”, “З любов’ю до жінок” – інтерв’ю з депутатом з нагоди свята Весни, “У колі 200 найкращих” – про те, як депутат привітав жінок з 8 березня, “Соціальні ініціативи Анатолія Мирошниченка” (інформація про привітання зі святом комунальників, організація та меценатська підтримка проведення КВК у Прилуках), “У колі земляків” (про його участь у заходах: 25 річниця ветеранської організації Прилуцького р-ну, відвідування Прилуцького тубдиспанцеру, привітання з днем метеоролога).

Крім того Анатолій Костянтинович разом з іншими депутатами облради виступив спонсором свята Масляної в Срібнянському районі, а також брав участь у самому святі в якості члена журі конкурсу Млинця.

Цікаві несподіванки

У березні з’явилися привітання у газетах Городнянського, Щорського, Чернігівського та Ріпкинського районів привітання від Володимира Поліщука. Він очолює чернігівську районну організацію Фронту Змін. Появу цих привітань та їх не випадковість підтвердила наступна стаття “Нові призначення в обласній організації Фронту змін”, про призначення заступником голови обл.організації Володимира Поліщука. Причому вона була розміщена у газетах “Новини Городнянщини”, “Життя Полісся”, “Наш край” (інша назва статті “Я практик та оптиміст”) та “Промінь”. Останні дві цей матеріал помітили як іміджевий.
 

Однак, ідея відкликання депутатів є лишень уявлюваною компенсацією за відсутність у громадян впливу на рішення влади. Не торкаючись питань, як реалізувати такий намір на практиці, зауважимо, що така ідея навряд чи виправдана політично. Заміною одного (двох, трьох) бійця боєздатної армії не побудуєш.

Скоріше, є сенс говорити про такий вплив суспільства на діяльність парламенту, який починається з виборів. Добрі вибори здатні зменшити потребу у “відкликанні”.

Одним із цілком прийнятних для української демократії варіантів виборчої моделі є модель персоніфікованого голосування у пропорційній системі, яку часто інакше спрощено називають “відкритими списками”.
На противагу виборам в одномандатних округах, що в українських умовах легко піддаються адміністративному контролю, пропорційна система має три суттєвих переваги: по-перше, дозволяє мінімізувати такого роду незаконні впливи; по-друге, дозволяє різним суспільним групам створювати своє політичне парламентське представництво, що важливо для такої різної України; і, по-третє, поєднує силу партії з особистісним потенціалом людини: “один у полі – не воїн”.

Застосування ж такого механізму пропорційної системи, як “відкриті списки”, додає ваги позиціям місцевих партійних організацій – переважно за їхніми рекомендаціями формуються регіональні списки партій, адже при цій моделі уже не зіграє визначальну роль творча реклама на центральних телеканалах і прикриття “першою п’ятіркою”. А виборець нарешті набуває у виборах впливового статусу – він може делегувати своє право на управління державою одному із представників партії у цьому окрузі.

Така модель з різними її варіаціями успішно працює у наших сусідів – Естонії, Польщі, Латвії, хоч би як сильно не відрізнялися ці країни за способом організації системи державної влади та й навіть організації самих парламентів – одно- (Естонія, Латвія) чи двопалатних (Польща). У цих демократіях на виборах головний – виборець. Від нього залежить, який партійний представник набуде мандат на право управління.

Голосування за відкритими списками дозволяє подолати як вразливість “мажоритарки”, так і обмеженість нинішньої закритості списків. Ці ознаки разом стали виразним свідченням закритості і ослаблення українських партій. Жодна із партій – навіть домінуюча Партія регіонів – сьогодні не може похвалитися єдністю та впливовістю як у суспільстві, так і в політичному процесі. Як не парадоксально, але вони програють у впливі (а, зрештою, і в бізнесі як основній цілі політичної діяльності в Україні) тим групам, які на вибори не ходять.

Наразі питання для України формулюється не як “що таке відкриті списки?” – багата і тривала практика європейської демократії дає відповіді на всі питання, а так: “що і коли змусить український парламент створити демократичні правила для виборів?”.

Українські депутати вперто опираються відкритості виборів, воліючи зберігати наявні системи впливів. Відкидання прогресивних моделей виборів, ясна річ, не допоможе утримати мандати всім спраглим цього. У упродовж літа-осені 2012 року ми спостережемо не один конфлікт з приводу “прохідних” місць у списках і боротьбу між “санкціонованими” і “несанкціонованих” кандидатами в одномандатних округах від одних і тих же передвиборчих об’єднань. Але, на жаль, ще довго вибори не зможуть відігравати властиву собі роль, що підживлюватиме у супільстві настрої силового спротиву.

Світлана Конончук, керівник політичних програм УНЦПД

Спортсмени оголосили війну наркобаригам

У листопаді 2009 року шестеро спортсменів із Ніжина розпочали полювання на місцевих “наркобариг”. Лідер групи – Владислав Попович – участь у цій війні вирішив узяти через наркотичний “досвід” свого молодшого брата Анатолія.

Молоді люди під виглядом потенційних покупців вишукували продавців дурману, зазвичай садовили їх в авто та змушували зізнаватись у незаконному збутові наркотичних речовин. Усі зізнання боксери знімали на відео. Наркоторговці присягалися найсвятішим ніколи більше не торгувати дурманом. Деякі з “бізнесменів” свідчили про те, що за хабарі їхню діяльність “кришує” відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків.

Уже через місяць активної діяльності проти “робінгудів” порушили першу кримінальну справу. Міліція беззаперечно стверджує, щo ці хлопці – звичайні бандити, які вимагали у ні в чому не винних людей гроші. За словами правоохоронців, молодики нібито здобули майна і коштів на суму понад 100 тисяч гривень. Утім, порушення кримінальної справи не змусило колишніх боксерів відмовитися від того, що вони робили. Ніжинці заснували громадську організацію з багатообіцяючою назвою “Свобода” і ще майже чотири місці активно “пресували” бариг.
У березні 2010 року “робінгуди” оприлюднили свої відео на прес-конференції в одній із ніжинських шкіл. Там вони вказали на причетність правоохоронців до “кришування” незаконного обігу наркотиків у Ніжині, а також на те, що всі їхні листи та повідомлення з вимогами вжиття заходів боротьби зі згаданим ганебним явищем, які відправлялися на адресу відповідальних органів, залишалися без розгляду.

З 13 квітня 2010 року шістьох боксерів заарештували, п’ятьох із них відправили до СІЗО, одного відпустили під підписку про невиїзд. Тоді прокуратура висунула їм друге звинувачення – бандитизм. За статтею 257 кримінального кодексу хлопцям загрожувало від 8 до 12 років ув’язнення.

Версія слідчих

За твердженням слідства, від дій “робінгудів” постраждало семеро місцевих мешканців, яких боксери нібито вивозили в ліс або на зйомні квартири, де їх били, стріляли з пістолета в ноги та живіт, застосовували електрошокер і палиці. Все це робилося для того, аби забрати у ні в чому не винних людей гроші й цінності. Міліція також узялася стверджувати, що відео “робінгуди” знімали для прикриття своєї справи і змушували випадкових людей обмовляти себе. При цьому самі “випадкові люди”, а віднедавна потерпілі, – судимі, троє – за незаконний збут наркотичних засобів.

За офіційним повідомленням, розповсюдженим сектором громадських зв’язків УМВС України в Чернігівській області, кримінальну справу порушено за ознаками злочинів, передбачених статтями 257, 186 ч. 5, 187 ч. 2, 4, 189 ч. 4, 263 ч. 1, 289 ч. 3, 309 ч. 1, 357 ч. 3 Кримінального кодексу України відносно озброєної організованої групи-банди у складі непрацюючих мешканців Ніжина. Санкції статей Кримінального кодексу України передбачають ув’язнення до 15 років.

В обласній прокуратурі відмовляються будь-що пояснювати, спираючись на таємницю слідства.
За версією ж міліції, в ході супроводження кримінальної справи працівниками УБОЗ УМВС в Чернігівській області задокументовано 13 злочинів, 11 із яких скоєно у складі організованої злочинної групи. В числі інкримінованих та задокументованих злочинів – бандитизм, 5 вимагань, 2 розбійні напади, грабіж, незаконний обіг вогнепальної зброї та наркотичних засобів, незаконне заволодіння транспортним засобом, викрадення документів.

Як уже зазначалося, потерпілим громадянам завдано збитків на суму близько 100 тисяч гривень.
“У членів банди вилучено зброю та автомобілі Мегсеdes-Benz-200С, Ореl Аscona, Skoda Оctavia, ВАЗ-2108, ВАЗ-21099”, – пояснюють у секторі громадських зв’язків.
Організатор та четверо спільників заарештовані й перебувають у СІЗО Чернігова, ще одного чоловіка було відпущено під підписку про невиїзд.
“Ці люди під прикриттям благих намірів – боротьби з наркоманією – фактично займалися розбоєм і вимаганням”, – коментує керівник обласного УБОЗ.

Позиція захисту

19 жовтня 2010 року справу почали розглядати в Деснянському районному суді Чернігова. Відтак з’ясувалося, що потерпілі не самостійно скаржилися в міліцію на банду, а міліція розшукувала їх по відео, працювала з ними і пропонувала писати заяви. Заява ж одного з головних потерпілих на прізвисько Ракета, якого свідки називали крупним наркоторговцем у місті, надійшла пізніше, ніж порушили справу та затримали “робінгудів”!
У свою чергу, дружина ватажка “робінгудів” Олена Попович скаржиться на неправомірні дії судді Деснянського в місті Чернігові суду Андрія Стеблини, який, незважаючи на численні клопотання підсудних та їхніх адвокатів про відвід, продовжує вести справу шістьох колишніх боксерів із Ніжина.

“Робінгуди” з адвокатами вже не вперше просять відводу судді. Основний аргумент – він не досліджує тверджень підсудних про те, що вони били потерпілих за продаж наркотиків.

За словами дружини головного обвинуваченого в резонансній справі, під час останнього судового засідання суддя цинічно відхилив клопотання про залучення додаткових свідків. Зі слів Олени Попович, потерпілі не хочуть з’являтися до судової зали та підтримувати обвинувачення.

“З п’яти потерпілих ми бачили лише трьох”, – говорить дружина Владислава Поповича.
Також за словами Олени Попович, суддя відхиляє майже всі клопотання звинувачених про виклик свідків, додаткові експертизи й говорить в один голос із прокурором. Потерпілі не хочуть з’являтись і відповідати на запитання захисту. “Один із них, Олександр Симоненко, надіслав заяву, що він перебуває поза межами України, хоча його бачили в Ніжині”, – говорить дружина ватажка “робінгудів”.

Владислава Поповича суд позбавив трьох київських адвокатів, які захищали його безкоштовно та за власний рахунок півтора року їздили на суд із Києва. Суддя зробив це на прохання прокурора.

Попередньо адвокати та “робінгуди” заявляли клопотання про відвід прокурора Сергія Шевченка, якого колись побив один із підсудних – Сергій Ярмоленко. Їхні клопотання про відвід традиційно відхилив суддя, відмовившись додати до справи тодішній вирок Ярмоленку.

“Судити повинні не тільки “робінгудів”

Як повідомила адвокат Владислава Поповича Катерина Нікітюк, під час останнього судового засідання за порушення порядку та неповагу до суду від участі в судових засіданнях відсторонили обвинуваченого Сергія Ярмоленка. За її словами, до кінця слідства один із “робінгудів” просидить у СІЗО.

У справі “ніжинських робінгудів” слідчі загубили речові докази, а суд не докладає зусиль до того, щоб доставити потерпілих на судові засідання. Також ігноруються клопотання підсудних про відвід призначених державою адвокатів.

“Ми вже написали заяву про порушення за цими фактами кримінальної справи стосовно слідчих і так званих потерпілих”, – говорить Катерина Нікітюк.
За її словами, судовий розгляд перебуває на стадії допиту підсудних і наближається до дебатів, яких вимагає прокурор.

Правозахисник Денис Ципін, який виступає офіційним представником Поповича в суді, наголошує, що “ніжинські робінгуди” визнають свою провину, але лише в частині самоуправства.

“Вони порушували закон і готові понести покарання, – говорить правозахисник. – Але їх порушення – це хуліганство, нанесення легких тілесних ушкоджень, самоуправство і аж ніяк не бандитизм, що його інкримінують молодим людям. За свої злочини хлопці, перебуваючи під слідством у СІЗО, майже відбули покарання, і їх мають відпустити, – додає Денис Ципін. – А загалом, задля справедливості, повинні судити не тільки “робінгудів”, але й людей, які розповсюджували наркотики, а також усіх тих, хто “кришував” наркобізнес.

Як стверджує Катерина Нікітюк, керівники, котрі затримували “робінгудів”, мають підвищення.
“У цій справі міліцейські чини заробили зірочки на погони, – сказала вона. – Оскільки, за показниками, викрито “серйозне злочинне угрупування”.

Натомість довести вину чи причетність до “кришування” наркобізнесу місцевих міліцейських чинів за визначенням неможливо, оскільки суд відхиляє всі клопотання про залучення як доказів записів розмов, котрі вказують, що не все так добре в казенному домі.

Замість післямови

Згідно з міліцейською статистикою, на Чернігівщині за 2011 рік близько 10 відсотків усіх зареєстрованих злочинів було скоєно у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Разом з тим правоохоронці звітують про успіхи в боротьбі з наркоторгівлею та наркоманією. Минулого року порушено майже тисячу кримінальних справ за незаконні операції з наркотиками, практично половина з них – за збут наркосировини. У бажаючих збагатитися за рахунок наркозалежних осіб вилучено близько 400 кілограмів (!) наркотичних засобів.

“Вагомого удару завдано наркозлочинності, не допущено широкого розповсюдження наркотиків в області і насамперед – серед молоді”, – зазначалося на нараді в обласному УМВС, яка була присвячена підсумкам роботи міліції 2011 року.

http://www.hvilya.com/blog/sprava_nizhinskikh_robingudiv/2012-03-27-349

Віталій НАЗАРЕНКО

"Партія регіонів набагато більшою мірою, ніж опозиція зацікавлена в тому, щоб вибори пройшли чесно, прозоро і відкрито, з дотриманням усіх демократичних стандартів", - сказав прем'єр-міністр Микола Азаров на 13-му з'їзді Партії регіонів 17 березня.

Рівень підтримки кандидатів від Партії регіонів в Чернігівський області на місцевих виборах у жовтні 2011 - березні 2012 коливався від 44% (під час виборів Жадівського сільського голови Семенівського району) до 93,3% (під час обрання депутата Корюківської районної ради).

У січні-лютому 2012 р. в Україні проходили позачергові вибори депутатів місцевих рад усіх рівнів, а також сільських, селищних і міських голів. Тоді у 17 населених пунктах, де вони відбулися, Партія регіонів перемогла в 15, тобто в абсолютній більшості.

Результати позачергових регіональних виборів - індикатор рівня довіри населення до провідної політичної сили. Це показник реального, а не намальованого окремими купленими соціологами, рейтингу. Партія регіонів в умовах боротьби завжди мобілізується. Настрої громадян - дуже мінливі. Вони можуть критикувати партію влади, проте у результаті віддають свої голоси на користь стабільності та підвищення добробуту, розуміючи, що опоненти-демагоги просто не здатні вивести державу з кризи.

Президент України Віктор Янукович, виступаючи на 13-му з'їзді Партії регіонів, поставив завдання: "Вибори повинні проходити в чесній боротьбі, згідно з буквою і духом виборчого законодавства, з дотриманням принципів демократії та рівності участі у виборчому процесі".

Саме таким і був головний критерій позачергових регіональних виборів на Чернігівщині.

Не дивно, що представники демократичної депутатської групи «Чернігів» взяли участь у формуванні першої некомуністичної облдержадміністрації на чолі з В. Мельничуком (1992 – 1994 рр.), а саме: В. Бабич – голова регіонального відділення Фонду державного майна України, К. Титаренко – заступник голови регіонального відділення Фонду державного майна України, С. Касперович – представник комітету захисту прав військовослужбовців, С. Соломаха – начальник облуправління у справах сім’ї та молоді, І. Чех – начальник облуправління у справах захисту прав споживачів, М. Зінченко – начальник відділу облуправління у справах захисту прав споживачів, Ю. Філіппов – начальник регіонального відділення інноваційного фонду України.

Після здобуття Україною незалежності та визнання РУХу її головною рушійною силою деякі представники національно-визвольного руху української інтелігенції на Чернігівщині також були запрошені на керівні посади до облдержадміністрації В. Мельничука. Серед них Валерій Сарана – заступник голови облдержадміністрації з гуманітарних питань, Василь Чепурний – керівник прес-служби, Лариса Куровська – заступник начальника облуправління культури, Володимир Єрмак – заступник начальника в справах молоді та спорту облуправління, Юрій Соболь – начальник відділу по зв’язках з громадськістю, політичними організаціями та рухами облдержадміністрації.

І якщо «Націоналізм – це фашизм» і «Рухівці рвуться до влади» – були головними звинуваченнями рухівців з боку опонентів до здобуття Україною незалежності, то пізніше у 1993-1994 рр. ці гасла були замінені на: «Спасибо руху – за разруху!», «Рухівці та демократи при владі».

Як у будь-якій справжній революції, перший етап української національно-демократичної революції на Чернігівщині завершився реставрацією, тобто поверненням до влади компартійної номенклатури на чолі з останнім 1-м секретарем обкому КПУ Петром Шаповалом – головою обласної ради і облвиконкому.

Відбулося це, звісно, демократичним шляхом завдяки його перемозі над В. Мельничуком на дочасних виборах у липні 1994 року. Внаслідок цього вже у липні – вересні 1994 року практично усі рухівці і переважна більшість членів демократичної групи «Чернігів» були звільнені зі своїх посад в органах державної влади.

Зауважу, що влада не тільки «забула» відзначити підчас святкування 20-ї річниці незалежності України, але навіть не згадала про тих хто розпочинав в умовах важкої економічної кризи і розвалу СРСР, розбудову української державності на теренах Чернігівщини.

Сергій Соломаха

P.S. Більше про ці події у збірнику документів і матеріалів «БОРОТЬБА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ у 1989–1992 рр.: Чернігівська крайова організація Народного руху України за перебудову» ДО 20-РІЧЧЯ СТВОРЕННЯ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ ЗА ПЕРЕБУДОВУ (стр. 357-372).

ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ.

Керівництво Чернігівської обласної державної адміністрації станом на 1992 рік:

Мельничук Валентин Васильович – представник Президента України у Чернігівській області –глава обласної державної адміністрації, голова міської ради.

Суховірський Борис Іванович – перший заступник глави обласної адміністрації, депутат міської ради.

Авраменко Геннадій Миколайович – заступник глави адміністрації - голова комітету комунального майна, роздержавлення і приватизації (працював до 1993 року).

Донець Микола Петрович – заступник глави адміністрації з питань захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС, охорони здоров’я, навколишнього природного середовища.

Рибальченко Віктор Іванович – заступник глави адміністрації з питань будівництва і житлово-комунального господарства.

Савченко Володимир Федорович – заступник глави адміністрації - голова комітету економіку та ринку, депутат міської ради.

Сарана Валерій Юрійович – заступник глави адміністрації з питань соціально-культурної сфери.

Чайка Анатолій Кирилович – заступник глави адміністрації - начальник управління сільського господарства та продовольства.

Кухар Валерій Федорович – секретар державної адміністрації.

ДОКУМЕНТИ:

— Звернення депутатів Чернігівської міської ради про недовіру до обласної ради і вимогою проведення позачергових виборів (вереснь 1991 року)

— Телеграма до Президента України Л.Кравчука про рішення Чернігівської міської ради щодо підтримки В.Мельничука на посаду Представника Президента України у Чернігівській області від 12 березня 1992 року

Близько половини громадських організацій (46,6%) мають місцевий статус (обласний, районний, міський тощо), інші є осередками.

У числі громадських організацій місцевого значення 210 об'єднань оздоровчої та фізкультурно-спортивної спрямованості, 98 молодіжних організацій, 77 - професійної спрямованості, 69 - освітньої та культурно-виховної, 63 об'єднання ветеранів та інвалідів, 33 - охорони природи, 22 організації національних зв'язків, 18 дитячих та 12 жіночих організацій.

Упродовж 2011 р. легалізовано 221 об'єднання громадян (110 - осередки політичних партій, 111 - громадські організації та їх осередки), що у 3,9 раза менше, ніж у 2010 р.

Припинили діяльність у 2011 р. 98 організацій, у тому числі 75 осередків політичних партій та 23 громадські організації всіх рівнів.

Аналогічні твердження про перші спроби навернення мешканців Чернігово-Сіверщини до християнства за часів правління князя Оскольда ми зустрічаємо і у сучасних церковних дослідників.

Чи є такі твердження справедливими? З літописних джерел до нас дійшло дуже мало звісток про історію Чернігово-Сіверщини в IX ст. Проте на основі археологічних досліджень є підстави вважати, що у ІХ ст. значна частина Чернігово-Сіверщини вже входила до складу первісної Київської Русі, яка на той час являла собою свого роду федеративний союз південної групи східно-слов’янських князівств – полян, сіверян, древлян та інших.

Археологічні дані у цей час засвідчують взаємне проникнення полян на землі сіверян і навпаки – сіверян на землі полян.48
Партіарх Фотій повідомляє, що у цей час Руссю було підкорено чимало сусідніх народів. З вітчизняних літописних джерел ми також знаємо про війни Оскольда з сусідніми східнослов’янськими племенами (кривичами, полочанами, древлянами та уличами), а також з болгарами, хазарами, печенігами і навіть з Візантією.

Проте у жодному джерелі не згадується про якісь конфлікти між полянським князем і сусідніми сіверянами. Більше того, “Повість врем’яних літ” засвідчує, що поляни і сіверяни здавна жили “в мирі” між собою. Усе це підтверджує існування союзних відносин між обома групами слов’яно-русів. Не випадково саме поляни і сіверяни тривалий час навіть в ХІІ-ХІІІ ст. складали домен “Руської землі”, а літописці саме Київщину, Чернігівщину і Переяславщину називають властивим їм іменем “Русь” у вузькому розумінні цього слова.

Враховуючи давні тісні союзні відносини між полянами і сіверянами, останні, швидше за все, складали разом з полянами і частину війська князя Оскольда, яке в 860 р. взяло в облогу Константинополь, а згодом, на чолі з київським князем, прийняло християнство. Імовірно, що навернувшись до євангельського благовістя, сіверяни – дружинники з війська князя Оскольда, повертаючись додому, знайомили зі своєю новою вірою і своїх рідних та близьких.

Якщо це так, то справедливо буде вважати, що і перше знайомство з християнством в Чернігово-Сіверщині почалося саме з подій 860 року, тобто 1150 років тому. Це цілком логічно, адже якщо християнство тоді прийняв володар держави (київський князь Оскольд), то його приклад неодмінно наслідували і його намісники, дружинники та представники на місцях.

Варто також зазначити, що розташування стародавнього Чернігова на березі річки Десна створювало сприятливі умови для розвитку у Сіверському краї торгівлі, а отже і для знайомства та залучення представників місцевого населення до надбань тогочасної світової цивілізації, і в першу чергу до християнства. Чернігів у цей час через Десну був тісно пов’язаний водним шляхом з Києвом, а отже і з торгівельним шляхом “Із Варяг у Греки”.

Вгору по Десні водні торгівельні шляхи досягали приток Волги, що відкривало прямий доступ до Великого Волзького шляху. Ще однією з найважливіших транспортних магістралей в даному регіоні було відгалуження Дніпровського водного шляху, що з’єднувало Любеч з Черніговом по річках Муравля і Білоус.

Цей водний шлях також поєднував мешканців Чернігово-Сіверщини з торгівельним шляхом “Із Варяг у Греки”.
Вигідне торгівельно-економічне місцерозташування, активні торгівельні зносини сприяли культурному обміну з іншими народами, мандрівкам місцевих купців до Візантії та інших країн християнського та арабського світу.

Згідно свідоцтв арабського автора Ібн-Хордадбеха, що відносяться до середини ІХ ст., руські купці (ар-Рус) привозили з найвіддаленіших окраїн слов’янської країни до Візантії, Хазарії та Арабського халіфату заячі та лисячі хутра, мечі тощо. При цьому Ібн-Хордадбех повідомляє, що руські купці вважали себе християнами.

Таким чином ми бачимо, як розвиток торгівлі сприяв поширенню в IX-Х ст. християнства на Русі. Вірогідно, що серед тих руських купців (ар-Рус), про яких згадує Ібн-Хордадбех як про християн, могли бути і сіверяни. Таким чином, проникнення християнства до Чернігово-Сіверщини в ІХ ст. могло відбуватись як через руських дружинників, котрі разом з київським князем Оскольдом брали в облогу Константиполь і згодом прийняли християнство, так і через руських купців, які приймали християнство під час мандрівок до християнських країн.

Так само християнство приносилось до наших земель і через візантійських, вірменських та інших купців-християн. Окрім цього, з християнством місцевих мешканців могли знайомити і полонені християни, які неодмінно потрапляли у полон до руських дружинників під час військових експедицій до Візантії, Криму та інших країн.

Говорячи про Чернігово-Сіверський край, варто звернути увагу, що другим за значенням центром у ті часи був тут стародавній Любеч, що тісно поєднувався з Черніговом і Києвом водними торгівельними шляхами. Таким чином, деякі мешканці цього міста також могли частково зазнати християнізаційних впливів. З літописів відомо, що язичницькі армії Олега, просуваючись у 882 р. із Новгорода на столицю Оскольдової Русі – Київ, по дорозі захоплюють (“взя”) Смоленськ і Любеч, де Олег “посади мужі свої”. Як слушно зауважує акад. П. Толочко, “із цього можна зробити висновок, що раніш ці центри керувались з Києва”.

Більш детальної інформації літописець не повідомляє. Проте археологічні матеріали Любецького городища ІХ ст. дають підстави припускати, що місто було тоді не просто захоплено, але піддане спаленню. Згорілі житла, залишки опаленої кераміки, покинутий у печах посуд тощо засвідчують несподіваність військового вторгнення. Маємо підстави припускати, що місто чинило відчайдушний опір загарбницьким арміям варяга-язичника Олега, за що і було піддане нищенню. Майже одразу після цього, наприкінці ІХ ст. на згарищах Любецького городища роменської культури постає по суті нове поселення, яке відрізняється від попереднього не лише адміністрацією, але й культурою і побутом.

ІV. ВБИВСТВО ОСКОЛЬДА ТА ПОЧАТОК ЯЗИЧНИЦЬКОЇ РЕАКЦІЇ

Літописні джерела повідомляють, що того ж 882 року Олег підступно вбиває київського князя Оскольда і заволодіває київським княжим престолом. За словами істориків, “стався, по суті, політичний переворот”, причиною якого могла бути християнізаційна політика князя Оскольда та невдоволення нею з боку місцевої знаті. На цей фактор звертав увагу іще В.М. Татищев, а в наш час Б.О. Рибаков, П.П. Толочко, М.Ю. Брайчевський та інші історики. Таку думку підтверджують, зокрема, свідчення Іоакимівського літопису, який повідомляє про змову киян проти князя Оскольда.

Проф. А.В. Карташов вважав, що християнство на Русі після вбивства Оскольда змушене було перейти у підпілля, свого роду “катакомби”, тим самим уподібнившись гнаній першохристиянській Церкві Римської імперії.60 Таку думку в наш час розділяли акад. Б.О. Рибаков та інші історики, котрі вважали, що після 882 р. на Русі почалась язичницька реакція, наслідком якої були знищення язичниками всіх попередніх пам’яток християнської місії, а також гоніння і репресії проти київських християн.

На жаль, “Повість врем’яних літ” та інші давньоруські літописи (або їхні редактори та переписувачі) не дають можливості побачити повноту картини тогочасних подій. Академіки Б.О. Рибаков, П.П. Толочко та інші звертають увагу на редагування літописних текстів у ХІІ ст. (зокрема т.зв. “Мстиславова редакція 1118 року”).Є підстави говорити про те, що на догоду політико-династичним інтересам князів-Рюриковичів особливо суттєвого цензурування зазнали літописні статті про захоплення Києва Олегом, у зв’язку із чим дуже важко на основі лише цих повідомлень мати реалістичне уявлення про часи правління як князя Оскольда, так і про прихід Олега та початок у Києві нової династії Рюриковичів.

Зі стислих літописних повідомлень ми знаємо, що Чернігово-Сіверщиною Олег заволодів у 884 році, тобто лише через два роки після захоплення Києва та інших міст Київської Русі. “Повість времінних літ” повідомляє про це так: “Въ лето 6392 [884 г.]. Иде Олег на северяне, и победи северяны, и възложи на нь дань легку, и не дасть имъ козаромъ дани платити”. З цього повідомлення давньоруського літописця ми дізнаємось, що між Олегом та сіверянами точилася війна, але Олег переміг останніх. Цей факт підтверджується і археологічними даними. Зокрема, археологічні матеріали з давньоруського городища в урочищі Орешня на околиці сучасного Седнева засвідчують, що воно було спалене наприкінці ІХ ст.

Досліджуючи залишки цього городища, В.П. Коваленко звертає увагу, що оборонні споруди, житла та господарські об’єкти на городищі та прилеглих до нього селищах були спалені під час тотального військового розгрому. На його думку, практично відразу по тому, наприкінці ІХ ст., на седнівських кручах було засновано нове городище, тепер вже як опорний пункт нової київської адміністрації.

Таким чином ми бачимо, що мешканці цього сіверянського городища, як і за два роки перед тим у Любечі, відчайдушно чинили опір військам узурпатора київського великокняжого престолу Олега, за що і поплатилися життям.
Але чому сіверяни відмовлялись коритись Олегові і радше готові були платити данину хазарам, аніж Києву? Відповідь, напевно, варто шукати, серед іншого, і в подіях 882 року. Це тим більш вірогідно, оскільки Олег не веде війну із сусіднім Хазарським каганатом за сіверян. Це війна між ним і безпосередньо сіверянами, тож посилання літописця на “хазарську данину” навряд чи дає відповіді на існуючі запитання.

Відсутність війни Олега з Хазарією за землі сіверян та радимичів, участь його варязької дружини у якості найманців у військових конфліктах з ворогами Хазарії – мусульманами на Каспії та Візантією, а також згадки Масуді про те, що наприкінці ІХ – початку Х ст. “руси і слов’яни складали прислугу хазарського царя” та значну частину його армії, спонукали Л.М. Гумільова висунути гіпотезу, що захоплення Києва Олегом та вбивство місцевого князя Оскольда було наслідком варяго-хазарської змови.

На його переконання, варязький воєвода Олег прибув з Новгорода у 882 р. до Києва на замовлення хазар, які найняли варягів для відновлення контролю за торгівельними шляхами у Середньому Подніпров’ї та війни з сусідами-мусульманами на Каспії. Така гіпотеза здається цілком правдоподібною, оскільки Хазарії справді заважало посилення в регіоні молодої Києворуської держави, що під проводом Оскольда позбулася хазарської залежності і після 860 р. увійшла в союз з Візантією. Війни Олега проти ворогів Хазарії на Каспії та похід на Константинополь також дають підстави говорити про можливість існування певних союзницьких відносин між Олегом і Хазарією.

Таку версію частково підтверджують свідчення анонімного Кембриджського документу кінця ХІ – початку ХІІ ст., згідно з яким Олег виступає як данник Хазарії, а його похід на Константинополь – як спланована акція хазарського кагана, в якій Олег начебто брав участь на стороні Хазарії.69 Слушним здається і припущення Л.М. Гумільова, що землі полян, сіверян і радимичів відійшли Олегові відповідно до досягнутих з хазарами домовленостей, у якості відкупу за надані ратні послуги. Цим, вірогідно, і пояснюється той факт, що Хазарія ніяк не реагує на захоплення Олегом земель сіверян і радимичів, тоді як без попередніх домовленостей це неодмінно мало б викликати війну з Хазарським каганатом.

Проте деякі історики під сумнів ставлять навіть саме існування залежності полян, сіверян і радимичів від Хазарії, а згадки про сплату данини вважають швидше відкупом або митною платнею за право торгувати та перевозити товари, забезпечуючи таким чином “для своїх купців торгівельні привілеї та безпеку на ринках Хазарії або на підконтрольних їй комунікаціях”.

Як би там не було, але після падіння Києва у 882 р. сіверяни цілих два роки відмовлялись визнавати владу узурпатора-чужинця Олега, а Чернігів у цей час мав можливість окремо розвиватись як своєрідний центр Русі, де, вірогідно, могли вільно співіснувати разом з язичниками і християни. І це, напевно, саме тому на початку Х ст. в могильниках Чернігово-Сіверщини зустрічаються елементи християнського поховального обряду, що поступово переходять від язичницької традиції кремації до християнської традиції інгумації.

Попри недостатню кількість джерел щодо тогочасних подій, можемо достеменно стверджувати, що процес християнізації Русі був досить складним і довготривалим. І почався він не наприкінці Х ст., а в другій половині IX, про що ми довідуємось з візантійських джерел. Не дивлячись на те, що у 882 р. його було штучно перервано, вже в середині Х ст. за княгині Ольги справу князя Оскольда було поновлено, а в 988 р. довершено за князя Володимира Київського, який остаточно утвердив православну віру на Русі.

Сергій Шумило, заступник голови “Товариства пам’яті князя Оскольда”

З чиновників? Ні. Маючи можливість використовувати суспільні ресурси безпосередньо на власну користь, чиновник цілком закономірно воліє, щоб усе суспільство працювало на нього, а не він на все суспільство. Тобто, чиновник об'єктивно зацікавлений у паразитуванні за рахунок суспільства та недопущенні розвитку суспільства до стану, за якого суспільство унеможливить його паразитування.

З пересічного українця? Йому для того потрібно мати необхідні знання та можливість об'єднати свої зусилля з іншими. Теоретично це можливо, але лише за умови якісного інформаційного забезпечення українців.

З офіційних науковців? Теж ні, в суспільній царині таких немає. Максимум, на що вони здатні, так це, як президент НАНу Борис Патон, перед президентськими виборами вийти на Майдан і порадити - голосуйте за Юлю! А після виборів передумати і разом із президентом НаУКМА Сергієм Квітом звернутися до українців із закликом підтримати Віктора Януковича.

Втім, знайти чи згенерувати необхідні знання для розвитку нескладно, проблема не в їх відсутності. Проблема в інформаційному блокуванні таких знань.

Влада ЗМІ

Знаходять, відфільтровують і доносять до українців інформацію ЗМІ. Все, що відбувається потім, весь хаос у головах українці, всі неадекватні рішення, всі обрані посадовці та призначені ними чиновники й здійснювана ними політика, є лише наслідком діяльності ЗМІ.

Звісно, за прибутковістю на першому місці законодавчі посадовці, на другому - виконавчі чиновники, на третьому - судочинство, і лише на четвертому - ЗМІ. Але то за прибутковістю, а за вирішальним впливом на людей, а отже й на ситуацію в країні, головні - журналісти та їхні редакції.

Отут і виникає питання - якщо найвищі державні посадовці, спільно зі своїми родичами та подільниками-олігархами мають змогу грабувати країну мільярдними масштабами, то їхня мотивація цілком зрозуміла. А яка мотивація змушує загальну масу журналістів за копійки сприяти цьому пограбуванню й знищенню України, адже для них збитки від нікчемного стану країни набагато вагоміші оплати їхнього руйнівного інформаційного забезпечення? Ще в гіршій ситуації споживачі цієї інформації, пересічні українці - пакет гречки раз на п'ять років в обмін на гідний рівень життя, хіба це серйозно?

І все ж, як журналісти, так і суспільство в цілому дещо отримує, а саме можливість жити не думаючи, жити за рахунок проїдання, знищення своєї країни.

Хто відповідатиме за таке безумство? Найперше - українська нація через позбавлення себе гідного рівня життя, еміграцію та вимирання, позбавлення майбутнього своїх дітей і знищення своєї країни. Цей ганебний період і його "герої" залишиться як в пам'яті розвіяних по світу українців, так і нащадків, що працюють на території нинішньої України.

Для українців перворідним гріхом є результат проведеного над ними комуністичного експерименту. Сьогодні всі, без винятку, винні в тому, що відбувається. Але найбільше - журналісти. Цілком можливо, з часом до їхньої нинішньої діяльності в суспільстві сформується таке ж негативне ставлення, як нині до винних у проведенні розкуркулень, виселень, голодоморів, масових репресій та інших злодіянь комуністичного експерименту. Ще з релігійних канонів так повелося, що покликаний нести слово правди, приміром, священик, вважається стократ більш гріховним за неправедні діяння, ніж звичайний мирянин. Але та ж релігія вказує і шлях спасіння - усвідомлення, каяття і початок праведного життя.

Суспільний світогляд українця - жертви комуністичного експерименту відрізняється від сучасного світоглядного рівня приблизно так, як професійні знання та вміння погонича віслюків від знань та вмінь пілота міжконтинентального авіалайнера. Звісно, авіалайнер можна спробувати собі уявити як досконалого віслюка, на перші трактори так і казали - залізний кінь. Але спроба оволодіти новим за допомогою старих знань та вмінь приречена, щонайменше, на велике розчарування.

Не читайте радянських газет

Не читайте радянських газет, вони не тільки травлення псують, вони знищують вас і вашу країну.

Методів для того, щоб відрізнити радянську газету від сучасної, існує безліч. Але, яким би ви шляхом аналізу не йшли, ви завжди побачите щось одне - або пошук вождя, або творення громадянина.

Вся сьогоднішня українська культура є тоталітарною культурою, тобто культурою "не першої свіжості", за вдалим формулюванням того ж Михайла Булгакова.

"Так інших газет же немає!" - вигукнете ви вслід за доктором Борменталем. "От ніяких і не читайте" - порада професора Преображенського залишається актуальною.

Натомість, якщо ви прагнете добра українській нації, прагнете розвитку української держави, шукайте чи створюйте газети, блоги та партії, за допомогою котрих "кухарка" підніметься до рівня громадянина. Чиніть так, як чинив Ісус Христос - несіть суспільні знання людям і зневажайте тих, хто прагне стати кумирами людей та їхніми начальниками.

Логіка дуже проста: доки українці будуть нацією "кухарок", котрі, будучи позбавленими суспільних знань, шукають собі вождя, доти ми будемо займатися самознищенням. І головним інструментом цього знищення є "радянські" журналісти, газети й телебачення.

Об'єктивність

У журналістів свої правила служіння тоталітаризму. Одним із них є вимога об'єктивності й недопущення оціночних суджень журналістом.

Суть у тому, що є вожді, котрі можуть мати свої судження, і є всі інші, по-сталінському - гвинтики, котрі такого права не мають. Завданням журналіста є передача точки зору і волі вождів.

Така позиція цілком зрозуміла і правильна в межах тоталітарного суспільного устрою, адже країна буде некерованою при розмаїтті оціночних суджень та багатоваріантності відповідей на одні й ті ж питання. Вожді й самі собі ради не можуть дати і визначити, хто з них буде керувати країною, той, хто обіцяє, що у нього 2х2 буде дорівнювати 13, чи той, у кого 17. А якщо ще журналісти додадуть смути своїми варіантами відповідей? Та й хто вони такі,ті журналісти й прості українці, щоб мати власну думку? Таки чином, принцип об'єктивності є відвертим інструментом тоталітаризму в журналістиці.

Україна потребує творення нової, демократичної журналістики, головним завданням якої буде пошук істини. Це докорінно інший підхід, який матиме докорінно інші результати.

Проаналізуйте поведінку сьогоднішніх журналістів - вони не шукають істини, вони шукають вождя, експерта. При цьому пошук відбувається за дуже побічними ознаками - зміг отримати багато грошей, зміг стати народним депутатом чи президентом, отже людина мудра і корисна суспільству, а отже її думка важлива!

А чи багато ви бачили видань, які на чільне місце ставлять проблему і шукають шляхів її вирішення, накопичуючи при цьому результати та постійно їх удосконалюючи, і таким чином творячи нову, досконалу суспільну культуру? Ні, такі в Україні відсутні - істина нікому не є цікавою. І це також цілком зрозуміло - в межах тоталітарного устрою потрібен вождь - він і є істина. Який сенс щось досліджувати, накопичувати, вдосконалювати, якщо завтра оберемо нового вождя, і його воля перекреслить усі попередні пошуки? Ось чому тоталітарних журналістів і науковців-соціологів найбільше цікавить питання рейтингів кандидатів у вожді, а не те, що вони робитимуть, обійнявши високі посади, адже останнє має вирішувати виключно сам вождь.
 
Потрібні герої

Нація потребує героїв, які зможуть зупинити її падіння в прірву та спрямувати на шлях розвитку.

Але нинішній стан українців особливий - скалічені комуністичним експериментом люди, самі добровільно обирають шлях самознищення і тих посадовців, котрі реалізовують це завдання. При цьому люди абсолютно неадекватно вважають, що діють собі на користь.

У такій ситуації революційні герої здатні лише погіршити стан справ. Потрібні герої інтелектуальні, котрі навчать людей бути господарями власної землі й долі та здатності до розвитку.

На жаль, в той час, коли країна потребує інтелектуальних, еволюційних героїв, українські ЗМІ народжують і поширюють образи героїв революційного штибу, мовляв, потрібні герої на зразок вождя світового пролетаріату, котрий знищить усе зло. Відповідно, саме таких, революційних героїв, люди і обирають. А потім відбувається те саме, що й сторіччя тому - революційні лідери знищують усе, що опирається їхньому всевладдю. Цілком закономірно такі дії призводять до зниження цивілізаційного рівня нації, що робить її нежиттєздатною в сучасних умовах.

Презирство до інтелектуальної складової, до суспільних знань, до істини є головною рисою інформаційного простору України.

По своїй суті, сьогоднішня українська інформаційна політика є глибоко антихристиянською - Ісус Христос, котрий ніс знання людям в образі сина теслі, не є українським героєм. Образ страждальця аж ніяк не асоціюється з образом героя в українській культурі, нам ближче образ змальованого Іваном Франком хитрого Лиса Микити, котрий пристосовується до умов гноблення. А побачити в Христі надпотужного еволюційного героя ми нездатні - культура пошуку істини й розвитку нам чужа. Комуністичним експериментом в українцях було вкорінено зовсім іншу культуру - виживання в умовах нищення.

Зі здобуттям свободи ситуація змінилася, але культура, стереотипи поведінки залишилися старими. Для того щоб потрапити у звичну, психологічно комфортну ситуацію, українці добровільно обирають собі гнобителів, а потім протестують проти їхнього свавілля, погрожуючи бунтами та революціями.

Для українців суспільна культура сучасного рівня чужа і ворожа. Це в інших країнах, приміром, у тій же Польщі, журналісти заповнили інформаційне середовище світоглядними дороговказами на кшталт висловленого Яцеком Куронем: "Замість того, щоб палити урядові будівлі, створюйте свій уряд!". Цілком закономірним також є зведення в місті Свебодзіні найвищої в світі статуї Ісусу Христу і долучення Польщі до спільноти цивілізованих європейських держав.

Українські ж журналісти наповнюють інформаційний простір такою інформацією, під дією якої в Україні не тільки не зносяться монументи основоположнику злочинної комуністичної ідеології та практики, а навіть починають встановлюватися пам'ятники його найбільш одіозному подільнику - Сталіну. Що розраховують пожати українські ЗМІ, сіючи в країні зерна тоталітаризму - знову масові репресії, голодомори, концтабори? Чи просто бажають зникнення нинішньої української держави, як нездатної до життя в сучасних умовах?

Наближаються вибори. Спробуйте запропонувати українському суспільству щось у дусі Яцека Куроня, приміром, внести до бюлетеня пункт: "Жодному з кандидатів я не довіряю представляти мої інтереси, голосую за продовження пошуку гідних кандидатів". Найперше, вас не почують - немає у ЗМІ часу такими дрібницями займатися, потрібно смакувати зловживання нинішніх чиновників і заробляти на піарі за срібники їхніх конкурентів.

Але ще гірше буде, якщо скажете настільки голосно, що почують. Обуренню тоталітарного культурного середовища не буде меж - вас називатимуть противсіхом, вас звинувачуватимуть у прагненні збільшити й так непомірні витрати на вибори, вас ображатимуть і зневажатимуть усіма можливими засобами з метою довести, що ви ніхто й ніщо, що вам дозволено єдине - обрати собі повелителя. Українські ЗМІ зроблять все для того, щоб допомогти політичним наперсточникам у черговий раз швидко й надійно ошукати українців.

Утім, слід враховувати й те, що журналістське середовище ще більш орієнтоване на примітивне задоволення особистих потреб за рахунок суспільства, ніж середовище наскрізь корумпованих чиновників-посадовців.

Яцеку Куроню неймовірно поталанило, йому було кому казати: "Створюйте свій уряд!". В Україні цього казати немає кому. Ось чому варто сказати українцям - не читайте радянських газет, створюйте свої газети, що виховають із вас націю, здатну створити свій уряд.

Прочитавши цей матеріал, багато хто з журналістів скаже - неправда, у всьому винні не ми! Що ж, це буде цілком закономірна для нашого суспільства реакція. Але знайдуться й такі, хто виявиться здатним узяти на себе всю повноту відповідальності за стан справ у країні, вони наповнять інформаційний простір такою суспільною-політичною інформацією, яка дозволить Україні швидко вийти в число розвинутих країн. І вся слава та почесті належатимуть саме журналістам.

P.S. MediaSapiens не завжди поділяє точки зору авторів, які публікуються на сайті. Проте MS виступає за вільну дискусію. Тому ми готові надати можливість висловитися й тим, хто має іншу точку зору, та всім сторонам конфлікту (за наявності такого).

Сергій Трегубенко

http://www.osvita.mediasapiens.kiev.ua/material/4679
 

Лідер / політична сила	населений пункт – місто (від 20 тис.)		населений пункт – сільська місцевість, с.м. т.		середній відсоток
	кількість опитаних 1000 осіб		кількість опитаних 1000 осіб
	кількість відповідей „так”	у  %	кількість відповідей „так”	у  %
Азаров (Партія Регіонів)	141	14,1 %	82	8,2 %	11,15 %
Балога (Єдиний центр)	8	0,8 %	3	0,3 %	0,55 %
Гриценко (Громадянська позиція)	20	2 %	11	1,1 %	1,55 %
Катеринчук (Європейська партія)	4	0,4 %	1	0,1 %	0,25 %
Кличко (Удар)	69	6,9 %	42	4,2 %	5,55 %
Королевська (Вперед)	17	1,7 %	6	0,6 %	1,15 %
Литвин (Народна партія)	14	1,4 %	11	1,1 %	1,25 %
Ляшко (Радикальна партія)	22	2,2 %	41	4,1 %	3,15 %
Мороз (Соціалістична партія)	19	1,9 %	26	2,6 %	2,25 %
Симоненко (Комуністична партія)	36	3,6 %	34	3,4 %	3,5 %
Тігіпко (Сильна Україна)	23	2,3 %	8	0,8 %	1,55 %
Турчинов (Батьківщина)	146	14,6 %	177	17,7 %	16,15 %
Тягнибок (Свобода)	16	1,6 %	8	0,8 %	1,2 %
Яценюк (Фронт Змін)	122	12,2 %	74	7,4 %	9,8 %
Не підтримую жодного (проти всіх)	127	12,7 %	173	17,3 %	15 %
Важко відповісти (не визначився)	164	16,4 %	242	24,2 %	20,3 %
Мені байдуже	52	5,2 %	61	6,1 %	5,65 %

Цієї ж більшовицької традиції в кадровому питанні твердо дотримувався в подальшому продовжувач справи Леніна – Йосиф Джугашвілі-Сталін.

Аналогічною була ситуація і в націонал-соціалістичній Німеччині, яку на початку 1933 року очолив 44-літній Адольф Гітлер. Вже 1 липня 1934 року фюрер знищив старшого за нього на два роки найближчого партійного соратника, керівника штурмових загонів Ернста Рема разом з його командою.

Порівняйте це з ситуацію, яка склалася з останнім генсеком КПРС Міхаілом Горбачовим. Очоливши у 54 роки, 11 березня 1985 року, Політбюро ЦК КПРС він був наймолодшим за віком серед його членів.

Чим це закінчилося відомо кожному.

Подібна ситуація була і у першого Президента України Леоніда Кравчука, якому довелося працювати з прем’єр-міністрами старшими його за віком (В. Фокін, в.о. Ю. Звягільській, В. Масол). Спроба працювати з молодшим за себе на чотири роки прем’єр-міністром Леонідом Кучмою закінчилася для Л. Кравчука втратою посади на позачергових виборах.

Навпаки, наступний Президент України Леонід Кучма намагався повернутися до більшовицьких традицій у підборі кадрів. При ньому усі шість прем’єр-міністрів, після Віталія Масола (16.06.1994 – 06.03.1995), були за віком молодші за нього від 7 до 16 років.

До речі, цих же традицій здається дотримується і Віктор Янукович, коли двічі перебував на посаді прем’єр-міністра.

Так, у першому уряді В. Януковича (21.11.2002 – 5.01.2005) з більшість членів уряду (11 з 20) були молодші за нього. У другому уряді В. Януковича (04.08.2006 – 18.12.2007) тільки троє з 27 з членів уряду були старші за прем’єр-міністра.

Сьогодні в уряді його найближчого соратника і одночасно підлеглого Миколи Азарова немає жодної людини старшої за віком прем’єр-міністра.

І навпаки, в уряді, очолюваному Віктором Ющенко (22.12.1999 – 29.05.2001), прем’єр-міністр був старшим за віком тільки для 4-х його членів. До того ж, в уряді було троє жінок, з яких Ю. Тимошенко була ще й віце-прем’єр-міністром.

У “помаранчовому” уряді Юлії Тимошенко (04.02 – 08.09.2005) тільки 9 його членів з 23 були за віком молодші прем’єр-міністра. У другому “коаліційному” уряді Ю. Тимошенко (18.12.2007 – 03.03.2010) – 8 з 23.

Безумовно, наведені приклади свідчать про певні закономірності між віком вождів-лідерів і їх соратників та їхніми досягненнями або невдачами.

Постає щонайменше два закономірних питання, на які повинні дати відповідь критично налаштовані до партії влади українці, перед тим як голосувати на парламентських виборах за “рейтингову” опозицію.

1. Чи має майбутнє країна якщо її очолить молодий за віком лідер без перевіреної часом команди однодумців?

2. Чи вистачить авторитету і харизми молодому лідеру для об’єднання в одну команду таких же молодих амбітних соратників-конкурентів?

Не дарма ж Юля Тимошенко, розмірковуючи за гратами про те, хто може очолити список об’єднаної опозиції, згадала про нашу Ліну Костенко.

Сергій Соломаха

На Чернігівщині високий рівень співпраці гілок влади

На початку засідання голова обласної ради Анатолій Мельник окреслив теми, обговоренню яких було присвячено проведення нинішнього засідання Консультативно-дорадчої ради. Насамперед, Анатолій Іванович запропонував обговорити питання співпраці органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на регіональному і місцевому рівнях та розглянути актуальні питання фінансового забезпечення, особливості управління земельними ресурсами та розпорядження об’єктами комунальної власності в містах та селищах міського типу, а також стан виконання завдань Президента України та Уряду щодо реформування дозвільної системи та сфери надання адмінпослуг.

Оцінюючи рівень співпраці обласного представницького органу з обласною державною адміністрацією, Анатолій Мельник, зокрема, сказав: “Спільне бачення організації цієї роботи обласною радою та адміністрацією надало нам можливість зблизити позиції державної виконавчої влади та самоврядування в напрямку роботи на користь інтересів територіальних громад. Завдяки порозумінню та злагодженій роботі щодо виконання обласної і місцевих програм економічного і соціального розвитку в області забезпечувалися збалансований економічний та соціальний розвиток, своєчасний розподіл бюджетних коштів, створювався сприятливий клімат для залучення інвестицій в розвиток територіальних громад, модернізацію житлово-комунального господарства, а також виконання інших, не менш важливих, заходів.”

Голова обласної ради висловив сподівання, що результати нинішнього спілкування і обговорення питань порядку денного “сприятимуть подальшому посиленню практичної взаємодії між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування області по розв’язанню насущних проблем”.

За визначенням голови облдержадміністрації Володимира Хоменка, спільна робота обласної державної адміністрації, інших органів виконавчої влади та місцевого самоврядування спрямовується на реалізацію завдань Президента України та Уряду, Програми економічних реформ, спільних рішень для забезпечення інтересів територіальних громад, жителів Чернігівщини в усіх сферах суспільного життя.

Забезпеченню такої взаємодії сприяє проведення розширених засідань Колегії облдержадміністрації, засідань постійних комісій обласної ради за участю керівництва облдержадміністрації, керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів облдержадміністрації.

У минулому році за поданням облдержадміністрації на розгляд обласної ради внесено понад 50 питань, з яких 34 – це регіональні програми по різних напрямах.

Серед найважливіших питань було визначення пріоритетів спільної діяльності на перспективу, адже від правильного формулювання завдань залежить успішність досягнення результатів.

Тому Середньострокова Програма соціально-економічного розвитку області “Чернігівщина-2015. Спільний шлях до добробуту”, затверджена обласною радою у червні минулого року, розроблялась із врахуванням думки громадськості та пройшла наукову експертизу.

Вдалося багато зробити, але ще більше заплановано на цей рік

Як зазначив Володимир Хоменко, торік вдалося багато зробити.

В економічній сфері відбулося суттєве поліпшення ефективності роботи господарюючих суб’єктів.

За січень-листопад господарським комплексом регіону отримано позитивний фінансовий результат в сумі 350,9 млн. гривень, що в 6,5 разів більше, ніж за відповідний період 2010 року.

Без перебільшення, рекордні здобутки продемонстрував аграрний сектор, де виробництво валової продукції зросло на 27,2%. За цим показником область посіла 4 місце в Україні.

Чернігівщина зібрала близько 2,5 млн. тонн зернових культур та понад 1,7 млн. тонн картоплі, що вимагає подальшого розвитку зберігального господарства. Над цими питаннями робота продовжиться у цьому році.

Завдяки проведеній роботі по захисту прав селян вдалося підняти рівень оплати за оренду земельних часток (паїв) до 3,6%, що додатково внесло в сімейні бюджети селян близько 33 млн. грн.

Через скорочення видобутку та переробки вуглеводнів не вдалося досягти результатів попереднього року у промисловому комплексі. Але підсумки січня цього року свідчать про повернення позитивної динаміки в цій бюджетоутворюючій сфері економіки.

Поліпшення бізнес-клімату та активізація інвестиційних процесів визначені облдержадміністрацією як стратегічні напрями розвитку регіону.

Для минулого року було характерним відновлення інвестиційної активності. За попередніми даними, річний обсяг інвестицій в основний капітал складе не менше 2,2 млрд. грн., іноземні інвестиції зросли за цей період на 3,6%.

Голова облдержадміністрації підкреслив: подальше нарощування інвестиційної активності значною мірою залежить від рівня співпраці виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також місцевої ініціативи та сприяння потенційним інвесторам.

Кожній території необхідно сформувати так звані “точки росту”, які матимуть мультиплікативний ефект на розвиток всієї території, та надавати їх розвитку всебічну підтримку (виділення приміщень, землі) у рамках чинного законодавства, максимально застосувати інформаційні ресурси для промоції наявних можливостей, потенціалу та пошуку інвесторів.

Серед визначених пріоритетів роботи – розбудова об’єктів соціальної сфери, дорожньої інфраструктури та інженерних комунікацій.

У цьогорічних планах відкриття нових шкіл, 18 дитячих садочків, проведення реноваційних заходів та реконструкції систем опалення у цілому ряді бюджетних закладів, встановлення 10 сучасних твердопаливних котелень, а також переведення на використання альтернативних видів палива інтернатні установи, продовження поліпшення стану дорожньої інфраструктури та комунікацій.

Керівник області відзначив серйозні напрацювання щодо зниження у паливному балансі частки природного газу та збільшення альтернативних видів палива. Такі приклади є у м. Семенівці, Козелецькому та ряді інших районів.

У цілому ж за минулий рік в усіх сферах суспільного виробництва та бюджетними установами впроваджено енергозберігаючі заходи на 85,9 млн. грн., а реалізація Програми модернізації комунальної теплоенергетики дозволить зменшити споживання природного газу до 30%.

За підтримки депутатів обласної ради у природоохоронній сфері визначено пріоритетним повне очищення території області від непридатних до використання пестицидів та агрохімікатів, для чого консолідовано кошти обласного та державного фондів охорони навколишнього природного середовища. У минулому році проведена значна робота (витрачено 17,3 млн. грн., вивезено 768,8 тонн), у цьому році вона має бути завершена.

Однією з найгостріших проблем, що постійно перебуває у полі зору облдержадміністрації, залишається заборгованість із виплати заробітної плати.

Як повідомив Володимир Хоменко, завдяки вжитим заходам протягом листопада-грудня вдалося погасити 8,5 млн. грн боргів, а їх загальна сума на 1 січня 2012 року була меншою, ніж на початку 2011 року на 6,6% (і складала 20 млн. грн.).

Він підкреслив: серед пріоритетних завдань місцевих органів влади, окрім ліквідації заборгованості, має бути здійснення заходів щодо легалізації заробітної плати та поступове наближення її розміру до середнього в Україні рівня.

Протягом багатьох років специфічною проблемою області залишається недофінансування захищених статей бюджетної сфери. Як наголосив Володимир Хоменко, це питання знаходиться на його постійному особистому контролі.

Значна увага приділяється розвитку гуманітарної сфери. Про це, зокрема, свідчать і результати оцінки індексу людського розвитку, за якою у 2010 році область посіла 15 місце. При цьому протягом двох останніх років регіон покращує свої рейтингові позиції на 4 місця щорічно (2009 рік – 19 місце, 2008 рік – 23 місце).

Завдяки забезпеченню взаємодії органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, в освітній галузі протягом 2011 року відкрито 27 дошкільних навчальних закладів.

У рамках реалізації відповідної регіональної цільової програми, 35 опорних шкіл отримали мультимедійне обладнання та комплекти електронних посібників навчального призначення.

Введено в дію реконструйований навчальний корпус в Городнянській ЗОШ І-ІІІ ст. №2. У ряді шкіл проведено реноваційні заходи.

Продовжується реформування системи охорони здоров’я, головною метою якого є наближення медичної допомоги до населення, насамперед, сільської місцевості, та поліпшення якості її надання висококваліфікованими спеціалістами.

В цілому у галузі охорони здоров’я прийнято та втілюється 9 регіональних цільових програм.

Найважливіші питання діяльності органів місцевого самоврядування
по окремих галузях

Далі слово було надано запрошеним на збори керівникам обласних управлінь, які конкретно спинилися на найважливіших питаннях діяльності органів місцевого самоврядування саме по тих галузях, які ці керівники представляють.

Зокрема, про особливості формування бюджетів територіальних громад на 2012 рік та міжбюджетні відносини присутніх поінформував начальник головного фінансового управління облдержадміністрації Валерій Дудко; про основні засади управління та розпорядження об’єктами комунальної власності розповів начальник управління комунального майна обласної ради Володимир Сидоренко.

Про особливості управління земельними ресурсами у міських населених пунктах – начальник головного управління Держкомзему України в області В’ячеслав Швед.

Враховуючи значну кількість земельних питань, що потребують додаткового розгляду та вивчення, було вирішено найближчим часом провести нараду за участю усіх зацікавлених сторін.

У свою чергу Володимир Хоменко акцентував увагу присутніх на обов’язковій координації дій та відпрацюванні дієвих механізмів подальшої співпраці обласних земельних служб з районними, міськими та селищними головами у напрямку не лише розв’язання проблемних питань, а також упередження їх виникнення.

Також на нараді розглянуто стан виконання завдань Президента України та Уряду щодо реформування дозвільної системи та сфери надання адмінпослуг.

“Серед найважливіших завдань, яке ставить Президент України – це дерегуляція та розвиток підприємництва, а також реформування системи надання адміністративних послуг. У цих питаннях повинна бути налагоджена тісна співпраця органів виконавчої влади та місцевого самоврядування”, – зауважив Володимир Хоменко.

В області на принципах організаційної єдності діє 25 дозвільних центрів. З початку року здійснено перехід до видачі дозволів на засадах “єдиного вікна” регіональними дозвільними органами через дозвільний центр Чернігівської міської ради, що відтепер функціонує як обласний.

У відповідності до вимог Президента України та Уряду опрацьовуються питання щодо забезпечення роботи центрів з надання адміністративних послуг, які сприятимуть створенню доступних та зручних умов їх отримувачам. Цю роботу, наголосив очільник області, необхідно провести у найкоротші строки.

В обговоренні питань порядку денного засідання Консультативно-дорадчої ради також взяли участь Чернігівський міський голова Олександр Соколов, Ічнянський міський голова Григорій Герасименко, Менський міський голова Федір Фесюн та інші.

Чернігівський міський голова Олександр Соколов, говорячи про міський бюджет 2012 року, зауважив, що контрольні показники за видатками, доведені Міністерством фінансів України, на цей рік збільшено по кожній галузі до відповідних показників 2011 року, окрім органів місцевого самоврядування, у середньому на 24%. “Уперше за рахунок контрольного показника у міському бюджеті враховано допомогу на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу педагогічним працівникам, співробітникам бібліотек, лікарям та середньому медичному персоналу”, – сказав Чернігівський міський голова. Він додав, що нинішнього року у міському бюджеті передбачено кошти на фінансування семи цільових міських програм, серед яких – програма енергозбереження, ремонту покрівель житлових будинків, поліпшення освітлення, відновлення дитячих і спортивних майданчиків та інші.

Підбиваючи підсумки роботи

Підсумовуючи засідання, голова облдержадміністрації Володимир Хоменко підкреслив: все позитивне, що вдалося зробити в області задля її розвитку, досягнуто, насамперед, завдяки об’єднанню зусиль органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, господарюючих суб’єктів, усіх жителів Чернігівщини.

“Попереду нас чекає нелегкий рік, який принесе багато нових викликів. Тому та єдність, що існує зараз, повинна бути і в подальшій роботі.

Нинішні наші досягнення та плани не носять одномоментного характеру, вони спрямовані на довгострокову перспективу і створюють основу розвитку регіону на найближчі десятиліття.

Це накладає на нас серйозну відповідальність і зобов’язує бути максимально ефективними – кожному на дорученій ділянці роботи”, – зауважив очільник області.

Анатолій Мельник звернув увагу присутніх на тому, що вирішення соціально-економічних проблем потребує не тільки державного регулювання, але й активізації громад у цьому напрямку.

– Ми повинні працювати на результат і вишукувати додаткові ресурси для реалізації стратегічних планів, – наголосив голова обласної ради. – Маємо перші успіхи у цьому напрямку – п’ять грантів за перемогу у Всеукраїнському конкурсі проектів та програм розвитку місцевого самоврядування за підсумками 2011 року.

Як повідомив керівник обласної представницької влади, участь у Конкурсі взяли 8 районів. Вони підготували 33 проекти, тематика яких стосувалася різноманітних аспектів життєдіяльності територіальних громад Чернігівщини. Переможцями конкурсу стали Коропський та Чернігівський райони, у кожного з яких буде профінансовано по два проекти, та місто Чернігів. Орієнтовний обсяг фінансування у 2012 році з державного бюджету передбачається у сумі 1 млн. 300 тис. грн. Місцеві бюджети профінансують майже 3 млн. грн. Інші організації-партнери вкладуть у реалізацію проектних заходів майже 200 тис. грн.

Анатолій Мельник оповістив, що на початку квітня планується семінар для керівників територіальних громад щодо їх участі у цьогорічному Всеукраїнському конкурсі проектів та програм розвитку місцевого самоврядування, який обласною радою буде проведено спільно з Державним фондом сприяння місцевому самоврядуванню в Україні.

По завершенню роботи зборів відбувся коротенький брифінг, під час якого керівники області відповіли на запитання журналістів.

“Географічне” дослідження

Більшість експертів вважають, що в області буде 5 округів. Якщо проводити “географічне” дослідження шляхом виключення  та математичного розрахунку кількості виборців і аналізуючи розміщення рекламних матеріалів потенційних кандидатів з’ясовуємо, що перший округ – більша частина міста Чернігова.
Другий – невелика частина обласного центру та найближчі до нього райони Чернігівський, Куликівський, Ріпкинський, Городнянський. Враховуючи, що в Щорському районі немає реклами одного із потенційних кандидатів, то його також відносимо до цього округу.
Третій округ окреслюється діяльністю помічників одного із потенційних кандидатів, які розгорнули свою діяльність у Менському, Сосницькому, Корюківському, Семенівському, Новгород-Сіверському, Коропському та Бахмацькому районі.
Медійний аналіз діяльності трьох інших потенційних кандидатів окреслює ще один округ, до якого увійшли Козелецький, Бобровицький, Прилуцький та місто Прилуки.
Райони, які залишилися увійшли до п’ятого округу – це Борзянський, Ніжинський, Носовський, Ічнянський, Талалаївський, Срібнянський, Варвинський та місто Ніжин.
Таким чином, вже за 260 днів до виборів будь-який потенційний кандидат може доволі точно окреслити виборчі округи на Чернігівщині. Ймовірність зміни меж цих округів на сьогодні доволі невисока.
Малюнок цих округів на сьогодні показує, що навіть якщо і була спроба поділити райони “під когось” вона не мала того ефекту на який розраховували.
Але якщо Києву буде потрібно збільшити кількість округів до шести, то і цей варіант можливий, хоча і буде на грані фолу.

Активність майбутніх кандидатів

Якщо аналізувати активність майбутніх кандидатів, їх інформаційну та організаційну діяльність, то можна зробити висновок, що на сьогодні на Чернігівщині не склалася ситуації, як говорять політологи: “політик закріпив за собою округ так, щоб інші навіть не мріяли і не дивилися в ту сторону”.

Перше. Місто Чернігів. З більш-менш відомих політиків активність в обласному центрі проявляє представник БЮТу Валерій Дубіль та регіонал Сергій Андрос. Але це скоріше довиборчі закріплення. Як показує електоральний досвід цього округу, можна очікувати прихід третіх осіб. Якщо їх буде підтримувати місцева влада та розміри виборчого фонду будуть значними, то шанси на перемогу в них великі.

Останньою тенденцією оточуючого Чернігів округу є те, що один із найбільш ймовірних кандидатів нардеп Михайло Чечетов поступово зменшує власну активність і навіть на запитання журналістів “піде він за списком чи мажоритарником?” депутат, який три роки активно працював в окрузі, відповів: “Я солдат партії. Як партія скаже”. Фактично ця фраза означає, що якщо будуть зміни до виборчого законодавства пан Чечетов з мажоритарки піде в список.
Медійний аналіз газет округу за січень показує підвищення активності іншого регіонала - Едуарда Прутніка. Але це скоріше розвідка, ніж прийняте рішення.
Серед представників опозиції певну активність в цьому окрузі проявляє Віталій Корж. Цей округ може бути запропонований об’єднаному кандидату від опозиції, але, враховуючи електоральні особливості округу, пізній старт виборчої кампанії може бути малоефективним, особливо для опозиції.

За інформаційними повідомленнями, які розміщуються комунальними ЗМІ північного округу зрозуміло, що беззаперечним фаворитом місцевої влади є народний депутат Ігор Рибаков. Зберігається ймовірність, що в цьому окрузі може балотуватися екс-президент Леонід Кучма, якщо він вирішить взяти участь у виборчій кампанії. В цьому випадку лідер перегонів безперечно він. Жодної активності представники опозиції в цьому окрузі не проявляють і це враховуючи те, що базовою вимогою в північному окрузі є насамперед наявність людського ресурсу та польової активності.

Найбільш цікава ситуація по Козелецько-Прилуцькому округу, який є найближчим до Києва. Розраховуючи на прихильність столичної та місцевої влади в цьому окрузі, активність розгорнули діяльність одразу три депутати – екс-мер-екс-міністр Микола Рудьковський, перший заступник голови обласної організації Партії регіонів Анатолій Мирошниченко та вагомий за місцевими мірками підприємець-латифундист Леонід Яковишин. Шанси опозиції в цьому окрузі, якщо ці троє продовжать боротьбу за місце в парламенті значно підвищуються. Єдина вимога до кандидата від опозиції - мати значні кошти на кампанію.

Значно знизилася активність на мажоритарному полі Чернігівщини екс-бютівця нардепа Олега Ляшка. Останні події пов’язані з ним показують, що його спонсори все ж орієнтують кампанію Радикальної партії не на “мажоритарну”, а на те, щоб пройти до парламенту списком. Хоча якщо виборчий закон збережеться, то і Олег Ляшко, і Михайло Чечетов можуть претендувати на мажоритарні округи в області.

П’ятим округом на сьогодні, якщо аналізувати інформаційні матеріали в пресі, опікується екс-бютівець Іван Куровський. Будівельний олігарх, екс-керівник обласного БЮТу, маючи добрі відносини з місцевою і київською владою має всі шанси на перемогу.
Найбільш цікавим буде дізнатися кого в "окрузі Куровського" буде висувати опозиція. Навряд чи це буде представник БЮТу, але враховуючи, що і Фронт змін, і УДАР зараз цікавлять багатих олігархів, цей округ може перетворитися на битву київських гігантів. А тому шанси у інших кандидатів значно підвищаться.

Форми і методи боротьби

Вже на сьогодні окреслюються форми і методи прередвиборчої боротьби, які на сьогодні використовують потенційні кандидати.
Так Ігор Рибаков побудував кампанію на тісній співпраці з органами влади. Він також намагається якомога рідше бувати в окрузі. Певні скандали на загальноукраїнському рівні навряд чи вплинуть на його рейтинг, який на сьогодні не дуже високий. Через його кампанію по підвищенню “впізнаваємості” детермінантою проходить месіанська лінія. Виборцям округу стараються продемонструвати, що цей кандидат може вирішити всіх їх питання та проблеми. Його помічники розгорнули мережу громадських приймалень, мабуть єдину на Чернігівщині, про яку відомо із газет. Цікаво, що депутат не використовує благодійний фонд, який заснував.

Микола Рудьковський навпаки свою передвиборчу діяльність побудував через фонд свого імені. Він активно і особисто працює в окрузі, а його інформаційна кампанія побудована доволі грамотно і ефективно.

Анатолій Мирошниченко і Іван Куровський також використовують імідж меценатів та благодійників, які в різних населених пунктах власних округів допомагають людям, дарують подарунки, висвітлюючи все це в засобах масової інформації. Особливістю інформаційної кампанії Анатолія Мирошниченка є те, що він активно в своїй роботі використовує мережу Інтернет та її можливості.

Останнім часом значно активізували свою діяльність і ряд інших депутатів обласної ради, які є великими підприємцями, але публічних заяв про те, що хтось буде балотуватися до парламенту ще немає.

Робота політичних структур

Якщо аналізувати роботу політичних структур по підготовці до виборів та підвищенню відсотків, то можна зробити такі висновки.

Перше – найбільш активно останнім часом працюють опозиційні сили, піком їх активності стало підписання спільної угоди між обласними організаціями ВО “Батьківщина”, ВО “Свобода” та “Фронт Змін”. Останні дві змінили своїх обласних керівників. Фронт змін очолив депутат обласної ради Олександр Нерета, який має бізнес на Коропщині, а ВО “Свободу” на Чернігівщині – маловідомий широкому загалу - Костянтин Лубенцов з Прилук. Відсутність сильних лідерів в обласному центрі цих двох політичних сил говорить про певну локальність і “Свободи”, і “Фронту змін”, які на сьогодні не являються серйозними гравцями в області.
Єдина політична сила, яка має розбудовану мережу в опозиції, є ВО “Батьківщина”, але в останні роки вона ослаблена кадровою чехардою керівників та посиленням в області представників - на сьогодні її союзників - соціал-демократів Королевської.

Загальнообласну мережу, але не таку ефективну мають КПУ, Народна Партія, УНП та ряд інших більш дрібних обласних осередків. Але відсутність коштів та ефективного керування, відсутність в медіа показують, що ці гравці під час майбутньої виборчої кампанії будуть лише статистами. Хоча якщо компартія знайде кошти – вона свій електорат утримає.

Провладна партія на Чернігівщині фактично не відчувається. Складається враження, що обласне керівництво партії не має ні коштів, ні бажання працювати. Найбільш активний осередок партії – депутатський корпус, особливо депутати-мажоритарники. Обласна партійна організація реанімувала роботу власного веб-ресурсу, але налагодити періодичний випуск партійної газети так і не спромоглася. Остання тенденція, яка спостерігається в Партії регіонів на Чернігівщині – зміна районних керівників, коли маловідому людину, керівника районного партійного осередку, замінюють на керівника райдержадміністрації. Ця тенденція проявилася вже в Городнянському та Куликівському районах і скоріш за все буде продовжуватися.

Але загальний аналіз роботи партійних осередків за 260 днів до виборів показує, що виборів для них ще немає: не розгорнуті партійні виборчі штаби так щоб це стало відомо на місцях, немає системного випуску партійної преси великими тиражами, не відчувається системність в роботі з виборцями на рівні первинних партійних організацій.

Виборна кампанія в області скоріш за все розгорнеться лише на початку травня, коли вже будуть з’ясовані остаточні межі округів і кошти, які будуть виділені на вибори, можна буде ефективно використовувати. Пік передвиборчої боротьби та вступ найбільш серйозних гравців загальнонаціонального рівня скоріш за все відбудеться у серпні.
Тому сьогоднішні претенденти на парламентські крісла ще певною мірою умовні.

Візьмемо нашого сусіда, країну ЄС   - Угорщину. Середня заробітня плата там складає 1213 євро за місяць. В перерахунку за один з 30 днів угорець заробляє 40,43 євро.  Вартість одного квитка на проїзд у міському транспорті Будапешта складає 320 форинтів, це десь 1,02 Євро.   Шляхом нескладного математичного підрахунку вираховуємо, що пересічний угорець за один проїзд у міському пасажирському  транспорті витрачає 2,5% від свого денного доходу. А враховуючи, що там діє система групових квитків та добових карток і того менше. 

Тепер зробимо аналогічний підрахунок для нашого Чернігівського регіону. За статистичними даними середня заробітня плата в нашій області складає 2211 гривень. Відповідно добовий дохід пересічного чернігівця дорівнює 73,7 грн. Вартість проїзду в "маршрутних таксі" в Чернігові складає 2,50 грн. Це  вже дорівнює 3,4 % від денного доходу пересічного жителя Чернігівської області.  Тобто в відсотковому відношенні до своїх доходів чернігівці вже платять за проїзд більше за європейців.  А яку ж послугу отримують за ці гроші?

Тепер щодо якості перевезень пасажирів. Якщо в угорському транспорті ми можемо побачити чисту підлогу, цілі та охайні сидіння, гарно вдягненого водія та в транспорті майже ніхто не стоїть.

То в нашому все  навпаки, бруднюща з якимись папірцями підлога, брудні та порвані сидіння, неохайного інколи з сигаретою водія та скручені навмисно в маршрутках сидіння, щоб більше помістити стоячих пасажирів. Це, вибачте, більше нагадує машини для перевезення худоби. А подеколи ми натикаємось і на хамську поведінку водіїв та кондукторів.   

От і ставимо ми панам перевізникам резоні питання: "Коли чернігівці будуть їздити як нормальні люди?" та "Скільки можна говорити про підвищення вартості проїзду?" Якщо вже навіть водії маршруток заявляють  , що 2,50 забагато! Напрошується один логічно правильний висновок - чернігівським перевізникам терміново необхідно думати над покращенням якості обслуговування пасажирів.  А міська рада має спонукати міських перевізників до покращення цих послуг.

 Саме з метою покращення якості пасажирських перевезень Чернігівська команда Демократичного Альянсу надала Чернігівській міській раді конкретні пропозиції:
1)щодо запровадження механізму технічного аудиту за якістю перевезень;
2) зміни в договори з перевізниками, що чіткіше дадуть змогу контролювати та впливати на тих хто обслуговує міські маршрути;
3) запровадити механізм формування конкурсного комітету з визначення перевізників так щоб до нього могли потрапити якомога більше бажаючих представників громадськості.
 
Розраховуємо, що Чернігівська міська рада підтримає ці очевидно позитивні для транспортної мережі Чернігова нововведення, розгляне і затвердить їх на черговому засіданні виконавчого комітету. 

Ігор Андрійченко
 

В ході моніторингу проводився кількісних аналіз висвітлення діяльності представників влади, партійних організацій та їх представників і впливових осіб на районному, міському або обласному рівні. Також визначалися “темники”, розміщені у виданнях.

Влада

Слід відмітити, що керівники обласної влади висвітлювалися у ЗМІ лише в межах їх професійної діяльності, а тому приводами для розміщення матеріалів були: участь у робочих поїздках, нарадах та інших офіційних заходах.

Найбільша кількість публікацій була присвячена голові ОДА Володимиру Хоменко – 44. Про його діяльність найбільше писали “Деснянська правда” (7 статей) та “Носівські вісті” (6 матеріалів).

Про діяльність голови обласної ради Анатолія Мельника у ЗМІ було розміщено 9 статей. Інформаційні матеріали стосувалися його участі у заходах та у матеріалах про сесію облради.

Найбільше уваги діяльності районної влади приділили у січні газета “Життя Полісся”, “Поліська правда” та “Промінь”. Про роботу голови райдержадміністрації та райради ці видання розмістили по 19 новин.

Причому у “Житті Полісся” більше уваги приділяється голові РДА Петру Головачу 12 публікацій, а голові райради Віктору Бугаю – 7 статей. А у газетах “Поліська правда” та “Промінь” практично рівномірно висвітлюється діяльність керівництва: голови РДА Олег Шпак та Олександр Грабовський згадуються кожен в 10 матеріалах, а голови райрад Сергій Калашник та Іван Орда – кожен в дев’яти статтях.

Найбільше уваги діяльності міського голови Чернігова Олександра Соколова присвятила в січні газета “Семь дней” – 7 статей. Всього про роботу мера Чернігова у засобах масової інформації Чернігівської області було 19 публікацій. Також газети висвітлювали діяльність таких міських голів: Юрія Беркута (Прилуки), Андрія Богдана (Городня), Федора Фесюна (Мена), Андрія Койди (Борзна), Михайла Приходько (Ніжин), Сергія Пунтуса (Н.-Сіверський), Михайла Белана (Короп).

Народні депутати України

Серед народних депутатів України, про яких згадували засоби масової інформації можна виділити дві групи: перша – народні обранці, діяльність яких не пов’язана із Чернігівщиною, а їх прізвища згадуються в “темниках”, і друга – народні депутати, які працюють в області, закріплені за певною територією.

Серед нардепів першої групи – Олександр Турчинов, Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок згадувалися у матеріалі під назвою “Опозиція об’єдналася” про мітинг на день Соборності в Києві. Ця стаття ілюструвалася фотографією лідерів опозиційних сил. Матеріал був розміщений в 11 виданнях і переважно не був помічений як рекламний або іміджевий.

Так само до першої групи можна віднести і депутата Наталію Королевську, про яку було розміщено п’ять публікацій (серед них “УСДП – партія для людей”, “Наталія Королевська: Дива трапляються, все залежить від нас”). Ці матеріали висвітлювали її діяльність в позитивній тональності.

Другу групу за кількістю публікацій у січні очолив народний депутат Ігор Рибаков - 38 згадок в публікаціях. Причому якщо восени він згадувався переважно у ЗМІ Срібнянщини, Бахмаччини, Варвинщини, Талалаївщини та Борзнянщини, то у січні про нього стали писати газети Бахмацького, Корюківського, Менського, Коропського, Сосницького, Новгород-Сіверського та Семенівського районів. Хоча по одній згадці (певно на пам’ять) було в газетах “Трибуна хлібороба” та “Срібнящина”. Найбільше уваги серед газет у січні приділила Ігорю Рибакову газета “Життя Семенівщини” – 9 матеріалів. Матеріали пов’язані з діяльністю цього нардепа носять іміджевий характер. Часто його представники (не він особисто) відвідують захід в цих районах за участі представників влади, а у статті вже цитують виступ представників та їх обіцянки типу: “- Це вагома подія для району, – зокрема найчисельнішої першої міської школи, – з гордістю під час урочистої лінійки сказав голова РДА Олександр Довгаль. А представниця народного депутата Ігоря Рибакова Тетяна Іванова запевнила учнівський та учительський колективи навчального закладу, що у особі Ігоря Рибакова вони отримали доброго друга і помічника, який допомагатиме й надалі у непростих умовах сьогодення жити і працювати їхній школі” (“Маяк, №3 від 14.01.2012”).

Другим за кількістю згадок в ЗМІ був народний депутат Іван Куровський. Про його діяльність було 25 публікацій. Ці матеріали переважно стосувалися інформації про прес-конференцію, яку Іван Іванович провів наприкінці 2011 року. Під час останньої народний обранець підтвердив, що буде балотуватися до ВРУ восени 2012 року. Так у статті “Іван Куровський: “Не плутати грішне з праведним!” (“Ніжинський вісник”, №6 від 21.01.2012) є така цитата: “Так, я йду на вибори до ВРУ… ПО мажоритарному Ніжинському округу…”. Інші матеріали стосувалися безпосередньо діяльності Івана Куровського як мецената та благодійника.
Про діяльність народного депутата Михайла Чечетова у січні згадувалося в 12 статтях. Серед них був матеріал, який мав назви “М. Чечетов: “Ми на вірному шляху” або “Мовчання реформаторів гірше за відсутність реформ” і повторювався він 5 разів. В цій статті народний депутат висловлював свою думку на події, що відбулися в країні, а також про реформи та плани на майбутнє.

Про народного депутата Едуарда Прутніка районні видання згадували як про керівника благодійного фонду “Єдиний світ”, який забезпечив солодкими подарунками дітей Куликівського, Чернігівського, Ріпкинського та Щорського районів. Всього було розміщено 10 новин.

Цікаво, що народний депутат Олег Ляшко у січні практично був відсутній в інформаційному полі Чернігівщини. В засобах масової інформації було лише 3 згадки.

Народний депутат Сергій Андрос згадувався у січні тричі: в газеті “Чернігівські відомості” – 2 публікації та “Ніжин-інфо” – 1 публікація.
Схожа ситуація склалася і у нардепа Валерія Дубіля. Про його діяльність було розміщено лише 2 статті у газеті “Деснянка вільна”.

Депутати обласної ради

Серед депутатів обласної ради трійку лідерів за кількістю публікацій очолив депутат обласної ради Микола Рудьковський – 26 згадок. Серед них матеріали про благодійницьку діяльність депутата та листи-подяки від тих, хто отримав допомогу від його фонду. Про Олену Дмитренко в газетах практично завжди згадують “в парі” з Миколою Рудьковським. Найбільше уваги Миколі Миклолайовичу приділили видання “Новини Придесення” та “Прилуччина” – 9 та 5 згадок відповідно.

Другим за кількістю згадок та інформаційних приводів став депутат обласної ради Анатолій Мирошниченко – 14 матеріалів. Він також згадується як меценат та благодійник. Найбільше уваги Анатолію Костянтиновичу приділили видання “Прилуччина” та “Тиждень” – 8 та 4 згадки відповідно.

Про діяльність депутат обласної ради Гайдая Сергія у січні було 9 згадок. Вони стосувалися його роботи як депутата, а також допомоги виборцям. Найбільше уваги Сергію Анатолійовичу приділили видання “Срібнянщина” та “Трибуна хлібороба” – 4 та 3 згадки відповідно.
Найбільше уваги у січні депутатам обласної ради уваги приділила районна газета “Новини Придесення” – 20 згадок. Газета писала про діяльність Миколи Рудьковського, Анатолія Мирошниченка, Надії Міклухо-Маклай, а також згадувала Олену Дмитренко.

Районні видання “Слово Варвинщини” інформувала виборців про діяльність таких депутатів обласної ради Валерія Зуба, Віктора Кульбако та Сергія Гайдая (16 згадок). Газета “Прилуччина” (15 публікацій) писала про діяльність Миколи Рудьковського, Олега Авер’янова, Анатолія Мирошниченка, Ніни Косенко. Цікаво, що газета “Деснянська правда” у своїх матеріалах згадала про депутатів обласної ради лише 10 разів.

Серед тих, про кого писало це видання, Олексій Бутенко, Іван Горохівський, Віктор Кияновський, Іван Коробка, Віктор Лазар, Сергій Сергієнко, Дмитро Смоляк, Петро Хомрач, Іван Чаус та Сергій Шкарлет. Але слід відмітити, що інформування про депутатів обласної ради мало більше поверховий характер (коментар, згадка про участь в заході).

І наостанок…

У січні меценатами різним закладам та жителям Чернігівської області було подаровано
– 17 одиниць оргтехніки та 5 одиниць побутової техніки;
– стільці для ігрового куточка в Козелецькій ЗОШ І-ІІІ ст. №2;
– кухонні меблі для групової кімнати група “Калинка” ДНЗ “Казка” Варвинський район;
– меблі для кінозалу гімназії ім. Довженка в Сосниці;
– лавочки для громади Свято-Миколаївської церкви;
– спортзал, теплий туалет та бойлер в Озерянській ЗОШ Козелецького району;
– різноманітний спортивний інвентар, навіть одна бігова доріжка для Варвинської ЗОШ І-ІІІ ст.;
– металочерепиця для крівлі храму в Талаївському районі;
– металопластикові двері та вікна (вікон більше 20 штук);
– срібні хрестики та крижма для хрещення, а також оплата обряду;
– солодкі подарунки для дітей (більше 3000).

© Використання матерiалiв monitor.cn.ua дозволяється за умови посилання.

Отже, З 15 ЛЮТОГО ЗАБОРОНЕНО:

1 – Рекламу ворожок та гадалок та/або відповідних послуг з ворожіння та гадання
2 – Рекламу нетрадиційної (народної) медицини без наявності відповідного спеціального дозволу на заняття народною медициною (цілительством)

Якщо в рекламі будуть вживатися слова “лікування”, “зцілення”, “знахар”, “цілитель”, то ця реклама підпадає під ознаки реклами нетрадиційної (народної) медицини і для публікації такої реклами існують наступні вимоги:

• Згідно ч.12 ст.21 ЗУ “Про рекламу” – “Реклама послуг народної медицини (цілительства) та осіб, які їх надають, дозволяється лише за наявності відповідного спеціального дозволу на заняття народною медициною (цілительством), виданого Міністерством охорони здоров’я України або уповноваженим ним органом, і повинна містити номер, дату видачі зазначеного дозволу та назву органу, який його видав.”
• Згідно ч.2 ст.8 ЗУ “Про рекламу” – “Розповсюджувачі реклами не можуть поширювати рекламу, якщо відповідно до законодавства види діяльності або товари, що рекламуються, підлягають обов’язковій сертифікації або їх виробництво чи реалізація вимагає наявності відповідних дозволу, ліцензії, а рекламодавець не надав розповсюджувачу реклами копії таких сертифіката, дозволу, ліцензії, засвідчених у встановленому порядку.”
Щодо розуміння поняття “народної медицини” – ст. 74-1 ЗУ “Основи законодавства України про охорону здоров’я”: народна медицина (цілительство) – методи оздоровлення, профілактики, діагностики і лікування, що ґрунтуються на досвіді багатьох поколінь людей, усталені в народних традиціях і не потребують державної реєстрації.
Особи, які не мають спеціальної медичної освіти, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці та отримали спеціальний дозвіл на зайняття народною медициною (цілительством), виданий центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я або уповноваженим ним органом, мають право на зайняття народною медициною (цілительством).

Довідково:
ч.1 ст.8 ЗУ “Про рекламу” – У рекламі забороняється: розповсюджувати рекламу послуг з ворожіння та гадання.
ч.2 ст.6 ЗУ “Про телебачення і радіомовлення” – Не допускається використання телерадіоорганізацій для: трансляції програм та передач, у яких телеглядачам та/або радіослухачам надаються послуги з ворожіння та гадання, а також платні послуги у сфері народної та/або нетрадиційної медицини.

http://airpu.org/?target=main&event=news&id=89

Петро Дмитрович народився 9 лютого 1892 року в с. Шуйське В’яземського повіту Смоленської губернії. Після закінчення школи 1911 року вирушає до Москви, де вступає до будівельно-технічного училища. У 1912 р. двадцятирічного Петра Барановського було нагороджено золотою медаллю Російського археологічного товариства за унікальний проект відновлення Свято-Троїцького Герасим-Болдинського монастиря в селі Болдині Смоленської губернії.

Після закінчення училища П. Барановський служить помічником архітектора на Тульському чавуноливарному заводі, потім в Управлінні будівництва Середньоазійської залізниці в Ашхабаді, одночасно вчиться на мистецтвознавчому факультеті Московського археологічного інституту.
Під час Першої світової війни Петра Дмитровича мобілізували до інженерної дружини у званні підпоручика, служив начальником команди, будував укріплення на західному фронті.

Навесні 1918 року П. Барановський закінчив із золотою медаллю Московський археологічний інститут, вступив на шлях наукової діяльності. У цей самий час його залучають до педагогічної діяльності у вузі, він захистив дисертацію. Петра Дмитровича залишили при кафедрі історії російської архітектури.
У 1922 р в Наркомосі було порушено питання про необхідність створення музею російської архітектури. Петро Барановський запропонував програму організації такого осередку історії та культури в Коломенському, на основі підмосковної царської садиби XVI–XVII ст.

У цьому музеї протягом 20 років він зібрав велику кількість експонатів з російської архітектури – численні речові пам’ятки, деталі дерев’яного й кам’яного різьблення, зразки живопису. Було створено постійну експозицію, яка демонструвала техніку і мистецтво будівельної справи в Московській державі в історичному розрізі, а також історію російського побуту того часу.

За участю П. Д. Барановського та під його безпосереднім керівництвом було проведено до десяти великих експедицій з метою наукового дослідження й охорони пам’яток історії та архітектури. Ці експедиції проводилися по берегах річок Північної Двіни, Пінеги, Онеги, Білого моря та Онезького озера.

Восени 1933 р. Петро Дмитрович зібрав у Коломенському дерев’яну фортечну башту, привезену з Білого моря. Він перевіз сюди архітектурні деталі церкви Миколи “Великий Хрест”, що розбиралась у той час у Москві. Цього самого року за втручання в порятунок собору Василія Блаженного в тій же Москві (його планували зруйнувати вщент) П. Д. Барановський був репресований, відправлений на 3 роки до Сибіру.

У провінційному Маріїнську (тепер Кемеровська область) реставратор створює сільськогосподарський музей, будує електростанцію, продовжує піклуватись про збереження історичних пам’яток. Йому було заборонено проживати в Москві, й тому після повернення з заслання вчений жив у містечку Александров. Значно пізніше оселився в маленькій кімнаті колишньої лікарні Новодівичого монастиря, перетвореній на комунальні квартири. На початку Великої Вітчизняної війни, в 1941 році нелегально працює в Москві, стає ініціатором використання склепінчастих приміщень для укриття людей і художніх цінностей від бомбардувань.

Пізніше Академію архітектури, в якій він працював, евакуйовано до Іванова. Сюди від’їжджає й Барановський і стає інспектором з охорони пам’яток області, до складу якої до 1944 року входили міста Суздаль, Владимир, Юр’єв-Польський, а також стає експертом Надзвичайної державної комісії з розслідування злочинів фашистів на окупованій території СРСР. У складі цієї комісії виїжджає у Смоленськ, Вітебськ, Полоцьк, Київ та Чернігів.

До Чернігова Петро Дмитрович прибуває 23 вересня 1943 року, через два дні після звільнення міста. Він провів обстеження пам’яток Чернігова, під час якого виявилось, що дуже постраждав П’ятницький храм. Під час бомбардувань було зруйновано майже повністю західну та південну стіни будівлі, обвалилися два західних пілони, велика частина склепінь і купол. Ці частини церкви перетворилися на гору цегли, щебеню та сміття, що піднімалася всередині будівлі на висоту 7 метрів.

Руїни пам’ятки являли собою діагональний розріз її від північно-західного кута до південно-східного, що давало можливість детального аналітичного дослідження її конструкцій, характеру матеріалів і техніки. Руїни були складним конгломератом цегляних кладок різного часу та характеру. У цій цегляній мозаїці принаймні п’яти епох, окрім цегли початкового періоду пам’ятки, трапляється ще й цегла, характерна для XVII, XVIII і XIX століть. Передусім увагу дослідника привернула та обставина, що всі основні конструктивні елементи будівлі до самого верху, включаючи склепіння й основу глави, було складено з однакового матеріалу – плінфи, характерної тільки для домонгольської епохи. У стінах відкрилися сліди дерев’яної зв’язки, у парусах – голосники, в інших місцях – обривки арок, сліди отворів.

У результаті дослідження пам’ятки в 1943 р. було встановлено виняткову цінність й унікальність тих частин, що збереглися від повного руйнування. Для дослідника була абсолютно очевидною необхідність їх збереження та консервації. Але реальні умови організації реставраційних робіт за наявності численних зруйнованих цінних архітектурних пам’яток у районах воєнних дій були дуже складними. Тому лише пізно восени 1944 року вдалося зробити частину робіт з порятунку залишків П’ятницької церкви. З 21 листопада до 14 грудня було зроблено тимчасове зміцнення майже перебитого північно-східного пілона, якому загрожувало падіння. Роботи було проведено з великим ризиком, але пілон укріпили тимчасовим корсетом з дерев’яних брусів, стягнених хомутом.

Одночасно з проведенням робіт зі зміцнення пілона було видалено зі східного склепіння додаткове навантаження, що складалося із залишків надбудов кінця XVII ст. з тризубим фронтоном над східним раменом хрестової частини храму, що полегшило конструкцію (до 53 тонн).
У 1945 р. було проведено другий цикл робіт з консервування П’ятницького храму вже з кращим результатом.

Для проведення робіт за особистим розпорядженням Голови Раднаркому УРСР М. С. Хрущова було відпущено необхідні будівельні матеріали й виділено одну з київських будівельних організацій для проведення реставрації. З 15 жовтня до 15 грудня проведено такі роботи: стіни укріплено шляхом ін’єкцій розчином, влаштовано додаткові стиски на північно-східний пілон, а також частину стін і склепінь, встановлено дерев’яні контрфорси до північної стіни, знято цегляні надбудови над північним раменом хреста, чим полегшено тримальні конструкції.

Під час розкопування та розбирання завалів було виявлено частини фрескового розпису, а також великі фрагменти будівлі, аналогічні деталям східної й північної частин, наприклад, уламки ступінчастих склепінь і їх фасадна обробка у вигляді ступінчастих закомар. Це ще раз підтверджує, що оброблення всіх фасадів було однаковим. Під час розбирання завалів виявлено до ста цеглин плінфи з клеймами. Така кількість різноманітних і цікавих клейм ще не траплялася в інших пам’ятках давньоруської архітектури.

Другий цикл реставраційних робіт проведено в П’ятницькому храмі в 1956–1962 рр. Майже двадцять років свого життя П. Д. Барановський вивчає і реставрує чернігівську П’ятницьку церкву, повертаючи їй первозданний вигляд. Тільки в 1962 р. ці роботи, що відкрили новий розділ в історії архітектури, було завершено. Утрачені частини було відновлено, для робіт виготовлялася спеціальна цегла шести різновидів за зразками і розмірами давньої плінфи, а блоки, знайдені під час розбирання руїн, було вмонтовано в нові мури, які клалися за шаблонами, імітуючи техніку будування XII–XIII століть. П. Д. Барановський довів, що арки закомари в архітектурі відомі з давньоруського часу, а не з XIV ст., як вважали раніше.

У 1943–1944 рр. П. Д. Барановський дослідив у нашому місті Спаський, Борисоглібський та Успенський собори, а також будівлю Колегіуму. Багато пам’яток архітектури, що постраждали в роки Другої світової війни в Москві, Ленінграді, Києві, Полоцьку, Смоленську та Пскові, дослідив і відновив Петро Дмитрович. Наприклад, у 1960 році з його ініціативи Свято-Андроників монастир у Москві дістав статус музею давньоруської культури і мистецтва імені Андрія Рубльова. З 1964 року Петро Дмитрович реставрує Крутицьке подвір’я в Москві.

Петро Барановський довгий час працював над створенням “Словника давньоруських архітекторів”. У 1923–1962 роках він зібрав відомості про 1700 майстрів будівельної справи XV–XVII століть.
Помер Петро Дмитрович Барановський 12 червня 1984 року, похований у Московському Донському монастирі. На надгробку напис із Біблії: “Ти – Петро, і на цьому камені…”.

http://naiz1.pp.net.ua/news/petro_dmitrovich_baranovskij_i_chernigiv_120_richchju_vid_dnja_narodzhennja_prisvjachuetsja/2012-02-08-1122

Людмила Нижник, “Чернігів стародавній”

Як не дивно, але опитування показало дуже цікаві результати й майже одностайну оцінку експертного середовища на деякі речі. До речі, дуже часто під час оголошення результатів вимовлялося слово “вперше”.

“Серце-дзеркальце, скажи…”

За словами представника “Поліського фонду” Євгена Романенка, експерти вирішили, що найбільший вплив на суспільну думку чернігівців (який збільшився у порівнянні з попередніми роками) мали центральні органи влади та засоби масової інформації. На жаль, вплив місцевих органів влади та ЗМІ з кожним роком зменшується.
Уперше, на думку експертів, майже зовсім невпливовими стали лідери обласних осередків політичних партій. Що ж тоді гомоніти щодо “значної” впливовості органів місцевого самоврядування, громадських організацій чи бізнесу…
Експерти відзначили, що загальна економічна ситуація в області дещо погіршилася, але відбуваються й позитивні зрушення в деяких сферах економіки. Вперше лідером (за позитивом) став аграрний сектор Чернігівщини, що справді повинно всіх нас дещо втішити.

На думку експертного середовища, погіршилася (хоча далеко не скрізь) ситуація з прозорістю прийняття рішень. Особливо це стосується міської ради Чернігова. Швидше за все, саме тому рівень довіри до обласної ради та облдержадміністрації доволі сталий, а от до міськради Чернігова вперше впав до такого рівня, який в народі називають “нижче плінтусу”.

Експерти назвали найцікавіші (що справді запам’ятались) заходи, які проводилися владою: святкування Дня Незалежності; хитромудре “просування” міською радою Чернігова проекту забудови Ялівщини; проведення Міжнародного інвестиційного Форуму та святкування Дня міста у Чернігові. А також заходи громадських організацій: “боротьба” з підвищенням ціни на проїзд у громадському транспорті обласного центру; альтернатива щодо Ялівщини; “пристрасті” навколо притулку для бездомних тварин; постановка рок-опери “Юнона” і “Авось”.
Що цікаво: минулого року впливовими назвав партії лише кожний шостий експерт, а зовсім не впливовими – кожен четвертий. До речі, така низька оцінка впливу політичних сил отримана також уперше.

“Ім’я, сестро, ім’я…”

Хочу ще раз нагадати: переважна більшість експертів – мешканці обласного центру. Можливо, саме тому вималювалися такі цікаві результати.

Отже, найбільш впливовий місцевий орган влади на рівні області – управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю облдержадміністрації (очолює Андрій Подорван). А на рівні міста – відділ у справах сім’ї та молоді Чернігівської міської ради (очолює В’ячеслав Голуб).

Найбільш впливовий державний службовець чи службовець місцевого самоврядування – голова Чернігівської облдержадміністрації Володимир Хоменко. Варто зауважити, що здивування було від дуже низького результату впливовості міського голови Чернігова Олександра Соколова.

Найбільш авторитетний засіб масової інформації та найбільш ефективний журналіст або редактор ЗМІ у висвітленні суспільно-політичної проблематики – газета “Семь Дней” та її журналіст Ігор Грищенко.
До речі, наше видання “Деснянська правда” та журналісти потрапили до числа кращих.

Найбільш впливовою громадською організацією назвали ГО “Демократичний Альянс”, політичною силою – Партію регіонів. Цікаво, “регіонали” набрали 80% голосів експертів, а найближчі “переслідувачі” – “Батьківщина” та “УДАР” – 6,5%.

Не було визначено переможців у двох номінаціях – “найбільш впливовий місцевий політик чи лідер осередку політичної партії” та “найбільш впливовий громадський діяч чи лідер громадської організації”.
Зрозуміло, що минулий рік був дещо аполітичним, але реформаторським. Тому людей більше цікавила економіка, реформи та впровадження нових законів і кодексів. А от цієї осені – вибори. Тому, швидше за все, наступне опитування відбудеться ще із цікавішими результатами.

Олександр Шило

http://www.hvilya.com/blog/najvplivovishi_na_chernigivshhini/2012-02-07-196

За підсумками 2011 р. випуск промислової продукції склав 98,0% до рівня 2010 р.
У добувній промисловості обсяг продукції становив 90,7%. Збільшився видобуток природного газу, менше видобуто нафти та торфу.

У переробній промисловості приріст промислової продукції становив 0,2%.
На підприємствах із виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів обсяг виробництва порівняно з 2010 р. становив 97,4%.

Порівняно з 2010 р. на 47,3% зросло виробництво цукру білого кристалічного, на 33,1% – нерафінованої соняшникової олії, на 16,5% – м’яса і субпродуктів харчових свійської птиці, на 5,9% – жирних сирів. Менше, ніж у 2010 р., вироблено ковбасних виробів (на 29,3%), молока й вершків сухих (на 27,0%), свіжих чи охолоджених яловичини й телятини (на 26,8%), молока обробленого рідкого (на 25,7%), масла вершкового (на 23,4%), борошна (на 5,1%), виробів хлібобулочних (на 4,6%).

На підприємствах легкої промисловості випуск промислової продукції становив 93,5% проти 2010 р. Порівняно з 2010 р. на 3,3% зросло виробництво взуття, при цьому скоротилося виробництво тканини кордної, постільної білизни, тканин.

В обробленні деревини та виробництві виробів із деревини обсяг промислового виробництва збільшився на 7,3%. Протягом 2011 р. деревини уздовж розпиляної чи розколотої вироблено на 3,6% більше, ніж рік тому.
На підприємствах целюлозно-паперового виробництва та видавничої діяльності випуск промислової продукції становив 98,1%. Більше вироблено паперу побутового та санітарно-гігієнічного призначення, шпалер, надруковано книг, менше вироблено коробок, ящиків та сумок із гофрованих паперу та картону, надруковано газет та журналів.
У хімічній та нафтохімічній промисловості обсяг промислового виробництва порівняно з 2010 р. становив 99,0%. Більше, ніж у 2010 р., вироблено фарб та лаків на основі полімерів, засобів миючих та для чищення, шампунів, скоротилося виробництво пластмас у первинних формах, хімічних волокон, штучних оболонок із затверділих протеїнів.
На підприємствах із виробництва іншої неметалевої мінеральної продукції обсяг виробництва зріс на 53,4%. Виробництво елементів конструкцій збірних для будівництва з цементу, бетону чи штучного каменю збільшилося на 53,2%, цегли керамічної невогнетривкої будівельної – на 48,6%.

У металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів обсяг продукції збільшився на 19,6%. Більше вироблено металевих резервуарів та цистерн, різних видів металевих конструкцій.
На підприємствах машинобудування приріст виробництва склав 18,1%. Суттєво (у 2,6 раза) зросло виробництво машин та устаткування для виробництва продуктів харчування та напоїв, удвічі – устаткування для птахівництва, на 86,6% – автобусів.
У виробництві та розподіленні електроенергії обсяг промислової продукції збільшився на 1,6%.

Сільське господарство

Індекс обсягу сільськогосподарського виробництва за 2011 р., за попередніми розрахунками, порівняно з 2010 р. становив 127,2%, у т. ч. в сільськогосподарських підприємствах – 134,4%, господарствах населення – 121,9%.
За 2011 р. загальний обсяг виробництва продукції рослинництва порівняно з 2010 р. був більшим на 42,4%, у т. ч. в сільськогосподарських підприємствах – на 50,1%, у господарствах населення – на 36,2%.

За попередніми даними, в області господарствами всіх категорій у 2011 р. одержані 2469,2 тис. т зерна (включаючи кукурудзу) у вазі після доробки (в 1,6 раза більше обсягу 2010 р.), з них сільськогосподарськими підприємствами вироблено 2309,8 тис. т (93,5% загального валового збору), господарствами населення – 159,4 тис. т (6,5%). У загальному виробництві зернових культур провідне місце належить кукурудзі – 66,4%, пшениці – 18,5%, ячменю – 4,2%.

Насіння соняшнику намолочено 136,9 тис. т, що у 2,2 раза більше, ніж торік. Цукрових буряків (фабричних) зібрано 542,8 тис. т (в 1,5 раза більше).
Картоплі накопано 1755,9 тис. т (в 1,5 раза більше рівня 2010 р.). Виробництво овочів становило 203,7 тис. т (на 16,6% більше). Традиційно основними виробниками картоплі та овочів залишаються господарства населення. Їх частка становить, відповідно, 92,8% та 94,6%.
Плодів та ягід зібрано 14,3 тис. т (на 8,2% менше, ніж у 2010 р.)

У 2011 р. індекс обсягу виробництва продукції тваринництва порівняно з 2010 р. становив 101,7%, у т. ч. в сільськогосподарських підприємствах – 104,1%, у господарствах населення – 100,2%.
За попередніми даними, упродовж 2011 р. господарствами всіх категорій реалізовано на забій 62,1 тис. т худоби та птиці в живій вазі (98,3% рівня 2010 р.), вироблено 579,1 тис. т молока (99,7%) та 264,0 млн. шт. яєць (102,7%).
Питома вага господарств населення в загальному виробництві м’яса становила 55,7%, молока – 66,0%, яєць – 85,6%.

За розрахунками, на 1 січня 2012 р. в господарствах усіх категорій утримувалося 242,0 тис. голів великої рогатої худоби (99,7% рівня 1 січня 2011 р.), у т. ч.137,9 тис. корів (98,1%), 214,4 тис. голів свиней (87,7%), 32,1 тис. овець та кіз (98,8%), 3691,0 тис. голів птиці всіх видів (103,6%).
У господарствах населення утримується 38,1% великої рогатої худоби (у т. ч. корів – 58,1%), 62,6% – свиней, 88,2% – овець та кіз, 85,1% – птиці від загальної чисельності в області.

Будівельна діяльність

Підприємствами області за 2011 р. виконані будівельні роботи на суму 498,1 млн. грн., що на 14,7% більше проти 2010 р.
Збільшення обсягів будівельних робіт відбулося за основними видами будівельної діяльності, зокрема з підготовки будівельних ділянок – на 32,8%, з будівництва будівель та споруд – на 17,6%.

На загальну тенденцію найбільше вплинула діяльність підприємств, що займаються будівництвом будівель та споруд, частка яких у загальному обсязі становить 82,4%. Серед них значно збільшили обсяги робіт підприємства, що здійснюють будівництво та капітальний ремонт доріг.
За характером будівництва 74,7% від загального обсягу – це роботи з нового будівництва, реконструкції та технічного переозброєння.

Підприємства м. Чернігова виконали 59,9% загального обсягу будівництва, м. Прилук – 19,8% та Ніжинського району – 3,2%.

Транспорт

Вантажний транспорт області за 2011 р. доставив замовникам 2440,6 тис. т вантажів, що на 3,1% більше рівня 2010 р. Вантажооборот зріс на 0,3% і становив 1076,1 млн. ткм.
Упродовж 2011 р. підприємства автомобільного транспорту (з урахуванням перевезень фізичними особами-підприємцями) перевезли 2379,3 тис. т вантажів, що на 5,6% більше, ніж у 2010 р. Вантажооборот виконано в обсязі 1075,5 млн. ткм, який зріс на 6,2%.

Річковим транспортом у 2011 р. здійснювалися перевезення вантажів тільки у внутрішньому сполученні. Обсяги вантажних перевезень річкового транспорту становили 52,9% рівня 2010 р., вантажообороту – 1,1%.
Послугами пасажирського транспорту області скористалися 104,9 млн. пасажирів, що становить 83,9% рівня 2010 р. Пасажирооборот виконано в обсязі 907,7 млн. пас. км (88,3%).

Послугами автомобільного транспорту (з урахуванням перевезень фізичними особами-підприємцями) скористалися 70,2 млн. пасажирів (81,7% до 2010 р.).
Обсяг пасажирських перевезень, виконаний тролейбусним транспортом, скоротився на 11,5%.
Послугами річкового транспорту скористалися на 20,5% пасажирів більше, ніж за 2010 р., пасажирооборот скоротився на 6,5%.

Зовнішньоекономічна діяльність

За січень-листопад 2011 р. експорт товарів становив 375,2 млн. дол. США, імпорт – 521,7 млн. дол. США. Порівняно із січнем-листопадом 2010 р. експорт збільшився на 27,5%, імпорт – в 1,5 раза. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами склало 146,4 млн. дол. США (у січні-листопаді 2010 р. також від’ємне – 50,2 млн. дол.).
Зовнішньоторговельні операції товарами Чернігівська область здійснювала з партнерами із 109 країн світу.
До країн СНД було експортовано 56,9% всіх товарів, до країн Європейського Союзу – 19,9% (у січні-листопаді 2010 р. – відповідно, 61,7 та 22,6%).

Російська Федерація залишається найбільшим торговельним партнером області (31,4% експортних та 26,8% імпортних поставок).
Збільшився експорт товарів до всіх основних країн-партнерів: Грузії (у 2,8 раза), Туреччини (в 1,8 раза), Азербайджану (на 49,8%), Румунії (на 46,0%), Польщі (на 41,7%), Білорусі (на 14,6%), Російської Федерації (на 11,7%).
Із країн СНД імпортовано 46,3% всіх товарів, із країн ЄС – 34,4% (у січні-листопаді 2010 р. – відповідно 36,9 та 38,3%).
Збільшилися проти січня-листопада 2010 р. обсяги імпортних поставок від головних торговельних партнерів: Білорусі (у 2,0 раза), Російської Федерації (в 1,9 раза), Німеччини (на 44,6%), Бразілії (на 41,6%), Італії (на 36,5%), Литви (на 11,7%), Індії (на 5,9%).

Роздрібна торгівля та ресторанне господарство

Оборот роздрібної торгівлі (включаючи роздрібний товарооборот підприємств роздрібної торгівлі, розрахункові дані щодо обсягів продажу товарів на ринках і фізичними особами-підприємцями) за 2011 р. становив 12702 млн. грн., що на 14% більше обсягів 2010 р. У структурі обороту роздрібної торгівлі на організовані та неформальні ринки припадали 31,1%. В обороті організованих ринків 12,9% обсягу припадали на продаж сільськогосподарських продуктів.

Оборот ресторанного господарства (з урахуванням обороту фізичних осіб-підприємців) за 2011 р. проти 2010 р. збільшився на 1,5% і становив 346,7 млн. грн.

Ціни і тарифи

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) у 2011 р. становив 103,6% (у 2010 р. – 109,5%).
Продукти харчування та безалкогольні напої стали дорожчими на 0,9%. Найбільше зросли в ціні яблука (у 1,5 раза), яйця (на 15,3%), безалкогольні напої (на 13,9%, у т. ч. кава та какао – на 20,2–25,5%; фруктові соки, мінеральні води та напої безалкогольні газовані – на 11,4–16,2%), хліб (на 12,6%). На 3,7–9,8% подорожчали сири, олія, молоко, риба та продукти з риби, м’ясо та м’ясопродукти, кондитерські вироби з борошна та цукру, макаронні вироби. Водночас відчутно (на 50,8%) подешевшали овочі (у т. ч. капуста – на 82,2%, цибуля – на 74,2%, картопля – на 67,0%, морква та буряк – на 53,5–53,7%), крупи гречані (на 41,3%), цитрусові (на 32,9%), цукор (на 25,4%), пшоно (на 24,5%), рис (на 17,5%).

Алкогольні напої та тютюнові вироби зросли в ціні на 6,9%, у т. ч. алкогольні напої – на 10,8%, тютюнові вироби – на 2,1%.
Ціни (тарифи) на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива в цілому підвищилися на 10,4% (у т. ч. електроенергія стала дорожчою на 22,9%, каналізація – на 27,1%, гаряча вода та опалення – на 18,4%, водопостачання – на 18,0%, квартирна плата – на 4,9%).

Зростання цін у сфері охорони здоров’я на 7,4% зумовлене подорожчанням послуг санаторно-курортних установ (на 13,1%), амбулаторних послуг (на 7,5%), фармацевтичної продукції, медичних товарів та обладнання (на 4,9%).
Ціни на транспорт у цілому підвищилися на 19,6%, у т. ч. паливо та мастила зросли в ціні на 33,5%, послуги автодорожнього пасажирського транспорту – на 21,9%, залізничного – на 2,5%.
Подорожчання послуг освіти на 8,1% відбулося за рахунок зростання плати за послуги дошкільних закладів (на 23,4%), навчання в середніх учбових закладах (на 13,4%), на курсах (на 10,0%) та у вищих учбових закладах (на 3,2%).

Водночас на 6,8–7,4% знизилися ціни на аудіотехніку, фотоапаратуру та обладнання для обробки інформації, телефонне обладнання.

Фінанси

Фінансовий результат підприємств від звичайної діяльності до оподаткування (крім малих, сільськогосподарських підприємств і бюджетних установ) за січень-листопад 2011 р. становив 350,9 млн. грн. прибутку (за січень-листопад 2010 р. – 53,8 млн. грн.).

Прибутковими підприємствами, частка яких у загальній кількості становила 59,8%, отримані 765,6 млн. грн. прибутку, що на 30,6% більше, ніж за відповідний період 2010 р.
Протягом січня-листопада 2011 р. збитково працювали 40,2% підприємств, що на 6,6 в. п. менше, ніж у січні-листопаді 2010 р. Цими підприємствами отримані 414,7 млн. грн. збитків, що на 22,1% менше, ніж у січні-листопаді 2010 р.

Доходи населення

У січні-листопаді 2011 р. розмір середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ, організацій області (з кількістю працюючих 10 осіб і більше) становив
1952 грн. і порівняно з відповідним періодом 2010 р. збільшився на 15,6%.

До видів економічної діяльності з найвищим рівнем оплати праці відносилися фінансова діяльність, добування паливно-енергетичних корисних копалин, целюлозно-паперове виробництво, видавнича діяльність, де заробітна плата працівників перевищила середній показник в області в 1,6–1,8 раза.
Найнижчий рівень заробітної плати спостерігався в хімічному виробництві, рибальстві, рибництві, обробленні деревини та виробництві виробів із деревини й не перевищував 57,3% середньообласного показника.
Індекс реальної заробітної плати у січні-листопаді 2011 р. порівняно з відповідним періодом 2010 р. становив 105,4%.
Упродовж січня-листопада 2011 р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати зменшилася на 0,6%, або на 0,1 млн. грн., і на 1 грудня 2011 р. становила 21,3 млн. грн., що дорівнює 4,4% фонду оплати праці, нарахованого за листопад 2011 р.

Упродовж 2011 р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначено 73,5 тис. сімей, що становило 95,3% від загальної кількості сімей, які звернулися за субсидіями. Загальна сума призначених субсидій становила 9,2 млн. грн. (у міських поселен – нях – 7,6 млн. грн., у сільській місцевості – 1,6 млн. грн.) Крім того, 14,4 тис. сімей (87,7% з числа тих, які звернулися) було призначено субсидії готівкою на відшкодування витрат для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (у міських поселен-нях – 1,9 тис. сімей, у сільській місцевості – 12,5 тис. сімей). У грудні середній розмір її становив 490 грн. на одну сім’ю.
У січні-листопаді 2011 р. населення області сплатило за житлово-комунальні послуги, включаючи погашення боргів попередніх періодів, 625,3 млн. грн. (100,3% нарахованих за цей період сум).

Ринок праці

Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, на 1 січня 2012 р. становила 15,9 тис. осіб. За допомогою
в працевлаштуванні до цієї установи впродовж 2011 р. звернулися
34,6 тис. незайнятих громадян проти 34,9 тис. у 2010 р.

Кількість зареєстрованих безробітних на 1 січня п. р. становила 15,3 тис. осіб, або більше чверті всіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією Міжнародної організації праці. Допомогу з безробіття отримували 75,7% осіб, які мали статус безробітного. Серед безробітних кожен другий раніше займав місце робітника, кожен третій – посаду службовця, решта не мала професійної підготовки.
Рівень зареєстрованого безробіття в цілому в області за рік зменшився на 0,5 в. п. й на 1 січня 2012 р., становив 2,4% населення працездатного віку.

За сприяння державної служби зайнятості у 2011 р. було працевлаштовано 19,7 тис. осіб проти 18,4 тис. у 2010 р. Серед працевлаштованих незайнятих осіб майже половину становили жінки, 43,3% були у віці до 35 років.
Демографічна ситуація
На 1 грудня 2011 р. в області, за попередніми розрахунками, проживали 1089,4 тис. осіб. Упродовж січня-листопада 2011 р. чисельність наявного населення зменшилася на 8826 осіб, або на 8,8 у розрахунку на 1000 жителів.
Зменшення чисельності населення області відбулося за рахунок природного скорочення (9275 осіб), водночас зафіксовано міграційний приріст населення (449 осіб).

Порівняно із січнем-листопадом 2010 р. обсяг природного скорочення зменшився на 1250 осіб, або з 10,4 до 9,3 особи в розрахунку на 1000 наявного населення.
Рівень народжуваності збільшився з 9,1 до 9,2 живонароджених у розрахунку на 1000 наявного населення, а рівень смертності знизився з 19,5 до 18,5 особи.

Як наголосив голова облдержадміністрації Володимир Хоменко, серед пріоритетних напрямків Програми економічних реформ Президента України „Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава” було визначено завдання радикальної модернізації національної економіки України і суспільства загалом, та медичної галузі, зокрема.

“Сьогодні здоров’я нації стає визначальним чинником результативності й ефективності як соціальних, так і економічних реформ. Згідно з Конституцією України, забезпечення здоров’я нації – проблема, яка має вирішуватися у тісному поєднанні державної політики з діяльністю органів місцевого самоврядування, територіальних громад та населення.

Обласна державна адміністрація, надаючи першочергового значення питанням поліпшення якості і доступності медичної допомоги населенню області, веде предметний пошук шляхів і методів їх комплексного вирішення”, – зазначив Володимир Хоменко.

На даний час в галузі охорони здоров’я області прийнято і реалізується 9 програм. З них 5 розроблено та затверджено протягом 2011 року, а саме

– Програма “Цукровий діабет” на 2011-2015 роки;

– Програма забезпечення медичною стоматологічною допомогою населення області КЛПЗ “Чернігівська обласна стоматологічна поліклініка” на 2011-2015 роки;

– Програма забезпечення санітарним автотранспортом станцій та відділень швидкої медичної допомоги Чернігівської області на 2011-2013 роки;

– Програма забезпечення лікувально-профілактичних закладів Чернігівської області кисневими концентраторами на 2011-2015 роки”;

– Програма “Запобігання та лікування серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань на 2012-2015 роки”.

За сприяння обласної держадміністрації за рахунок коштів субвенції з державного бюджету у 2011 році проведено реконструкцію об’єктів охорони здоров’я області на загальну суму близько 34 млн. грн.

Вже четвертий рік поспіль разом із медичною громадськістю області опрацьовується ідея реформування медичної галузі шляхом створення госпітальних округів. Головною метою такої реорганізації є наближення медичної допомоги до населення, насамперед, сільської місцевості, та поліпшення якості її надання висококваліфікованими спеціалістами.

Розроблено план-графік реформування галузі охорони здоров’я області на 2010–2014 роки, який передбачає упорядкування мережі лікувальних закладів та зміну системи фінансування, вдосконалення контролю якості надання медичної допомоги. В усіх районах області рішенням сесій районних рад в місцевих бюджетах передбачені кошти на надання первинної медико-санітарної допомоги.

Питання реформування медичної галузі області вже розглядалося на засіданнях робочих груп по реорганізації галузі Регіонального комітету з економічних реформ та Громадської ради при обласній державній адміністрації.

Про створення Чернігівського госпітального округу в рамках реформування системи охорони здоров’я області, проблемні питання та шляхи їх вирішення присутніх поінформувала начальник управління охорони здоров’я облдержадміністрації Галина Василькова.

7 липня 2011 року Верховною Радою України прийнято два закони, які забезпечують проведення реформи – “Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги” і “Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві”.

Згідно з цими законами у 2013-2014 роках буде підбито підсумки всього зробленого у пілотних регіонах, аналіз результатів, корекція допущених помилок та узагальнення досвіду, а з 2015 року розпочнеться реформування системи охорони здоров’я усієї країни.

Президент України Віктор Янукович на засіданні Комітету з економічних реформ наголосив, що прийняття закону “Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві” є стартом для всієї України.

Тому, обласною державною адміністрацією була розпочата робота по створенню Чернігівського госпітального округу як пілотного проекту.

За словами Галини Василькової, після детального аналізу по Чернігівському госпітальному округу були зроблені висновки стосовно його сильних та слабких сторін.

Так серед сильних сторін та можливостей – прийняті Закони України щодо реформування галузі охорони здоров’я, позитивний досвід пілотних регіонів та сусідніх держав в рамках співробітництва в Єврорегіоні “Дніпро”, наявність багато профільних лікувально-профілактичних закладів з сучасним медичним обладнанням та апаратурою, територіальна наближеність до м. Києва.

Слабкими сторонами є недостатній рівень фінансування галузі та зниження престижу професії лікаря, недосконалість нормативно-правової бази та низький рівень підготовки медичних працівників.

Враховуючи науково обґрунтовані показники ефективності діяльності госпітальних округів, визначені адміністративні регіони, які становитимуть основу Чернігівського госпітального округу: Городнянський, Куликівський, Ріпкинський, Чернігівський райони та м. Чернігів.

Чисельність населення цих територій становить 38,7% від загальної чисельності населення області.

Захворюваність населення по Чернігівському округу протягом останніх років набула сталої тенденції до зниження, а основні рейтингові мічця в її структурі залишаються незмінними: хвороби органів дихання (49,7% від усіх хвороб); травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх причин (9,5%); хвороби системи кровообігу (5,5%).

Як зазначила начальник управління охорони здоров’я облдержадміністрації, необхідно змінити стратегію та тактику в підходах до надання медичної допомоги населенню, а саме -

активізувати роботу первинної ланки, спрямувавши її на здійснення профілактичних заходів, надання консультацій, проведення діагностики, лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь тощо; -

забезпечити первинну ланку необхідним обладнанням, медикаментами, витратними матеріалами та виробами медичного призначення; -

збільшити асигнування на надання первинної медичної санітарної допомоги до 35%.

Наявна мережа лікувально-профілактичних закладів зазначених територій дуже розгалужена та не відповідає потребам населення. Нераціонально використовується праця середнього медичного персоналу, амбулаторна допомога підміняється дорого вартісною стаціонарною, що призводить до неефективного використання ліжкового фонду та значного збільшення вартості медичної послуги.

Тож реалізуючи регіональні заходи оптимізації, необхідно провести реструктуризацію лікувально-профілактичних закладів з урахуванням потреб населення в медичній допомозі різного рівня; сформувати та відпрацювати оптимальні медичні маршрути пацієнтів за скеруванням лікаря загальної практики; запровадити нові принципи фінансування галузі та оплати праці медичних працівників та відпрацювати нові механізми контролю якості надання медичної допомоги за принципами відкритості, доступності, взаємодії з громадськістю і профспілками та роботи, спрямованої на перспективу.

Це дасть можливість проводити повноцінні оперативні втручання більше 4 тисяч на рік; приймати понад 5 тисяч пологів на рік; облаштувати станції швидкої медичної допомоги в зоні доступу до 30 хвилин доїзду до пацієнта з відповідним оснащенням; забезпечити доступність послуг 24 години на добу, 7 днів на тиждень та своєчасну госпіталізацію хворих для проведення оперативного лікування.

На виконання доручення голови облдержадміністрації щодо підвищення доступності сільського населення до надання медичної допомоги з 2011 року проводяться виїзди профільних спеціалістів лікувально-профілактичних закладів на ФАПи. Графіки виїздів доведені до мешканців підпорядкованих регіонів шляхом розміщення їх на ФАПах та у сільських радах.

Укомплектованість Чернігівського госпітального округу лікарями загальної практики-сімейної медицини становить 86,1%, дільничними терапевтами – 71,7%, дільничними педіатрами – 86%. Близько половини працюючих за цими спеціальностями – люди пенсійного та передпенсійного віку.

З метою укомплектування первинної мережі Чернігівського госпітального округу лікарями потрібно провести перенавчання 67 осіб та підготувати в інтернатурі ще 157 сімейних лікарів.

Галина Василькова наголосила: при створенні Чернігівського госпітального округу кожен реально працюючий лікувально-профілактичний заклад не буде закритий. Натомість будуть створені багатопрофільні потужні лікарні інтенсивного лікування з кваліфікованим медичним персоналом та сучасним обладнанням, ресурси будуть розподілятися згідно з реальними потребами населення, медичний персонал збереже робочі місця, а рівень заробітної плати медичних працівників буде збільшено.

Після тривалого та конструктивного обговорення зазначеного питання, голова облдержадміністрації Володимир Хоменко закликав присутніх до активної роботи по роз’ясненню цього важливого напрямку спільної діяльності – реформування медичної галузі.

“Мета, яку ми ставимо перед собою – це підвищення доступності медичних послуг належної якості для усіх громадян. А це можливе лише за умови розуміння і підтримки запропонованих реформ населенням і медичною спільнотою.

Попереду у нас дуже багато роботи по покращенню матеріально-технічної бази лікувальних закладів, поліпшення соціального забезпечення медичних працівників – в першу чергу на селі, і взагалі по усіх тих напрямках, що ми намітили – упередженню та профілактиці захворювань

Але успішних результатів реформування можна досягти лише через співпрацю органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та медичного загалу області”, – підкреслив Володимир Хоменко.
 

Воно й зрозуміло: навіщо було б справляти іменини країни, що її при “мудрій ленінській національній політиці” намагалися якомога швидше скинути в пітьму безпам’ятства й небуття. Отож, ніякого ювілею національного імені в країні, де, як писав Довженко, зневажається саме слово “національний”, бути не могло. Й лише у Львові на тихій вулиці Карпатській в майстерні скульптора Любомира Терлецького на стіні до ряду медалей і мистецьких виробів на історичну тему додався ще один рельєф – велична скорботна жінка простягає руки над домовинами полеглих воїнів. Поруч укомпоновано дату “1187” і напис – “Украина много постона”. І прапороносці з похиленими стягами. /Як у “Слові” – “уже понызить стязи свои”.)

Образ скорботної жінки – це, звичайно, алегорія. Це Мати-батьківщина, що оплакує своїх дітей, тужить за ними, зокрема за переяславським князем Володимиром, який помер того року, й, мабуть, помер від ран, завданих йому при обороні міста від половців два роки тому.

Таким чином, скульптор, єдиний на всю Україну (“найшовся-таки якийсь козак”!) відзначив 800-річчя нашого національного імені. Й не тільки відзначив, але й дав свою відповідь на те, за що наші історики, схаменувшись після затяжної летаргії (пропустивши вже навіть в 1997 році 810-ті роковини назви “Україна”), згодом завзято трощитимуть списи в дискусіях, яка ж то Україна за князем тужила: чи то “пограниччя”, чи то “князівство”? І що, власне, означає воно, оте слово – “Україна”? Наводили різні аргументи, перебирали різні приклади вживання літописцями того слова (1189-го Ростислав Берладнич пішов у “галицьку украину”, князь Данило захопив Берестій, інші міста і “всю украину”). І так усі поринули в семантичні глибини, в найрізноманітніші здогади щодо “України”, що те сердечне “много постона” залишилося без уваги. І лише митець, Любомир Терлецький, інтуїтивно відчув, що “много постонати” – “дуже затужити” – могла лише якась конкретна органічна цілість – земля, волость, край, сторона, країна, а не якась “окраїна”, не якесь аморфне, безлике “пограниччя”! І тому для нього було так природно й очевидно зобразити ту тужливу Україну в образі суворо-скорбної матері.

Інтуїція художника, як знаємо, часто буває проникливішою за найвибагливіші інтелектуальні аналізи. Але в даному разі в інтуїтивного здогаду скульптора є вагоме підтвердження, якому, наскільки знаємо, ніхто з учених не надавав значення.

Давайте ще раз вчитаємося в оте літописне повідомлення. “И плакашася по нем вси переяславци, бе бо любя дружину и злата не збираша, именіа не щадяше, но даяше дружине. Бе бо князь добр и крепок на рати и мужеством крепком показася, и всякими добродетелями наполнен. О нем же Украина много постона”. (Літописні оповіді про похід князя Ігоря. К., “Наукова думка”, 1988. – С.105).

Здавалося б, звичайна фіксація факту смерті князя. Але чи звичайна? Смерть володаря – подія небуденна. Вона вражає багатьох. Передусім його рідних. За ними – побратимів по зброї, дружинників і всю челядь і весь люд по всіх містечках і селах – по всьому князівству, по всій княжій землі. Саме за такою логікою писалися літописні некрологи князів, де плач і туга за померлим розходилися по краю, як кола по воді, охоплюючи чимраз більшу територію, чимраз більше людей.

Класичним прикладом такої “ієрархічної” жалоби може бути повідомлення про смерть княгині Ольги: “По трех днях умре Ольга и плакася по ней сын єя, и внуци єя и людье вси плачем великим” (Повість минулих літ за Лаврентіївським списком. Санкт-Петербург, 1910. – С. 66).

Всупереч сподіванню, цілком логічному, якщо зважати на особливості феодальної гордині, літописні княжі некрологи не перетворилися на стандартні похвальні формули похоронного етикету. Тим більше, якщо ідеться про ХІІ століття, коли з утворенням кільканадцяти удільних князівств не стільки титул, як реальні індивідуальні особливості князів визначають сприйняття їх сучасниками. Тому, повторюємо, в повідомленнях про кончини князів літописці, як правило, смиренно тримаються правди. “І преставися великий князь київський поважаний і благочестивий і христолюбивий славний Ізяслав Мстиславович, онук Володимирів, – записує літописець 14 вересня 1154 року. – І плакала по ньому вся земля Руськая і всі чорні клобуки, яко по цесареві і володареві своєму, а найпаче ж яко по отцю”. (Літопис Руський. Київ, 1989. – С. 260).

Можна подумати, що оскільки йдеться про великого князя, то перед нами некролог-панегірик. Але це не так. Покійний князь справді був непересічною особистістю: тесть угорського короля, князював поперемінно в різних уділах – Курському, Полоцькому, Переяславському, Мінському та інших; тричі ставав Великим князем київським (другий раз лише на вісім днів!), в цьому званні й помер. І такий показово урочистий запис про його смерть літописець робить ще при живому князі Вячеславові Володимировичу, котрий ділив із покійним “посаду” Великого князя київського. Про смерть же цього князя, що теж настала невдовзі, літописець пише стриманіше мовляв, плакав син його Ростислав Ізяславович “по отцю своєму, і провів його до гробу з честю великою, із безліччю народу. І положили його у святій Софії, де ото лежить Ярослав Володимирович, прадід його, і Володимир Мономах, отець його”. (Літопис Руський. – С. 261). Як бачимо, звичайний опис похорону як ритуалу. Бо й плач сина – то лише дотримання умовностей феодального етикету, бо насправді це не рідний син покійного, а так званий васальний син. Рідним же Ростислав був для Ізяслава Мстиславовича.

З тих прикладів можемо судити, що літописець, фіксуючи смерть когось із князів, рахувався з реаліями життя й точно передавав ту міру жалоби, яку вона, смерть, викликала в суспільстві. Ось він відгукується на звістку про трагічну загибель юного князя Ростислава, що втопився в річці Стугні під час битви з половцями, й які ж сердечні, людяні й водночас такі прості слова знаходить він для своєї нотатки: “И плакася по нем мати его и вси людье пожалиша си по нем повелику, уности его ради”. (Повість минулих літ. – С. 213). Це та нотатка, що під пером геніального творця “Слова о полку” розгорнеться в цілу трагічну картину-реквієм по юному князю:

“Не тако ти, рече, река Стугна:
худу струю имея,
пожерши чужи ручьи и стругы,
рострена к устью,
уношу князю Ростиславу затвори
Дни при темне березе;
плачется мати Ростислава
по уноши кзязи Ростислави
Уныша цветы жалобою,
и древо с тугою к земли преклонилось”.

Але бували й такі смерті, які не викликали в літописця й, очевидно, і в суспільності, якогось особливого зворушення й які він, літописець, байдуже реєстрував як факт. 4.V.1102:

“У сей же рік преставився Володислав, лядський князь”. І того ж року запис про смерть уже свого, руського князя: “У сей же рік преставився Ярослав Ярополчич, місяця серпня в одинадцятий день”. 1124 року: “У сей же рік помер Василько Ростиславович, а після нього преставився Володар, брат його старший”.

Таким чином, літописні княжі некрологи зводяться до трьох типів. Перший – звичайна згадка факту смерті. Другий – факт смерті, доповнений описом перебігу похоронного обряду. Третій – факт смерті з висловленням викликаного нею почуття жалоби.

Некролог про смерть переяславського князя Володимира Глібовича в квітні 1187 року на перший погляд – це типово третій варіант. Спочатку йдеться про смерть князя, про те, як за ним “плакашася вси переяславци”, далі згадуються його заслуги й чесноти (мужній, щедрий, безкорисливий). А тоді знов повторюється мотив скорботи: “О нем же Украина много постона”.

Постона! Так трагічно сказано було вперше, літописці так не писали про смерть жодного князя. Бо “постона” – це значно глибше почуття, ніж плач. Згадаймо зі “Слова” чорне лихоліття на Русі після Ігоревої поразки на Каялі: “А въстона бо, братіє, Кыев тугою, а Чернігов напастьми. Тоска розліяся по Руськой земли. Печаль жирна тече средь землі руськои”. І сталося це саме тоді, коли Володимир бився з половцями під Переяславом, про що й сказано тоді ж у “Слові”: “Се у Рымови кричать под саблями половецькими, а Володимир под ранами. Туга и тоска сыну Глибову”. Ба більше! Саме цим словом “стонати” передається глибока туга Русі, враженої катастрофою на Каялі, туга за добрими давніми часами й тодішніми князями, якы не знали усобиць і не ввергали свою землю в такі нещастя. Ось це знамените місце з цієї рицарської поеми: “О, стонати Руськой земли, помянувши первую годину и первых князей!”

Чи не правда, що ці слова, звернені в минуле, звучать як трагічно-понуре пророцтво грядущих лихоліть? І ось одне з них стається – “Украина много постона”…

Постає питання: чому звістка про смерть, здавалось би, “рядового” удільного князя заповідається історії на такому винятково емоційному регістрі – “постона”? Відповідь – у винятковості пов’язаних із ним обставин і подій та у винятковості самої його особистості.

Переяславське князівство, де правив Володимир Глібович, було на передньому краї перманентної війни Русі з половецьким степом. Воно першим зустрічало навалу ординців, без нього, без його участі не обходився майже жоден виступ руських князів проти половців. І тут заслуги Володимира Глібовича перед усією Руссю просто величезні.

…1183 рік. Київський князь Святослав і Великий князь Рюрик вирішили йти на половців, зібравши війська дванадцяти князів, серед них була й “галицька поміч” від Ярослава Осмомисла. Наперед походу Святослав посилає Володимира Глібовича й свого сина Мстислава. Половці були розбиті.

Наступного року новий похід. І знову наперед походу Святослав і Рюрик посилають Володимира Глібовича й Мстислава Святославовича. “Половці ж, – пише літописець – побачивши Володимирове військо, що сильно йшло на них, побігли, гнані гнівом Божим…” Похід завершився блискучою перемогою Русі, тою перемогою, що так прекрасно – гіперболічно – оспівана у “Слові о полку…”, де Святослав:

“притопта холмы и яругы,
взмуты реки и озеры,
иссуши потокы и болота.
А поганого Кобяка из луку моря
От железных великых полков половецких,
яко вихр виторже…”

Навесні 1185 року Володимир Глібович один приймає на себе удар Кончакової орди після розгрому на Каялі Ігоря Святославовича, коли, “взяша гордость велику”, половці кинулися на Русь “акы пардуже гнездо”. Кончак узяв місто в облогу. “Володимер же Глебович… бяше же дерзь и крепок к рати, из города и потче к ним” (яке свідчення небуденної мужності князя!). В одноденній битві Володимир був поранений трьома списами. Городяни й решта дружини, яка спочатку не підтримала виступ князя, кинулися йому на допомогу. “Сей же добрый Володимерь язвен, труден вьеха во город свой и утре мужественного поту своего за отчину свою”.

Природно, що погляд всієї Русі після лихоліття на Каялі був звернений до Переяславля, який потребував негайної підмоги. Володимир шле гінців до Києва, до Святослава й Рюрика: “Се половци у мене, а помозите ми”. Однак допомоги не було. Князі, постоявши біля Трипілля, розійшлися, бо, як сказав співець у “Слові…”, “через незгоди… розно ся им хобаты пашуть, копиа поють!”

Через два роки – новий похід проти половців. І знову Великий князь київський Святослав хоче послати наперед походу Володимира Глібовича і свого сина Мстислава. Князі наполягають, щоб той авангард очолив сам Володимир, без Мстислава, оскільки “бе муж бодр и дерзок, а крепок на рати, всегда бо тосняся, на добра дела”. Такою високою була репутація молодого князя, за висловом академіка Б. Рибакова, загального улюбленця руських князів, а насправді, судячи з численних захоплених згадок про нього в літописах, у “Слові о полку…” – улюбленця всієї Русі. Можна сказати, що це своєрідний руський Роланд. Французький лицар загинув, захищаючи ар’єргард королівських військ, а наш витязь, якому йшов тоді лише 29-й рік, завжди був у переможному авангарді. Так було і в тому останньому поході: побачивши передовий полк Володимира Глібовича, половці кинулися втікати, князь погнався за ними… На зворотному шляху він застудився, далися взнаки, очевидно, ті рани, завдані трьома половецькими списами, й 18 квітня 1187 року Володимир Глібович помер.

Таким чином, драма Володимира Глібовича, який став однією з перших жертв трагічної поразки Ігоря Святославовича, – ця драма об’єднала всю Русь глибоким співчуттям до князя, який самотньо став на боротьбу з роз’юшеною половецькою ордою і впав “під ранами”. А коли через два роки на те співчуття наклалася звістка про його смерть, то можна уявити, який глибокий жаль сколихнув серця: “Украина много постона”.

“Украина много постона”… Це був сплеск всенародного горя, тужливий стогін, що вирвався з грудей руського люду (як реакція) на вість про смерть свого улюбленця. Після того як “плакашася по нем вси переяславци”, знялася друга хвиля скорботи – ще тяжчої й ширшої. Як аналогію можна навести літописний некролог про смерть 1180 року смоленського князя Романа: “І плакали по ньому всі смольняни, споминаючи добросердя його до себе. А ще більше сини його плакали, сльозами обливаючи лице своє” (Руський літопис. К., “Дніпро”, 1989. – С. 328, переклад Л. Махновця).

Природно, що горе й скорбота рідних синів померлого були глибші й тяжчі порівняно із “плачем” смольнян. Так само й “Украина много постона” – це трагедійно вище, ніж просто “плач” переяславців.

То хто ж вона, та скорботно-тужлива Україна? Русько-половецьке “прикордоння”? Окраїна (така люба шовіністичним дилетантам від історії)?

Здається, після сказаного про це смішно й думати: “…за ним же окраїна (прикордоння, пограниччя) дуже затужила”?! А може, то переяславське князівство? Але ж сказано “и плакашася по нем вси переяславци”, а це жителі не лише міста, а й усієї волості, усього князівства. Так само як галичани – то люди Галицької землі, а не лише жителі стольного міста, новгородці – Новгородської, суздальці – Суздальської тощо. В ХІІ столітті вже давно завершився той процес, коли “старые племенные названия заменяются названиями местного населения по принадлежности к области, к ее центральному городу”. (Н. Самсонов. “Древнерусский язык”. М., “Высшая школа”, 1973. – С. 19). Отже, це і й князівство – “плакашася… вси переяславци”.

Отже, “Україна”, що з таким жалем відгукнулася на передчасну й раптову смерть одного з кращих руських князів, – це щось ширше, ніж переяславське князівство, й водночас щось ціле, єдине у своєму почутті скорботи за непоправною втратою. Зрозуміло, що це мусить бути якась територіально чітко зазначена органічна спільнота, бо тільки її могло охопити спільне почуття туги за померлим князем. Отож, якщо це не горезвісна “окраїна”, якщо це, повторюємо, не лише переяславське князівство, а щось ширше, більше, то що ж тоді? Тоді не залишається нічого іншого, як погодитися з тими вченими, які відносно того часу “в слові “Україна” бачать синонім поняття “країна, край”, .. ширше – певна територіальна одиниця”. (Н.Яковенко. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. Київ: “Критика”, 2005. – С. 22).

На жаль, як обѓрунтовано показав професор Сергій Шелухін у своїй праці “Україна – назва нашої землі з найдавніших часів” (Прага, 1936), наші історики, серед них і Михайло Грушевський, часом безпідставно погоджувалися на ототожнення “України” з “окраїною”, чим завдавали великої шкоди українству на шляху його національного самостановлення. На наш погляд, власне Шелухін найближче підійшов до правильного вирішення цієї проблеми, вказавши, що під “Україною” в тексті з 1187 року слід розуміти всю нашу етнічну територію, тоді як сама Русь – середнє Подніпров’я, що становило лише її частину. І тому, мовляв, не сказано про смерть Володимира Глібовича “…о нєм же Русь много постона”, а “…Украина много постона”. Ця гіпотеза, очевидно, видавалася пізнішим історикам надто сміливою, бо не знайшла розвитку в їхніх працях. Але ж візьмемо до уваги цілком очевидний факт, що Русь впродовж тривалого часу окреслювалася цілком конкретно – це лише Київ, Чернігів і Переяслав з їхніми землями. “Піти в Русь” –це в ті часи для галичанина, полочанина, новгородця, суздальця було звичним висловом. Літописець завжди розмежовує, де “галицька поміч”, де смольняни, суздальці, новгородці, а де “руські полки”. Шелухіну був близький погляд видатного українського вченого Михайла Максимовича, що назва “Україна” первісно була назвою землі полян ще до того, як вона з приходом варягів стала називатися Руссю, як і самі поляни – у літописі читаємо: “…полянє, яже нинє зовомая русь”.

Таким чином, ученим ще треба потрудитися над визначенням обширів тієї літописної України. Але однозначно, що це не “пограниччя”, не “окраїна”, а щось значно більше й цілісніше. Більше навіть від “страны”, бо якою б не була “широка страна моя родная”, то в первісному значенні”, в перекладі з староболгарської – це всього-то “сторона” (“сторона моя сторонушка”). Тоді як корінь “край” ще прадавньо слов’янський, він існує в багатьох слов’янських мовах. Для поляків “kraj” – то держава, країна. В Росії повно різних “краев”, і вони чомусь не “окраины”. То ж чому нас, українців, не переконує така дивовижна майже тавтологія: “країна Україна”?!

http://www.day.kiev.ua/222664

Василь ГЛИНЧАК, заслужений журналіст України, мистецтвознавець

Наразі головним питанням залишаються межі майбутніх округів. Ймовірно, що Чернігів буде поділений на чисто Чернігівський округ та частина Чернігова + Чернігівський і Ріпкинський райони.

Для чернігівського електорату характерні тенденції залежності від всеукраїнських подій, наростання невдоволення владою.

Політичні партії

За даними соціологічного опитування Поліського фонду міжнародних та регіональних досліджень:

Підтримка політичних партій в Чернігові:

Батьківщина – 17.2%

Партія Регіонів – 14.5%

КПУ – 7.5%

Фронт Змін – 6.2%

Удар – 4.4%

Сильна Україна – 2.6%

Громадянська позиція – 2.2%

Радикальна партія – 1.9%

Свобода – 1.8%

На політичні погляди чернігівців щодо політичних партій впливають загальноукраїнські події та тенденції. Місцеві осередки партій малоактивні. Змішана система призвела до того, що наразі політичні діячі намагаються в першу чергу дбати про свій імідж, а не партії.

Партія Регіонів наразі будує свій піар за рахунок адмінресурсу: на базі державних проектів і успіхах поточної роботи. Система у ПР виглядає доволі злагоджено, чого не можна сказати про Батьківщину. Діяльність політичного осередку Батьківщини малопомітна. Очевидно, що всередині осередку нема згоди. Існує група Дубіля, яка взагалі зараз віддалилася від партії, група Лебідь-Кухар та э підстави говорити про групу Кодоли.

Повний хаос відбувається у таборі Фронту Змін. Депутати міської ради від ФЗ були виключені з партії і діють наразі самі по собі. Про діяльність осередку на міському рівні нічого не чутно. Обласний осередок хоч і очолює Ігор Романенко, його ресурсів, авторитету і домовленостей не вистачає, для того, щоб згуртувати навколо себе людей і проводити ефективну політичну діяльність.

Удар також не має єдності. Всі три депутати міської ради від Удару: Аверченко, Іванов і Тарасовець намагаються побудувати власний імідж, використовуючи бренд партії.

Мажоритарка:

За даними соціологічного опитування Поліського фонду міжнародних та регіональних досліджень підтримка ймовірних мажоритарників в Чернігові:

Соколов Олександр – 19.26%

Дубіль Валерій – 13.6%

Лещенко Володимир – 4.6%

Тарасовець Юрій – 3.3%

Андрос Сергій – 2.7%

Атрошенко Владислав – 1.6%

Мельник Олександр – 1.4%

Оксана Тунік-Фриз – 1.4%

Олександр Соколов вже довгий час є лідером електоральних вподобань і якщо піде на парламентські вибори – перемогти його буде майже не можливо, але сам Соколов неодноразово заявляв, що на вибори 2012 не піде. Проте виключати його з рахунків не варто, тому, що крім Соколова у ПР наразі немає кандидатів, які б могли виграти по Чернігову.

Валерій Дубіль має досить серйозну підтримку в Чернігові, напрацьовану за роки піару. Після невеликої перерви Дубіль з*явився з привітаннями з новорічними святами на сторінках ЗМІ та розповсюдження свого депутатського вісника “в кожну скриньку”. Проте вірогідно, що на цього політичного гравця будуть тиснути + наразі у Дубіля незрозумілі відносини як з всеукраїнською, так і з місцевою Батьківщиною. Можливий варіант, коли Дубіль не буде брати участі у виборах і натомість отримає гарантії щодо збереження свого бізнесу та інтересів.

Володимир Лещенко – є просто фігурою КПУ. Стабільний електорат, але замалий для того, щоб мати шанс виграти мажоритарку.

Як вже було зазначено Всі три депутати міської ради від Удару: Аверченко, Іванов і Тарасовець намагаються побудувати власний імідж, використовуючи бренд партії. Тарасовець веде медійну та політичну активність ще з початку 2011 року, все більшою стає активність Сергія Аверченка, який бере участь у різних заходах та з’являється в медіа.

Активно діє народний депутат від Партії Регіонів Сергій Андрос, який постійно з’являється в медіа, працює у громадській приймальні, бере участь у публічних заходах. За умови, якщо Соколов і Дубіль не будуть брати участь у виборах 2012 – Сергій Андрос має всі шанси перемогти. Активно піаряться також й інші масцеві регіонали: Олександр Шкурат та Ігор Москаленко.

Також це видання повідомило, що "Другий чернігівський тролейбус буде готовий у лютому" та ставилося питання "Чи стане Десна транспортною артерією Чернігівщини?"

***
Водохреща в Чернігові висвітлювали майже всі видання, роблячи акцент на фоторепортажах:
Чернігівці скупалися в ополонці і передали хрещенський "газовий" привіт Московії. ВІДЕО, ФОТО
Вода, куліш і шабля - Водохреща в Чернігові
Водохреща по-чернігівські. Фото

***
"Високий вал" попередив читачів, що "Мобільні оператори встановлюють не контрольовану ними ж прослушку"

Сайт  "ПіК: події і коментарі" продовжує передвиборчі дослідження застосування "адміністративного ресурсу" - "Особливості піару за бюджетні гроші" та аналізує діяльність чернігівського міського голови -"Чернігівський міський голова Олександр Соколов працює на благо міста майже без відпустки?". Він також повідомив, цитуючи головного чернігівського комуніста, що "мер узурпував владу".

Святкуванню річниці Переяславської ради у Чернігові присвятив матеріал "Високий вал".

Акції "Ланцюг єдності" у Чернігові, яка пройшла у неділю присвятили свої матеріали "Сіверщина" та "Високий вал".

***
Роздуми про сучасну журналістику відомого чернігівського журналіста та поета Сергія Дзюби розмістило видання "Хвиля Десни".

***
Сайт  ПіК продовжує розміщувати моніторинг комунальних чернігівських ЗМІ за тиждень -  огляди чернігівської преси  "Вал просканують" та "Генерал потрапив в ДТП".

"Чернігівський монітор" розпочав моніторинг огляд унікальних матеріалів обласних інформаційних ресурсів та продовжує проект "100 найвпливовіших людей Чернігівщини", головна мета якого визначення рейтингів найбільш впливових людей Чернігівщини.

Також це видання щоденно розміщує інформацію про іменинників Чернігівщини.
 

Однак, вислухавши мою пропозицію, колега (молода журналістка) песимістично похитала головою: „Нє, це не “проканає”. Я ж, перед тим як знімати, узгоджую кожен сюжет зі своєю шефинею. А там – така сувора дама! Ось якби його вбили…”. „Кого?!” – отетерів я. „Ну, того вашого Шаповалова… – заходилася старанно розтлумачувати, немов ненька – малій нерозумній дитині. – Що я з ним, живим, робитиму? Це ж – банально позитивний сюжет. А в мене “ценноє указаніє” – клепати “чернуху”: ну, там усілякі скандали, вбивства, автокатастрофи (якщо хтось, звісно, врізав дуба)… А раптом запрагнеться позитиву, то можна раз на півроку з’їздити до зоопарку і зняти прикольний сюжет про якусь “звєрушку”. Ось це “проканає” – кумедні, особливо екзотичні, “звєрушки” шефиню, як правило, розчулюють…”.

Втім, я все-таки вмовив колегу зателефонувати її грізній начальниці і розповісти про Героя, який щойно повернувся з Ліберії, адже є нагода показати справді сенсаційний і цікавий сюжет. Наступного дня молода журналістка була явно не в дусі: „Ну, казала ж вам, що не варто навіть потикатися з такою пропозицією! Мене вилаяли, ніби якогось недоумка: „Ты что, с ума сошла? Какие миротворцы?! Тебе говорят – трупики, значит, снимай трупики, и чем больше трупиков, тем лучше!”.

Відтоді молода журналістка втратила мою повагу. Ні, вона не позбавлена таланту. І я розумію: на центральному телеканалі – непогана зарплата. Однак ці гроші – надто смердять… Все це пригадалось мені, коли уважно, із задоволенням, прочитав новий підручник Василя Лизанчука „Журналістська майстерність”.

Василь Васильович – фахівець відомий і шанований: доктор філологічних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національного університету імені Івана Франка, заслужений журналіст України, лауреат багатьох міжнародних та всеукраїнських відзнак, автор 25 книжок і понад 600 наукових та науково-публіцистичних статей з проблем теорії і практики журналістики, створення українського національного інформаційного простору, міжнаціональних взаємин, розвитку та утвердження української мови, культури, духовності, відновлення історичної пам’яті, збереження і примноження національних традицій, звичаїв, розбудови незалежної Української держави.

Свого часу в Україні, наскільки пам’ятаю, було лише два факультети журналістики – у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка та у Львівському державному університеті імені Івана Франка. Майбутніх працівників телебачення, радіо та друкованих видань там навчали Професіонали. У Києві – Анатолій Погрібний, Степан Колесник (лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка), Василь Яременко, Анатолій Москаленко, Георгій Почепцов, Дмитро Прилюк, у Львові – Володимир Здоровега та його талановиті колеги. Кращі традиції у цих вишах збереглися і сьогодні.

Але, на жаль, в незалежній Україні журналістів почали „штампувати”, мов гарячі пиріжки, – всі, кому заманеться, не переймаючись ані реальними знаннями новоспечених співробітників мас-медіа, ні їхнім інтелектом, обдаруванням та національно-патріотичним вихованням і елементарною порядністю. Більше того, тепер „акул пера та мікрофону” нерідко беруть на роботу просто з вулиці. От і працюють у багатьох ЗМІ не талановиті й сумлінні фахівці, патріоти своєї держави, а цинічні, нахабні і неосвічені „акули”. Результати їхнього впливу на наших співгромадян – жахливі!

У випусках новин більшості центральних телеканалів – суцільний негатив: жорстокі вбивства, грабежі, зґвалтування, бійки, катастрофи… На екрані – агресія і лють, одне моторошне повідомлення змінює інше. Чого вартий лише документальний серіал про найкривавіших маніяків, показаний у програмі „ТСН” каналу „1+1” (тут для дорослої психіки – нелегке випробування, але ж у такий час телевізор дивляться діти)!

Прийшла якось на роботу в телерадіоагенцію випускниця вишу, почала готувати сюжети. Спокійно цікавиться у мене „Де відбулася Сталінградська битва? В Ленінграді?”. „Ні, – відповідаю, – Сталінградська битва відбулася в Сталінграді”. „Справді? – здивовано хитає головою. – Нічого собі… Але тепер він називається Ленінград?”. „Ні, – кажу, – тепер це місто називається Волгоград”. „А-а-а, то значить раніше, до Сталінграда, воно було Ленінградом!” – мовить упевнено, милуючись собою в люстерку. „Ні, – розтлумачую терпляче, – Ленінградом за радянських часів назвали колишню столицю Російської імперії – Санкт-Петербург, після жовтневого перевороту 1917-го його перейменували в Петроград (це – місто на Неві, а Волгоград – на річці Волзі). Втім, після розпаду СРСР, Ленінград знову став Санкт-Петербургом”. Вона безтурботно усміхається, кліпає очима: „Щось Ви мене зовсім заплутали…”. Бачу – їй ніскільки не соромно, за мить забуде про інцидент. Власне, це я винен – надто складно пояснюю…

Згодом я відправив цю ж панночку записати сюжет про виставку у чернігівському Колегіумі. Захід уже розпочався, раптом – дзвінок. „Я не можу його знайти…” – невинно повідомляє. „Кого?!” – запитую спантеличено. „Колегум…” „Я ж вам пояснював: це – на Валу, дуже ошатна споруда, там поряд – Спаський собор, заснований в XI столітті”. Але вона Спаський собор також не знайшла…

Інша юна особа, корінна чернігівка, не знала, де знаходиться музей Михайла Коцюбинського. Власне, не знала вона і хто такий Коцюбинський. Можете собі уявити? Творчість класика вивчають у школах та вишах, його дуже шанують на Придесенні, літературно-меморіальний музей (де постійно – багато відвідувачів, цікаві презентації та виставки) очолює правнук видатного письменника, а кореспондентка комунального ЗМІ – ніби з Місяця прилетіла…

Але це – як то кажуть, квіточки. У своєму „шедеврі”, підготовленому після відвідин музею, дівчина повідомила „сенсаційні” історичні подробиці. Мовляв, родина Коцюбинських жила дуже бідно, однак Михайло Михайлович полюбляв часто відпочивати в Італії. І, виявляється, після першої ж такої подорожі він повернувся іншою людиною: почав одягатися, як європеєць, тобто ходив уже в костюмі та краватці… Навіть не коментую цю ахінею – шкода лише людей, яким довелося вислухати таку „велемудру” сентенцію.

Втім, молода журналістка, дізнавшись про свій ляп, навіть не засмутилася. Невдовзі, вдруге завітавши до музею Коцюбинського (на зустріч із білоруськими письменниками), вона взагалі не згадала, де ж відбулося це літературно-мистецьке свято. Натомість повідомила ще одну „сенсацію”: „письменники з Білорусі приїздили до Чернігова вперше, так би мовити, на розвідку”. Хоч на презентації немало говорилося про багаторічну творчу співпрацю літераторів двох країн, спільні імпрези в Чернігові, Києві, Прилуках, Новгород-Сіверську, Гомелі, Мінську… Власне, ми з дружиною – письменницею і науковцем Тетяною Дзюбою – переклали з білоруської, упорядкували й видали в Чернігові вже чотири книги. І саме на Сіверській землі посол Республіки Білорусь в Україні урочисто вручив нам почесні грамоти Спілки письменників Білорусі. Чим же слухала моя колега? Чи просто зняла „картинку” з гостями-„розвідниками” на подвір’ї музею і зникнула, навіть не побувавши на святі?

На жаль, подібні „приколи” можна згадувати безкінечно. Юній „леді” є з кого брати приклад: її головний редактор (яка читає книжки повільніше, ніж третьокласниця у школі, тому практично не читає їх взагалі) щодня публічно виголошує полум’яні гасла про те, що культура у неї – на останньому місці…

Розповідаю все це не для того, аби над кимось позбиткуватися. Просто хочу наголосити: новий підручник Василя Лизанчука – надзвичайно важливий. Василь Васильович – Професіонал: досвідчений журналіст і висококваліфікований, вимогливий викладач. Тож вчитися за такою книжкою – зручно й цікаво.

„Опановуючи курс “Журналістська майстерність”, – зазначає автор, – студент повинен добре засвоїти способи відображення дійсності, до яких належить повідомлення фактів (новин), інтерпретація фактів і подій, художньо-публіцистичне розкриття фактів, подій і явищ, а також глибоко усвідомити, що засоби масової інформації не повинні пропагувати насилля, ворожнечу і ненависть, національний, соціальний і релігійний розбрат, гріховні людські інстинкти, хоча б заради комерційних інтересів. Працівники ЗМІ, які володіють потужним впливом на аудиторію, несуть моральну відповідальність за виховання людей, особливо молоді та дітей. Журналістська майстерність має органічно поєднувати свободу слова і відповідальність за результати творчої праці, в основі якої – україноцентризм, висока духовність і мораль, патріотизм, громадянська мужність, національні та загальнолюдські ідеали”.

Василь Лизанчук не лише всебічно осмислив і виклав концептуальні засади теоретичного й практичного опанування журналістським фахом, розкрив методику творчої співпраці викладача та студента. Його підручник – один із перших в Україні, в основу якого покладено студентські журналістські матеріали інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних жанрів. І скажу відверто – це вражає! Переконаний: такі студенти можуть успішно працювати у будь-якому всеукраїнському виданні, на провідних теле- та радіоканалах.

Значне місце у підручнику приділене проблемі національного самоототожнення. „Інформаційна війна за серця і розум українців набирає найнебезпечніших обертів. Її зміст втілюється у старі й нові форми впливу на читачів, глядачів, радіослухачів. Кардинальна мета агресорів – не допустити всебічного формування й утвердження української національної ідентичності, яка є найпотужнішим морально-психологічним підґрунтям, фундаментом розвитку української України”, – наголошує автор.

Головний складник національної ідентичності – правдива пам’ять. Тож, розглядаючи це питання на заняттях із курсу „Журналістська майстерність”, викладач запропонував студентам підготувати власні проблемні коментарі до теми, порушеної у статті киянина Віктора Ситніка „Усі ми – мазепинці, петлюрівці, бандерівці…” (газета „День”, 31 липня 2007 р.).

„Політика пам’яті – це політика поваги до себе і до інших. Нас так довго вчили ненависті до всього, що пов’язане з національним, що ми і нині сумніваємося, а чи нація ми взагалі? Саме безневинне слово „нація” у нас асоціюється з Бог знає чим. Хто нас просвітить? Де наші патріотичні українські підручники з історії, які повинні розповсюджуватися безкоштовно, до складення яких повинні бути залучені найкращі у світі фахівці й найавторитетніші патріоти, до створення яких треба залучити найкращих художників, поліграфістів? – запитує автор публікації. – Політика пам’яті – це викорінення невігластва та зневаги до іншої культури. І коли вулиці Києва прикрашатимуть не пам’ятники ульяновим, щорсам та косіорам, а наприклад, Кіндрату Рилєєву, О. Герцену, А. Сахарову, а також Святославові Ігоревичу, Данилові Галицькому, Костянтину Острозькому, Івану Мазепі, Пилипу Орлику, Павлу Полуботку, Павлу Скоропадському, С. Петлюрі, Р. Шухевичу, В. І. Вернадському, Д. Чижевському…”?

Студенти під керівництвом Василя Лизанчука взялися до роботи. Результат їхньої творчості – в підручнику. Я поставив би кожному „відмінно”. На увагу заслуговують всі опубліковані коментарі. Наведу один, але цілком (як на мене, він того вартий). „Історія, якої не знають” – так назвала свою роботу Христина Щур.

„Інколи складається враження, що українці найкраще вміють відзначати власні поразки. У Берестечку є чудовий пантеон, але не забуваймо, що Берестечко – не тільки героїка, це програш. Те ж саме з Крутами, де також з’явився меморіал. Але чи є щось подібне у Корсуні, де перемога Богдана Хмельницького над військом Речі Посполитої змусила здригнутися всю Європу?! – міркує Христина. – Пам’ятників Катерині II у нас незабаром буде, як грибів після дощу, хоча саме вона, кажучи словами Тараса Шевченка, свого часу „доконала вдову-сиротину” (себто – Україну). Елементом цієї кампанії є переконування українців (у тому числі й жителів Одеси), що всі міста на сході й півдні України, а також у Криму засновані якщо не Катериною II, то іншими російськими правителями. І ні слова про те, що на місці Дніпропетровська, Луганська, Херсона та Нікополя, задовго до їхнього „заснування” петербурзьким урядом, існували українські козацькі поселення. А сучасні Севастополь та Білгород-Дністровський мають не 200-літню, а кількатисячолітню (!) античну історію. Буде дуже повчально для сучасних апологетів Катерини II як міфічної „засновниці Одеси” ознайомитися з книгою відомого одеського вченого, професора В. Яковлєва, який 1889 р. видав ґрунтовну монографію під назвою „К истории заселения города Хаджибея. 1789-1795 гг.”. Та якщо в бібліотеці важко дістати книжку позаминулого століття, то можна скористатися значними доробками сучасних учених-істориків з Одеси. Вони на основі архівних документів обґрунтовано доводять, що історію Одеси треба починати не з оприлюднення відомого указу Катерини II у 1794 р. (за яким і справді на місці завойованого турецького міста-фортеці почали розбудовувати сучасніше місто, а також новий великий порт), а враховувати й попередні чотири століття існування Кочубеєва-Хаджибея-Одеси під час литовської і турецької доби.

Як почуватиметься перед величним монументом Катерини II в курортній Одесі, наприклад, сучасний татарин? Катерина II не лише знищила кримське ханство, але й силою зброї намагалася виселити всіх татар із Кримського півострова. Мабуть, прикро буде і поляку, бо саме Катерина II розділила, а згодом стерла з карти світу Річ Посполиту, а також у 1794 р. дозволила Суворову вирізати тисячі варшав’ян, серед яких більшу частину становили жінки і діти. Очевидно, що кожен поляк нагадає одеситам і про придушення військами Катерини II національно-визвольного повстання на чолі зі славнозвісним Тадеушем Костюшком. Фіни, литовці, латвійці та естонці навіть тепер порівнюють Катерину II зі Сталіним, розповідаючи, як царський уряд підступно і насильно відбирав у них державність, культуру та мову. Наші предки зносили муки кріпацтва не для того, щоб у вільній, демократичній державі ми поставили пам’ятник кату.

З гетьманом І. Мазепою, С. Петлюрою все й досі складається непросто… Що було метою їх політичних дій? Відповідь очевидна: українська незалежність. То які можуть бути іще сумніви щодо „прописування” імен І.Мазепи і С. Петлюри в пантеоні українських видатних діячів? Але ж ні: для одних – російський інтерес важливіший за український, другі пильно стережуть стереотипи, треті взагалі не знають, хто вони…

Невже керманичі в Україні, працівники ЗМІ не розуміють, що нинішнє і наступні покоління повинні, нарешті, мати правдиву історію про свою багатостраждальну Батьківщину, про її героїчну добу і національну трагедію та її причини?”

Підсумовуючи студентські роботи, Василь Лизанчук наголошує: „Етнос, народ повертається до своєї гідності через історію, національну історичну пам’ять, на основі якої формується історична свідомість народу у визначенні його майбутнього. Недарма стільки визначних мислителів людства – від Свіфта до Джорджа Орвелла – писали про те, що той, хто контролює минуле, визначає й майбутнє. Тому нинішня суспільно-політична, морально-ідеологічна ситуація в Україні потребує особливо уважного і виваженого підходу до очищення пам’яті від брехні, утвердження правди як духовного поняття. Адже нація не може жити й успішно розвиватися, коли вона не має чіткої духовної платформи, сформованого на основі фактів історично-культурного середовища, де не надається належної уваги патріотичному вихованню людей”.

Запам’ятались мені і роздуми про громадянську відповідальність працівників ЗМІ та морально-духовну сутність журналістської праці. Студенти обговорювали, зокрема, лист Вікторії Какубави редакторові газети „День” під назвою „Не хочу бути “гидким” журналістом, опублікований на шпальтах цього видання 18 січня 2008 р. Читачка розповідає, що з дитинства мріяла бути журналістом, однак розчарувалася в цій професії. Адже нинішніх представників „четвертої влади”, на жаль, все частіше порівнюють із „шакалами та гієнами, які живляться падаллю”. Надто вже безсоромно й нахабно поводяться деякі продажні писаки!

Студенти влаштували бурхливу і цікаву дискусію. Скажімо, Христина Чіпак у своєму коментарі „Якою повинна бути сенсаційна журналістика?” цілком аргументовано доводить: жодний комерційний успіх не може бути підставою для аморальних, цинічних матеріалів. Як негативний приклад комерційно-сенсаційного „кодексу” новин, студентка наводить документ, розповсюджений серед журналістів інформаційної служби новин телеканалу „1+1”. У ньому йдеться: „90% новин, що входять до випуску, формуються за ознаками шести “С” та одного “Г”: Скандали, Сенсації, Страх, Секс, Смерть, Сміх та Гроші” („Сім орієнтирів “ТСН”… // ТелеКритика. – 2008. – 4 черв.). „Один із найавторитетніших українських телеканалів „жовтіє” на очах. Такі сумні тенденції стають помітними в багатьох ЗМІ…” – констатує Христина.

Однак студенти Львівського національного університету імені Івана Франка запевняють, що працюватимуть на совість і не погодяться з аморальними, злочинними пропозиціями. Свій коментар „Журналіст – це людина особливої професії” студентка Ольга Лампіка завершує чітким висновком: „У журналістиці потрібно бути захисником інтересів народу і держави. Ця професія потребує найвищих моральних якостей. І якщо людина не може впоратися з такими важливими завданнями, то їй не місце в журналістському середовищі”.

Наївно? Пафосно? Непрактично? Хтось лише скептично посміхнеться, прочитавши міркування завзятої студентки. А мені чомусь дуже подобаються такі яскраві, неординарні вихованці професора Василя Лизанчука.

http://www.hvilya.com/news/shtampovana_zhurnalistika_personazhi_zhivi_i_trupiki/2012-01-17-332

Сергій Дзюба

***

Серед політичних новин Інтернету Чернігівщини одним з найбільш резонансних минулого тижня стала заява Миколи Рудьковського про те, що він фактично, використовуючи всі засоби, буде брати участь у мажоритарній кампанії на Чернігівщині на майбутніх парламентських виборах: "Я дійсно готуюсь до виборів. На мій округ навряд чи хтось наважиться піти". Вперше про це повідомив "Високий вал", розмістивши інтерв'ю Владислава Савенка. Потім ця інформація з'явилася на інших інтернет-ресурсах.

Сайт  ПіК  повідомив читачів, що "Рудьковський знайшов спосіб критикувати владу?!", а потім на правах рівного доступу розмістив заяву  газети "Град Прилуки" щодо цього матеріалу та заяву  Благодійного фонду Миколи Рудьковського.

Інформацію проте те, що ще один політик збирається спробувати себе на мажоритарних виборах в Чернігівській області розмістило видання "Хвиля Десни", цитуючи народного депутата України Івана Куровського: "Йтиму справді за мажоритарним округом, а не за списком жодної партії".

"Хвиля Десни" також розмістила матеріал про банери народного депутата України Ігоря Рибакова, з яких він вітає з Різдвом Христовим та реакцію жителів Чернігівщини на незнайомого політика.

"Високий вал" першим повідомив про те, що "Фольксваген-Таурег" начальника УМВС потрапив в аварію.

***

Сайт Чернігівської обласної державної телерадіокомпанії повідомив про круглий стіл для громадських діячів, який є підготовкою до всеукраїнського форуму "громадянське суспільство в Україні".

***

"Чернігівський монітор" розмістив матеріал Юрія Паперного про засідання Громадської гуманітарної ради при голові облдержадміністрації, на якому було обговорено концепцію розбудови "Чернігівського Дитинця, комплексу історично-архітектурних пам'яток ХІ-ХІХ століть".

"Сіверщина" повідомила про "Ігри влади з нашими вулицями".

***

"Чернігівський монітор", розмістив фоторепортажі про пікетування  підприємцями чернігівської міськради та фестиваль "Чернігівська коляда".

GOROD.cn.ua має в своєму арсеналі цілі цикли фоторепортажів: "Коллекция окон Чернигова", "Приключения Седневской мумии" та "Гадают ли черниговчанки на святки?".

***

Інтернет-видання "Високий Вал" провело розслідування стосовно того, що "Магазини "КВАРТАЛ" і "СЕДАМ" торгують молочною "пальонкою"?"

***

Сайт  ПіК продовжує розміщувати моніторинг комунальних чернігівських ЗМІ за тиждень -  огляд новорічної чернігівської преси  та "Шеремет і Хоменко - обличчя комунальних газет".

"Сіверщина" підвела підсумки акції "Змусимо владу виконати рішення суду!".

"Чернігівський монітор" розпочав проект "100 найвпливовіших людей Чернігівщини", головна мета якого визначення рейтингів найбільш впливових людей Чернігівщини.

Начнем с самой приятной во многом номинации – “Comeback* года” (*возвращение). Здесь определялись те, кто после определенного перерыва в общественно-политической жизни города не просто вернулись, а сделали это заметно. Таким человеком не стал даже триумфально вернувшийся после “сэкс”-скандала политик Олег Ляшко и не общественная организация “М21” (после 4хлетнего перерыва). Такой личностью стала наша бывшая заммэра, а ныне глава ивэнт-агентства Оксана Туник-Фриз. Оксана Владимирована, с возвращением!

“Прорыв года”. Самая интересная номинация с точки зрения “отправной точки” (простите за тавтологию). Здесь было много достойных людей, которые вышли на общественную арену и стали узнаваемыми. Приятно было познакомиться и видеть на многих мероприятиях молодых представителей ВО “Свобода”. Но выбором активной молодежи по результатам опроса стал Сергей Андрос, депутат Верховной Рады Украины. Основанием такого выбора стал целый ряд публикаций в СМИ, встречи в Клубе молодого политолога, а также тот факт что Сергей Александрович был одним из первых местных политиков, который появился на facebook. После были и другие, которых видят как мажоритарных кандидатов. Посмотрим, что из этого всего получится.

Есть такая номинация – людей провожать. Вашему вниманию “Farewell goodbyе*” (*жаль, но до свидания). Мы уже отметили тех, кто вернулся и тех, кто “появился”. Пришло вспомнить о таких людях как Вадим Антошин, который покинул пост начальника управления стратегического развития Черниговского горсовета и подался на “вольные хлеба”. Выиграв соперничество у экс-депутата и претендента на кресло мэра Николая Михалевича, Вадим Леонидович оставил след сожаления в сердце каждого из нас. Некогда очень колоритная фигура, лидер городского отделения партии ЕЦ, “мистер 10%”, коммунальщик всея Чернигов и главный враг “Громадской думки” (еще помните такую?), а также просто хороший и отзывчивый человек теперь в “творческом отпуске”. Жаль.

Пора поговорить о событиях. Номинации “Скандал года” и “Лобби года” в этом году были очень близки, так как многие скандалы, проявившиеся в городе, были искусно пролоббированы, а лобби были проведены в основном на скандальные темы. Скандал вокруг Яловщины не успел набрать оборотов, а скандальные строительства возле Стрижня и на улице Пятницкой (магазин “Проун”) как-то затерлись. А вот тема стоимости проезда в общественном транспорте остается актуальной до сих пор. Черниговское отделение общественной организации “Демократический Альянс” второй год подряд получают номинацию “Лобби года” и впервые “Скандал года”! Ребята из “ДА” настоящие молодцы и патриоты своего города. Спасибо за все, что выделаете.

Были события и общественные. Так “Общественно-культурное событие года” в 2011 году могли стать балы, которые были столь популярны в начале и конце года, регулярная “СтудРеспублика” или расширивший свою географию Молодежный лагерь международного актива “Перекресток”. Но проявив редкое единодушие члены Клуба выбрали ставшую международной Черниговскую Лигу КВН. 4й сезон ранее приОткрытой Лиги стал качественно новым и резонансным. Впервые здесь появились не только иногородние команды, но и иностранные. Команда из города-героя Гомель “Кляки” даже стала победителем сезона и забрала в Белоруссию призовой фонд и любовь черниговского зрителя.

Для более искушенной молодежной аудитории “Проектом года” достаточно однозначно стал уже известный ранее проект, который вернулся спустя 4 года молчания. Украинская Школа Молодого Политика от организации “М21” снова обучала молодых и активных. Многие общественно-политические деятели и лидеры начинали свой путь с этого проекта. Выпускников УШМП ранних годов теперь можно встретить на круглых столах, в коридорах власти, радах разного уровня, во главе местных отделений партий и всеукраинских организаций и, конечно Клуба молодого политолога. Огромное спасибо организации “М21” за их идеи и работу, которая на перспективу даст огромные результаты.
Отдельно стоит упомянуть проекты, за которые отдавали голоса. Это были “Твой местный депутат” от центра “Доброчин”, “Новый Старт” от СтудРеспублики и “Экологическая политика Чернигова” от Полесского фонда международных и региональных исследований.

Самая неоднозначная номинация. За звание “Человек года” “боролись” те, кто в уходящем году наиболее запомнился своими действиями, позицией, проектами или высказываниями. Так “Человеком года” по мнению членов Клуба молодого политолога, активной молодежи Чернигова и представителей СМИ могли стать: скандалист, политик и защитник угнетенных Олег Ляшко, основной двигатель идеи бренда Чернигова, вдохновитель социальной рекламы о нашем городе Татьяна Бойко, меценат (Черниговская Лига КВН, “Перекресток” и многие спортивные соревнования), заслуженный тренер Украины и человек, который по слухам косвенно был причастен к некоторым скандалам – Андрей Кужельный. Лидером же голосования стал действующий мэр города Александр Соколов. Слухи о возможном баллотировании в Верховную Раду, активное ведение сессий, периодические появления в СМИ, инициирование многих проектов (ремонт площади, сквера им. Б.Хмельницкого) и многое другое подогревало интерес общественности к фигуре мэра Соколова. Осталось последнее, чтобы Александра Владимирович пришел к нам на встречу Клуба.
Отдельного упоминания стоят те люди, кого называли: народный депутат Валерий Дубель и координатор Клуба молодого политолога Александр Рысь.

Много всего произошло за прошедшие 365 дней, но вот “Событием года” с большим перевесом стало… интрига… появление в городе “Эпицентра” и информационные войны вокруг этого события. Десятки статей о невыплатах зарплат, захвате земли, несколько решений сессий горсовета косвенно относившихся к данному объекту, а также судебные дела и контрстатьи против главной преграды в виде “Вены”. Возможно и ремонт дороги на ул. 77-й гвардейской дивизии (бывшая Проектная) также связана с Эпицентром.
Второй по упоминаниям стала кампания по продвижению бренда Чернигова (раскрутка Клубка?).

Не питая особых надежд на разнообразные ответы была выделена номинация “Всеукраинское событие года”. Достаточно однозначно по голосованию, реакции народа Украины, СМИ и международной общественности центральным событием стало вынесение приговора Юлии Тимошенко. Еще раз рассказывать о данном событии я не стану – и так все ясно. Были упоминании о снижении социальных льгот, штурме афганцами ВРУ, голодовках и забастовках чернобыльцев и учителей. Но ничто из этого не смогло “перебороть” резонансность того судебного процесса.

Нельзя обойти вниманием тех людей, кто пришел на встречу Клуба молодого политолога и поделился своим опытом и знаниями. В любом отношении заслужено “Гостем Клуба” 2011 года стал гость, который приходил как участник праздников и встреч. В рамках проекта Клуба “Просто про…” (серия мини-тренингов по различным темам) больше всего запомнился Геннадий Максак. Огромное спасибо ему за знания, которыми он делиться со всеми, его настроение и постоянную заряженность на позитив! Геннадий Анатолиевич, приходите еще!

“FAIL* года” (*глупость). Такая номинация просто обязана быть. В нашей стране отмечают все активность, количество выступлений, законопроектов, скандалов, упоминаний в СМИ. Но мало кто (если вообще кто-то) фиксирует ляпы, глупости, недосказанности или просто ошибки. С огромным удовольствием я рассказал бы о каждом: и о Гриценковском “Достаньте свои iPad…” на встрече Клуба молодого политолога, и о возобновлении дела Артема Стаха, и даже про ряд песен и стихов про Александра Соколова Игоря Стаха.
Но вот самым запомнившимся “ляпом” стала встреча народного депутата Украины Олега Ляшка со “школьниками” Украинской Школы Молодого Политика, а вернее его фраза о журналистке “Ця с*чка, що про мене пише…”.

Таким был уходящий год 2011. Надеюсь, что 2012 нам подарит не меньше, а то и больше событий, интересных встреч, интересных собеседников и веселых моментов. Главное, не забывайте менять негативные мысли на позитивные! Это главное мое Вам пожелание.
С Новым годом и Рождество Христовым!

P.S. Об опросе. Опрос проходил с 6 декабря по 19 декабря. В нем было задействовано 92 интервьюированных представителей активной молодежи, СМИ. Опрос путем рассылки анкеты в электронном виде интервьируемым и получения от них ответа.

http://iliai.blogspot.com/2011/12/2011.html

По чотири гравчині представляють чернігівську “Легенду” (кращий бомбардир вітчизняного чемпіонату Юлія Корнієвець, воротар Катерина Самсон, Ольга Мелконянц та Юлія Ващенко, яка до речі, забила чудового гола кіпрському “Аполону” в матчі кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів УЄФА), та пермську “Звезду-2005” (Росія) – Віра Дятел, Дарина Апанащенко, Людмила Пекур та Надія Баранова.

“Росіянка” з підмосковного Красноармійська, команда, яка досягла найвищих вершин цього року: лідирує в чемпіонаті Росії і вийшла до чвертьфіналу Ліги чемпіонів УЄФА, представлена Тетяною Чорною та капітаном, воротарем Іриною Зварич. В Росії грають Алла Лишафай (“Зоркий”, Красногорськ), Тетяна Романенко (“Кубаночка”, Крас­нодар), Оксана Яковишин (“Мордовочка”, Саранськ). В Польщі – Ірина Василюк (“Медик”, Конін). В Україні – Ольга Овдійчук (“Родина”, Костопіль) та Дар’я Дарицька (“Нафтохімік”, Калуш).

Опитування журналістів:

Віталій Адруг, газета “Деснянка вільна” (Чернігів)

1. Тетяна Чорна

2. Ія Андрущак

3. Юлія Корнієвець

4. Алла Лишафай

5. Катерина Самсон

Віктор Береговий, газета “Чернігівські відомості”

1. Юлія Корнієвець

2. Людмила Пекур

3. Тетяна Чорна

4. Катерина Самсон

5. Ірина Зварич

Олександр Волощук, спортивний кореспондент (Чернігів)

1. Дарина Апанащенко

2. Віра Дятел

3. Тетяна Романенко

4. Ірина Василюк

5. Людмила Пекур

Гайдук, чернігівське обласне радіо “Сівер-центр”

1. Катерина Самсон

2. Ія Андрущак

3. Тетяна Чорна

4. Тетяна Романенко

5. Юлія Корнієвець

Ігор Грачов, газета “Команда”

1. Дарина Апанащенко

2. Людмила Пекур

3. Віра Дятел

4. Тетяна Чорна

5. Надія Баранова

Олексій Заржицький, газета “Слобідський край” (Харків)

1. Ірина Саніна

2. Юлія Корнієвець

3. Ганна Мозольська

4. Ольга Мелконянц

5. Дар’я Дарицька

Олег Зубарук, “Експрес” (Львів)

1. Тетяна Чорна

2. Марина Масальська

3. Віра Дятел

4. Надія Баранова

5. Дарина Апанащенко

Сергій Кириченко, газета “Семь дней” (Чернігів)

1. Ірина Зварич

2. Тетяна Чорна

3. Юлія Корнієвець

4. Ганна Мозольська

5. Дар’я Дарицька

Сергій Козлянський, спортивний журналіст (Чернігів)

1. Марина Масальська

2. Дарина Апанащенко

3. Юлія Корнієвець

4. –

5. –

Олексій Комаровський, газета “Український футбол”

1. Тетяна Чорна

2. Марина Масальська

3. Надія Баранова

4. Дарина Апанащенко

5. Алла Лишафай

Сергій Косевик, газета “Спорт-арена” (Донецьк)

1. Віра Дятел

2. Дарина Апанащенко

3. Ірина Зварич

4. Світлана Фришко

5. Ія Андрущак

Віктор Кошмал, газета “Деснянская неделя” (Чернігів)

1. Тетяна Чорна

2. Юлія Корнієвець

3. Алла Лишафай

4. Віра Дятел

5. Надія Баранова

Олександр Липенко, прес-служба ФК “Динамо” (Київ)

1. Тетяна Чорна

2. Віра Дятел

3. Алла Лишафай

4. Марина Масальська

5. Надія Баранова

Юрій Михуля, ТРК “Дитинець” (Чернігів)

1. Дарина Апанащенко

2. Надія Баранова

3. Людмила Пекур

4. Віра Дятел

5. Тетяна Чорна

Максим Мінін, прес-служба ЖФК “Дончанка” (Донецьк)

1. Людмила Пекур

2. Надія Баранова

3. Віра Дятел

4. Ія Андрущак

5. Ольга Овдійчук

Анатолій Свистун, Чернігівська обласна федерація футболу

1. Катерина Самсон

2. Алла Лишафай

3. Тетяна Чорна

4. –

5. –

Валерій Сенчук, спортивний фотокореспондент, газета “Из первых рук” (Чернігів)

1. Ірина Зварич

2. Тетяна Чорна

3. Юлія Корнієвець

4. Віра Дятел

5. Ганна Мозольська

Олег Столбецов, газета “Вечерний Харьков”

1. Віра Дятел

2. Людмила Пекур

3. Ганна Мозольська

4. Ірина Саніна

5. Юлія Ващенко

Андрій Танасюк, газета “Блик”

1. Людмила Пекур

2. Надія Баранова

3. Алла Лишафай

4. Світлана Фришко

5. Оксана Яковишин

Олександр Шариков, ТБ “Харьковские известия”

1. Віра Дятел

2. Ганна Мозольська

3. Катерина Самсон

4. Юлія Корнієвець

5. Ія Андрущак

Сергій Ющишин, інформаційний центр “Україна-2012”

1. Дарина Апанащенко

2. Людмила Пекур

3. Віра Дятел

4. Алла Лишафай

5. Тетяна Чорна

Таблиця балів (* бали)

1. Тетяна Чорна – 46

2. Віра Дятел – 41

3. Дарина Апанащенко – 31

4. Людмила Пекур – 30

5. Юлія Корнієвець – 28

6. Надія Баранова – 20

7. Алла Лишафай – 18

8. Катерина Самсон – 16

9. Марина Масальська – 15

10. Ірина Зварич – 14

11. Ганна Мозольська – 13

12. Ія Андрущак – 12

13. Ірина Саніна – 7

14. Тетяна Романенко – 5

15. Світлана Фришко – 4

16-18. Ірина Василюк – 2

Дар’я Дарицька – 2

Ольга Мелконянц – 2

19-21. Юлія Ващенко – 1

Ольга Овдійчук – 1

Оксана Яковишин – 1

* За перше місце – 5 балів, за друге – 4, за третє – 3, за четверте – 2, за п’яте – 1 бал.

http://dponline.cn.ua/2011/12/24/опитування-журналістів-які-розуміют/

ВО “Свобода” була зареєстрована в 2004 році і поступово збільшує кількість свого електорату і представників у місцевих органах влади, особливо в західних областях України. Ідеологія партія базується на націоналістичних та радикальних настроях, постійно критикує владу. Проте можна зустріти думку, що фінансує партію Ігор Коломойський з метою створити контрольовану опозицію.

Деякий вплив Свобода має і в чернігівській області. Зокрема, на місцевих виборах 2010 року партія здобула підтримку 1.89%, а в прилуцькій міській раді представлені 2 депутата. Проте перспективи об’єднання досить сумнівні. Голова чернігівського обласного осередку ВО “Свобода” Андрій Міщенко проживає у Львові, голова міського осередку Андрій Кужель не має великого політичного досвіду. Впливових представників на Чернігівщині партія майже не має. Діяльність партії малопомітна, а місцевий електорат в більшості своїй з острахом ставиться до ідей націоналізму.

Отже, на виборах 2012 на мажоритарних округах Чернігівщини ВО “Свобода” не пройде із-за відсутності яскравих і сильних кандидатів. Пропорційна підтримка в Чернігівській області навряд чи перевищить декілька відсотків. Проте Свобода має шанси поборотися за парламентські місця на всеукраїнському рівні.

Громадянська позиція

Громадсько-політичний проект “Громадянська позиція” Анатолія Гриценка став ще одним відголоском проекту під назвою “Наша Україна”. За легендою проект фінансують ставленики на місцях та прихильники ідей партії. Проте є інформація про спонсора – нафтового магната Олександра Третяка. Доволі вдало розпочавши свою діяльність в 2008-2010 роках і побувши “першим непрохідним” на президентських виборах 2010 року, Анатолій Степанович “здувся” і наразі не має ні електоральної підтримки, ні ресурсів, ні чітких перспектив. Якщо у лютому 2011 Центр Разумкова давав проекту Гриценка 2,3%, в кінці квітня Київский міжднародний інститут соціології нарахував 3,1%, то вже влітку в опитуваннях Громадянська позиція зникла, що свідчить про рейтинг, нижчий від теоретичної похибки.

Дуже цікавою є ситуація з Громадянською позицією в Чернігові. На початку розгортання проекту його очолив Олександр Ломако. Проте вже влітку 2011 року депутат чернігівської міської ради Олександр Мельник створив разом з декількома колегами фракцію “Громадянська позиція”. Але і з цього нічого не вийшло. Діяльності осередку не видно, рейтинг і підтримка падають.

В результаті перспективи Громадянської позиції в Чернігівської області дуже слабкі. Єдине на що сьогодні можна сподіватися представникам даної політичної сили – це 1-2% голосів за списки.

Україна майбутнього

Проект “Україна майбутнього” народився в Дніпропетровській області у 2007 році і вже на місцевих виборах 2010 здобув біля 40 депутатських місць. Лідер партії народний депутат України Святослав Олійник балотувався на пост мера Дніпропетровська, посів друге місце після кандидата від Партії регіонів.

З 2011 року Україну майбутнього почали активно розкручувати на всеукраїнському рівні. Місцевий обласний осередок очолив маловідомий Роман Семешко. В команді проекту також опинився колишній представник Батьківщини Володимир Музиченко. Завдяки фінансуванню з Дніпропетровська, місцевий осередок партії відкрив офіс-громадську приймальню, заявляє про себе через сіті-лайти, організацію та підтримку соціальних акції та проектів.

Ймовірно, на виборах 2012 Україною майбутнього буде виконане завдання щодо впізнаваності бренду. Проте шанси партії на реальні результати в Чернігівській області наразі досить сумнівні.

Радикальна партія Ляшка

Радикальна партія Олега Ляшка – скоріше оновлена політична сила. У серпні 2009 року у Миколаєві була створена “Українська Радикально-Демократична Партія”. За рік – 28 вересня 2010 р. – вона була офіційно зареєстрова, її лідером став 22-річний Владислав Теліпко. На позачерговому з’їзді 8 серпня 2011 р. партію, перейменовану в “Радикальну”, очолив Олег Ляшко.

Безсумнівно, образ радикального лідера – одіозний та суперечливий, але в той же час міг би стати прикладом для багатьох політиків. Олег Ляшко просто заполонив медіа-простір своєю присутністю, яка здебільшого побудована на скандалах і провокаціях. Радикал з’являється на території Чернігівщини навмання, проте найбільша активність помічена у східних районах (Сосниця, Короп, Борзна, Бахмач, Талалаївка, Срібне, Варва), де скоріше всього, за підтримки влади, буде балотуватись і народний депутат Ігор Рибаков. Значною перевагою Ляшка тут є те, що майже всі візити є особистими, і частіше за все супроводжуються яскравими інформаційними приводами.

Регіональна представники організації партії на чолі з Василем Амельченкои ухиляються від відповіді на “грошові питання”, хоча в медіа давно з’являються судження стосовно фінансових вливань відомих “приватівців” у новий політичний проект.

Можна сказати, що Оляг Ляшко має всі шанси пройти по мажоритарному округу на Чернігівщині, проте сама партія поки що не має достатньої підтримки для проходження в парламент.

Демократичний альянс

1 липня 2011 року було зареєстровано партію Демократичний альянс. За словами керівника місцевої організації Ігоря Андрійченка, діяльність буде продовжуватися в громадському напрямку. Проте, враховуючи активну громадську діяльність і серйозне фінансування іноземними фондами, ймовірно, що вже на парламентських виборах 2012 ми побачимо Демократичний альянс у виборчих бюлетенях.

Оновлення країни

Деяку діяльність на теренах Чернігівщини проводить і новий політичний проект Валентина Наливайченка “Оновлення країни”. Намагаючись не проґавити момент політичного розподілу і в подальшому знайти “місце під сонцем”, нашоукраїнець імітує діяльність та грає на перспективу.

На місцевому рівні ініціативу очолює Олександр Ясенчук. Діяльність осередку відзначилась втручанням у ситуацію навколо Прилуцького заводу “Білкозин” та участю у деяких заходах. Проте про якусь політичну вагу чи вплив даної ініціативи в регіоні говорити важко.

Ігор Рибаков

Лідер депутатської групи “Реформи заради майбутнього” досить несподівано став вагомою фігурою на Чернігівщині. Активність Ігоря Рибакова в області почала набирати оберти ще влітку. Публікації, які висвітлювали діяльність Ігоря Олександровича, з’являлися в районних комунальних виданнях Сосницького, Коропського, Борзнянського, Бахмацького, Талалаївського, Срібнянського, Варвинського районів. Із високою вірогідністю ці 7 районів або переважна їх частина і сформують мажоритарний округ, за яким народний депутат балотуватиметься за підтримки влади. Прямим конкурентом Ігоря Рибакова на окрузі ймовірно виступить радикальний опозиціонер Олег Ляшко.

У вересні Борзнянська районна комунальна газета оприлюднила заяву нашого відомого земляка, народного депутата Івана Плюща (члена депутатської групи “Реформи заради майбутнього”), з якої останній дає зрозуміти, що позиціонує Ігоря Рибакова як свого наступника. Вочевидь, мажоритарний округ передався “в спадок” від досвідченого впливового політика, архіпопулярного серед мешканців Чернігівської області земляка до невідомого тут одесита Ігоря Рибакова, що врази підвищило популярність та впізнаваність останнього. Крім того, серед експертів можна зустріти думку, що Володимир Хоменко залишився губернатором в 2010 році завдяки Івану Плющу, і тепер повертає борг, допомагаючи Ігорю Рибакову.

Замість висновку

Наразі сили, які не представлені в органах місцевої влади мають дуже слабкі шанси пройти до парламенту. І депутатські місця, скоріше за все, отримають більш досвідчені політичні гравці.

Якщо б вибори мера м. Ніжина відбулися у грудні 2011 р. результати були б наступними: Багрінцев Максим від партії “Батьківщина” набирав би 7,2%, Олег Баранков від партії “Батьківщина” – 6,6%, Михайло Приходько, діючий мер м. Ніжина, від Партії Регіонів – 5,2%, В’ячеслав Івашин від партії Сильна Україна – 3,2%, Юрій Коростиленко від Комуністичної партії України – 2,7%. Інші кандидати набирають менше 2%. При цьому не визначилися ще 26,7% відсотків опитаних.

Дослідження проводилося протягом 26 листопада – 2 грудня 2011. Було опитано 1000 респондентів шляхом безпосереднього опитування. Похибка дослідження складає 3,2%.

Соціологічна компанія “Справедливість”

http://siver.com.ua/news/batkivshhina_lidirue_u_nizhini/2011-12-19-9222

Участь у форумі взяла Лесепу Матшаба, яка відповідала за маркетингову стратегію чемпіонату світу з футболу в Південно-Африканській республіці 2010 року. “Ви повинні дати відповідь самі собі на запитання, що для вас головне – стадіони, дороги чи люди, які приїдуть уперше до України? З точки зору брендингу країни, саме туристи відіграють найважливішу роль. Бо вони ваші потенційні посли в світі. Найефективніші посли”, – пояснює основи брендингу країни на тлі футбольного бієнале пані Матшаба Тижню.

Лише 8% жителів ПАР виїжджали за межі своєї країни до 2010-го. У минулому головним “брендом” країни був апартаїд. І посьогодні вона розділена. Чорношкіре населення найбільше любить футбол, біле – гольф, крикет. Ще одним “брендом” країни в світі став високий рівень злочинності навіть за африканськими стандартами. Європейці й американці перед поїздкою до ПАР ставили ось таке просте запитання: а дороги там є? “Ми відповідали: приїжджайте, ПАР має потрібну інфраструктуру, але для нас чемпіонат – це не свято інфраструктури, а перемога людяності, розмаїття, можливостей ”, – розповідає Лесепу Матшаба.

Також південноафриканські інформаційні стратеги придумали “Футбольні п’ятниці”, коли всіх громадян країни, незалежно від походження, кольору шкіри й спортивних уподобань, закликали вдягати жовтні футболки національної збірної. ПАР жовтіла на один день. І дуже важливо, щоб усі міста, які прийматимуть чемпіонат, усі задіяні державні органи, а в ПАР на чемпіонат, окрім профільних, працювали й економічні відомства, говорили одним голосом, транслювали одні й ті ж самі меседжі, наголошує Лесепу Матшаба.

Далі, у країні з криміногенним реноме організатори попіклувалися про те, щоб англомовна поліція була постійно “у полі зору” вболівальників, туристів. Це мало давати почуття безпеки. А якщо поліція неангломовна й непривітна, як-от в Україні, запитує Тиждень: “Повірте, в атмосфері чемпіонату, коли приїжджає так багато людей, усі посміхаються, у всіх святковий настрій, навіть грубі поліціанти будуть поводитися інакше, ставатимуть доброзичливими. Вони побачать, що інакше не можна”, – оптимістично оцінює українську проблему експерт із ПАР.

А от Бека Джакелі, заступник голови Національного агентства Грузії з туризму, радить покладатися не лише на благотворну атмосферу футбольного бієнале, а проводити конкретні тренінги для прикордонників, міліції, щоб навчити їх гостинності. “Туристи мають відчувати, що їм тут радіють”, – зауважує грузинський експерт. Як людина з пострадянського простору, він вказав чітко на найслабкіші місця такої країни, як Україна, – затягнутий у часі прикордонний контроль, забюрократизовані візові процедури. “Ваші прикордонники в Борисполі не посміхаються до гостей. Але я вирішила для себе, що це така особливість тутешніх людей”, – поділилася враженнями на форумі Аріан Деркс, керівник державно-приватної ініціативи “Німеччина – країна ідей”. Вона ж відзначила, що паспортний контроль у Бориспільському аеропорту пройшов швидко.

Аріан Деркс розповіла про досвід Німеччини у справі свого брендингу напередодні та під час чемпіонату світу 2006 року, що відбувався в цій країні. Навіть успішній і провідній в усіх можливих галузях Німеччині довелося задуматися над тим, як подати себе у світі на тлі такої міжнародної події та покращити свій імідж (!). Представники уряду, бізнесмени та експерти зібралися разом і домовилися, що потрібно співпрацювати. Так з’явився слоган “Німеччина – країна ідей”. Це цікавий приклад того, що за будь-якими гаслами та брендами в цілому має стояти певна суть, історична, культурна, людська. “Слоган ефективний тоді, коли базується на правді або на наближеній до реальності правді (aspiration)”, – пояснює Наталя Попович, президент PRP Group.

Німеччина відома як країна філософів, композиторів і винахідників. Слоган про країну ідей конденсує те, що є, а не видає бажане за дійсне. До речі, гасло ПАР під час чемпіонату звучало так: “Прийшов час Африки!” (Africa’s time has come). Порівняймоз гаслом української промо-кампанії до Євро-2012 – “Увімкни Україну” – або зі слоганом іміджевої кампанії України за кордоном – “Україна: рухаючись по швидкісній смузі” (Ukraine: moving in the fast lane). У першому не варто шукати суті, у другому – відповідності емпіричній реальності.Куди рухаємося так швидко? Вельми сумнівно, що в Європу.

Член Сенату Генеральних Кортесів Іспанії (національний парламент) Андер Гіль Гарсія, який у рідній країні відповідав за проведення міжнародних етнічних фестивалів, радив українцям на форумі серйозно поставитися до організації роботи волонтерів під час Євро-2012. “Волонтери, українські студенти, – це найкращі посли вашої країни. Також, крім великих міст, дайте можливість туристам поїхати до малих містечок, щоб вони побачили те прекрасне, що в них є. Вам треба розповісти світу, якими ви є насправді. Вся Європа й Іспанія, зокрема, дивиться на вас. Ми хочемо знати, які ви насправді”, – розмірковував Андер Гіль Гарсія.

Павло Гудімов, засновник “Я-Галереї”, принагідно радив усім нам не соромитися самих себе, не втрачати своєї ідентиності, руйнуючи старе й прикриваючись “євроремонтом”. На його заклик назвати перші, так би мовити, “брендові асоціації” зі словом “Україна” зал відгукнувся “Чорнобилем, Кличком, сексом, жінками й… авіаконструктором Ігорем Сікорським”.

А як же бути із закликом Андера Гарсії відкрити туристам брами до міст і містечок України? На форумі свій позитивний досвід представив Чернігів. Голова громадської ради при міському голові Тетяна Бойко розповіла, як вони створювали бренд міста “Чернігів – місто легенд”. По-перше, долали опір “консервативних чиновників”. По-друге, розраховували на підтримку й ентузіазм своїх жителів, так як бюджету для цієї справи належного не мали. Так, коли треба було знімати промо-ролик про місто, просто звернулись до чернігівських операторів, телережисерів, журналістів по допомогу, оголосили конкурс – і сьогодні місто має креативне відео, яке показують у Бориспільському аеропорту та в МакДональдсі.

І от у той час, як деякі міста, що не будуть безпосередньо приймати Євро-2012, уже мають власний слоган, логотип, промо-ролик і їх активно розкручують, київська влада ще тільки проводить до 12 грудня 2011-го конкурс гасел і лого. “У центрі міста буде фан-зона, де зможуть збиратися вболівальники, – пояснив на форумі Олександр Коваль, заступник начальника головного управління Київської держадміністрації. “Але сказати, що саме буде в Києві під час Євро-2012, ми такого не маємо. Дуже багато пропозицій надходить… Наше завдання в тому, щоб ми створили платформу, на якій буде розвиватися все, що ми вкладаємо в поняття “бренд”, – продовжував чиновник змальовувати плани столиці за півроку до початку Євро-2012, зокрема стратегію її брендингу.

Під час фінальної панельної дискусії Михайло Винницький, керівник Докторської школи НаУКМА, слушно порадив шукати якийсь більший смисл у такій непересічній події, як Чемпіонат Європи 2012, коли йдеться про її вплив на імідж країни за кордоном. Більший за слогани та фан-зони. А цей імідж, своєю чергою, має працювати на інвестиції та розвиток туризму.

На форумі були представлені цікаві проекти, що мають допомогти Україні представити себе якнайкраще в очах іноземців. Ірина Данилевська, засновник Українського тижня мод, говорила про презентацію “українського fasion” під час футбольного бієнале. Наталя Заболотна, гендиректор “Мистецького Арсеналу”, говорила про міжнародне бієнале сучасного мистецтва Arsenale 2012. Але склалося враження, що зі смислами, які мають усе й усіх об’єднати, у нас традиційно – велика проблема. Треба все ж знати, що конкретно можна “увімкнути” чи то пак, як обмовився президент Віктор Янукович, “увікнути”.

http://tyzhden.ua/Society/37312

Це стосується чернігівських комуністів та представників партії “Батьківщина”.

Питання, яке взяли на озброєння, насправді, дуже важливе і актуальне для громади міста – територія Ялівщини і можлива передача частини її земель приватним особам. А головне це безпрограшне питання, так само як і “проти підвищення тарифів”, “за чисту воду” і т.д.
Ще до початку сесії перед стінами міської ради вишукувались близько 50 людей, частина з яких тримали прапори Батьківщини, частина КПУ. Вимога у всіх одна – “ні дерибану Ялівщини”! Підтримували мітингувальників В’ячеслав Лебідь та Михайло Петрущенков. На сесії фракції, які вони представляють, навіть, внесли проект рішення, який передбачає введення мораторію на передачу у власність, оренду чи зміну цільового призначення земель “Ялівщини”. І 29 депутатів погодились на їх пропозицію. Щоправда, вже під час розгляду цього питання в залі не знайшлось 26 депутатів для його розгляду. Пояснити цей факт складно. Чи то інші справи з’явились у депутатів-захисників чи людей вже не було під стінами ради, чи в залі вже не було об’єктивів камер та фотоапаратів? Але факт залишається фактом – коли справа дійшла до питання, якому був присвячений мітинг, в залі залишилось лише 22 народних обранця.

Але, якщо детальніше розглянути ситуацію навколо мітингу і бажань “захистити Ялівщину”, то факт того, що це лише PR-акція стає більш очевидним. Ще 28 листопада з’явилась інформація серед депутатів, що ініціатори питання з приватизації землі по вул. Жуковського хочуть його ж самі і зняти з розгляду. Цей факт підтвердився 29 числа, тобто за день до сесії, коли у міській раді з’явились відповідні заяви. Тоді ж навіщо влаштовувати мітинг? Відповідь, як на мене очевидна – політичні дивіденди та інші роялті у вигляді масової появи інформації про захід. Цей пункт виконаний на чотири з мінусом. Інформація з’явилась на Інтернет-сторінках, читацька аудиторія яких не більше 1%, можливо її поява також на ТВ (приватному ТВ). Комунальні ЗМІ навряд подадуть її таким чином, що це додасть якісь відсотки до рейтингів Батьківщини та КПУ. Але друга частина завдання – провалена. Рішення про мораторій не прийнято! А зняті питання про приватизацію – заслуга не політичних партій, а громадськості.

Хоча і тут політичні партії лукавлять. Накладання мораторію – не компетенція депутатів міської ради. Стаття 26 Закону України “Про місцеве самоврядування” на який посилаються народні обранці містить лише норму “про право вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин”. Але цей же закон дає вичерпний перелік дій щодо землі, які вправі здійснювати на місцевому рівні. І нічогісінько там про право на мораторій не має. Та і частина депутатів визнає, що рішення про мораторій носило б у разі прийняття більше політичний характер аніж законно-правовий. І знову ми, нажаль, стикаємось з політикою.

Отже, все те, що відбулось в останній день осені під стінами міської ради не більше ніж політична акція, заради рейтингів, а не заради безпеки існування унікальної зеленої зони “Ялівщина”.

Олексій Дем’яненко

http://pik.cn.ua/novini-chernigova-novosti-chernigova/5984-lbatkivshchynar-ta-kpu-navvyperedky-za-golosamy-chernigivciv
 

Більшість українців (76,7%) віддають перевагу телебаченню як джерелу інформації. Менше половини опитаних (40,2%) отримують новини з друкованих ЗМІ, кожен четвертий (25,7%) – від друзів або знайомих. Вибирають радіо 21,1% респондентів, Інтернет – 16,8%. Іншими джерелами інформації користуються 1,3% опитаних, а 1,8% не цікавляться подіями в Україні. Вагалися з відповіддю на це запитання 3,3% громадян України.

Майже половина українців (45,8%) дивляться новини й інформаційні програми того телеканалу, який транслює їх у зручний для респондентів час. Кожен четвертий обирає телеканал, на якому зрозуміло викладається інформація (25,9%), на якому інформація викликає довіру (24,8%), інформація викладається об’єктивно (23,1%). За звичкою дивиться той чи інший телеканал кожен п’ятий українець (20,2%), кожному шостому подобаються ведучі або оформлення програми (15,7%). При цьому кожен десятий зізнався, що обирає телеканал випадково (10,8%), а також у тому разі, коли інтерпретація інформації каналу збігається з його власною думкою (9,6%). Зізналися, що не мають можливості обирати телеканал, 3,7% респондентів. Дивляться телеканали за рекомендацією людей, котрим довіряють, 2,3%, і стільки ж (2,3%) віддали перевагу відповіді “інше”. Вагалися з відповіддю на це запитання 3,9% громадян України.

Більше половини українців (60,2%) визначають, якій інформації можна довіряти, самостійно аналізуючи її з різних джерел. Кожен четвертий респондент довіряє думці авторитетних людей (25,8%), а також телепрограмам, учасники яких мають говорити й відповідати на запитання без підготовки (23,1%). Кожен шостий опитаний (15,4%) довіряє тільки певним ЗМІ, журналістам. Відповідь “інше” на це запитання дали 4,2% респондентів, при цьому 5,8% заявили, що не довіряють жодній інформації зі ЗМІ. Вагалися з відповіддю на запитання 4,5%.

Коментуючи результати дослідження, експерт Інституту Горшеніна Марина Ткаченко відзначила, що наразі український інформпростір перенасичений політичною інформацією.

“В Україні сформувалася певна мода на подачу новин. Навіть інформприводи, які не мають явного політичного забарвлення, часто подаються засобами масової інформації у політичній інтерпретації. Зазвичай це стосується подій у сфері освіти, культури, видавництва, того ж таки телебачення. Деякі ЗМІ вже ухитрилися політизувати недавню церемонію вручення „Телетріумфу“. Ось чому кожного другого українця (51,7% опитаних) цікавить саме політична інформація. І пов’язане це, на наш погляд, із надміром політичних та навколополітичних смислів у медійному просторі”, – сказала вона.

Також, на думку експерта, не дивно, що в період кризи інтерес до економічних новин посідає друге місце. “На цьому тлі сиротливий вигляд мають 17,4% опитаних, які цікавляться гуманітарною сферою. У країні, бідній на гуманітарні практики та культурні проекти, навряд чи цей відсоток найближчим часом зростатиме”, – вважає експерт.

Телефонне опитування “ЗМІ в Україні” проводив Інститут Горшеніна з 14 по 16 листопада 2011 р. Усього згідно із випадковою вибіркою було опитано 1000 осіб віком від 18 років у всіх обласних центрах України, містах Києві та Севастополі. Похибка репрезентативності дослідження не перевищує 3,2%.

“Дзеркало тижня. Україна”

http://dt.ua/SOCIETY/ukrayintsi_filtruyut_informatsiyu_zmi-92372.html

Зокрема “за” проголосували 187 депутатів від фракції Партії регіонів, 62 – від “БЮТ-Батьківщини”, 36 – НУ-НС, 24 – КПУ, “Реформи заради майбутнього” – 19, Народна партія – 20, позафракційні – 18.

Законом передбачено, що вибори проводитимуться за змішаною системою – 225 депутатів обираються в загальнодержавному багатомандатному окрузі за виборчими списками від політичних партій, а 225 – за мажоритарною системою.

Виборчий процес чергових виборів розпочинається за 90 днів до дня голосування.

Участь у виборах беруть тільки політичні партії, а участь блоків політичних партій не передбачена.

Крім того, законом визначено, що суб’єктами подання кандидатур до складу окружних виборчих комісій є політична партія, депутатська фракція, яка зареєстрована в апараті ВР поточного скликання та всі політичні партії – суб’єкти виборчого процесу.

Кандидат в народні депутати може висуватися як за списком політичної партії, так і одночасно в одномандатному окрузі.

Обраною до Верховної Ради вважається політична партія, що отримала мінімум 5% голосів виборців і кандидат за мажоритарним округом, який одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Згідно з законом, документом, який підтверджує особу та громадянство України виборця на виборах депутатів, є: паспорт громадянина України; тимчасове посвідчення громадянина України (для осіб, недавно прийнятих до громадянства України); картка (довідка) установи виконання покарань або слідчого ізолятора, що повинна містити: прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік народження, громадянство, фотокартку особи, підпис керівника та печатку установи (для осіб, які перебувають в установах виконання покарань або слідчих ізоляторах); паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; військовий квиток (виключно для військовослужбовців строкової служби).

Усі партії – суб’єкти виборчого процесу – мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі. Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути висунутий кандидатом та обраним депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через партії або шляхом самовисування.

Відповідно до закону вибори депутатів проводяться у загальнодержавному окрузі, який включає в себе всю територію України, та у 225 одномандатних округах, що утворюються Центральною виборчою комісією та існують на постійній основі. Виборчі дільниці утворюються з чисельністю від двадцяти до двох тисяч п’ятисот виборців.

Виборчі дільниці поділяються на:
1) малі – з чисельністю виборців до 500 осіб;
2) середні – з чисельністю виборців від 500 до 1500 осіб;
3) великі – з чисельністю виборців понад 1500 осіб.

Суб’єктами подання кандидатур до складу окружних виборчих комісій є:

політична партія, депутатська фракція якої зареєстрована в Апараті Верховної Ради України поточного скликання; всі політичні партії – суб’єкти виборчого процесу.

Витрати на підготовку і проведення виборів депутатів здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення виборів депутатів, та коштів виборчих фондів партій, кандидати у депутати від яких зареєстровані в загальнодержавному окрузі, кандидатів у депутати в одномандатних округах.

Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані в загальнодержавному округу, кандидат у депутати в одномандатному окрузі для фінансування своєї передвиборної агітації зобов’язані утворити власний виборчий фонд, що формується в порядку, встановленому цим Законом.

Виборчий фонд партії формується за рахунок власних коштів партії, а також добровільних внесків фізичних осіб.

Виборчий фонд кандидата у депутати в одномандатному окрузі формується за рахунок його коштів та добровільних внесків фізичних осіб Добровільний внесок до виборчого фонду однієї партії не може перевищувати чотирьохсот розмірів мінімальних заробітних плат, кандидата у депутати в одномандатному окрузі – двадцяти розмірів мінімальних заробітних плат. Власні кошти партії, кандидата у депутати в одномандатному окрузі, які перераховуються на відповідний рахунок, не підлягають обмеженням за сумою і кількістю перерахувань. Забороняється робити добровільні внески до виборчого фонду: іноземцям та особам без громадянства; анонімним жертводавцям (без зазначення в платіжному документі відомостей, передбачених частиною четвертою цієї статті).

Відповідно до закону, висування кандидатів у депутати партіями розпочинається за дев’яносто і закінчується за сімдесят дев’ять днів до дня голосування. Одна і та ж особа може бути включена до виборчого списку кандидатів у депутати від партії та висунута лише в одному з одномандатних виборчих округів в порядку висування партією або в порядку самовисування.

Окрім того, партія, яка висунула виборчий список кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі, до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації кандидатів у депутати вносить в безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії грошову заставу в розмірі двох тисяч мінімальних розмірів заробітної плати. Партія, яка висунула кандидата в депутати в одномандатному окрузі, кандидат у депутати, який балотується в одномандатному окрузі в порядку самовисування, до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації вносить на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії грошову заставу в розмірі дванадцяти мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до закону, забороняється використання приміщень органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, для проведення передвиборної агітації за рахунок коштів виборчих фондів партій, кандидатів у депутати в одномандатному окрузі. Забороняється розміщення агітаційних матеріалів та політичної реклами на будинках і в приміщеннях органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій державної та комунальної форми власності. Забороняється розміщення політичної реклами в одному блоці з комерційною чи соціальною рекламою.

Розміщення носіїв політичної реклами на зовнішній поверхні та в середині транспортних засобів громадського користування, у тому числі таксі, розміщення політичної реклами у приміщеннях та на будівлях станцій метрополітену, автобусних та залізничних вокзалів, портів та аеропортів, а також розповсюдження матеріалів передвиборної агітації, у тому числі політичної реклами через телерадіотрансляційні або інші інформаційні мережі сповіщення пасажирів та інформаційні табло у приміщеннях станцій та вагонах метрополітену, автобусних та залізничних вокзалів, портів та аеропортів, у транспортних засобах громадського користування забороняється.

Цим законом забороняється розповсюдження завідомо недостовірних або наклепницьких відомостей про партію – суб’єкта виборчого процесу або про кандидата у депутати, недостовірний або наклепницький характер яких встановлено у судовому порядку.

Відповідно до закону, у разі встановлення судом при розгляді виборчого спору повторного або одноразового грубого порушення засобом масової інформації вимог цього Закону суд приймає рішення про тимчасове (до закінчення виборчого процесу) зупинення дії ліцензії або про тимчасову заборону (до закінчення виборчого процесу) випуску друкованого видання.

Законно також забороняється проводити передвиборчу агітацію, що супроводжується наданням виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів (крім товарів, що містять візуальні зображення назви, символіки, прапора партії, за умови, що вартість таких товарів не перевищує три відсотки мінімального розміру заробітної плати), послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей. Така передвиборча агітація або надання виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей, що супроводжується закликами або пропозиціями голосувати або не голосувати за певну партію чи кандидата у депутати або згадуванням назви партії чи імені кандидата, вважається непрямим підкупом виборців.

Кандидати у депутати, включені до виборчого списку партії, який отримав менше п’яти відсотків голосів виборців, у відношенні до сумарної кількості голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій права на участь у розподілі депутатських мандатів не мають. Депутатські мандати розподіляються між виборчими списками партій пропорційно до кількості отриманих голосів виборців кандидатами у депутати, включеними до виборчих списків партій.

Згідно з законом, у виборчому бюлетені не буде графи “проти всіх”.

http://www.unian.net/ukr/news/news-469018.html

Логічно, що авангардом у цій справі має бути опозиція, ми це яскраво бачимо на всеукраїнському рівні. Тому і почав я шукати представників “Батьківщини”.
Першим на чию сторінку я натрапив був Андрій Вареник, його сторінка “Вконтакті” хоч і давно не оновлювалась, мала “живий” вигляд, на стіні зовсім свіжі повідомлення, альбоми з фото проектів “728” та “Велодень”.

Наступним я натрапив на сторінку в “Facebook”, голови фракції В’ячеслава Лебедя. Через його френдс-стрічку знайшов й інших представників “Батьківщини”, що зареєстровані на цьому ресурсі. Серед них Владислав Кухар, Олег Русін, Віталій Федотов, Надія Лозбень і Поліна Фесюн. Що мене неприємно здивувало, так це те, що представники патріотичної партії, в преважній більшості, ведуть свої сторінки на російській мові, а деякі навіть із помилками. Це, що правда, не стосується Поліни Фесюн, всі її дописи україномовні, за кількістю друзів у списку вона теж тут безперечний лідер.

Серед депутатів обраних від партії “Фронт Змін” (їх подальшу долю думаю знають всі), активними користувачам “Facebook” виявились Олег Мороз та Василь Білогура. Зі сторінки Олега Володимировича одразу стає зрозуміло, що людина палкий прихильник футболу, вболіває за Чернігівську “Десну” і динамівця Алієва. Інформація зі сторінки Василя Білогури була закрита, єдине, що вдалося побачити там, це те, що він є підписником на новини одіозної Олександри Шевченко, активістки FEMEN.

“Громадську Солідарність” у соц. мережах представляють жінки Валентина Трахтенберг і Марина Рейко. А от представник майже однойменної депутатської групи “Громадянської позиції”, представлений самим лише Олександром Мельником.

Представників “Сильної України” мені знайти не вдалось, а от не менш сильний “УДАР” представлений Костянтином Івановим і Сергієм Аверченко. Про те, як виявилось, вони не є друзями в “Facebook”, не зафрендились, чи внутрішньопартійні протиріччя? Про це можемо лише здогадуватись.

Ось так, плавно, і підійшов я до правлячої партії, чесно кажучи, знайти багато її представників і не сподівався, бо настрої в суспільстві всім відомі і виходити в народ їм, м’яко кажучи, важкувато. Єдиним на кого натрапив, був Андрій Кужельний, мабуть найсильніша людина в чернігівській “Партії Регіонів”.

Чернігівських комуністів шукати почав з “Однокласників”, проте ні там, ні в будь-якій іншій соціальній мережі, я їх не знайшов. Мабуть, всі ці породження буржуазії не для них.

Підсумовуючи, хотілось би сказати, що я сподівався на набагато гірший результат, все ж знайти за досить короткий термін 15-ьох депутатів, не так вже й погано, це майже третина корпусу міської ради. Хотілось би вірити, що з часом вони стануть ближчими до народу, це в великій мірі стосується і міського голову Олександра Соколова, чиєї сторінки не знайшлося навіть в Вікипедії.

Мережею блукав Андрій Кужель

http://pik.cn.ua/novini-chernigova-novosti-chernigova/5783-chernigivski-deputaty-stajut-blyzhchymy-v-merezhi

Поява ідеї такого об’єднання обумовлювалася прагненням його ініціаторів (Володимир Бойко, Дмитро Гринь, Юрій Паперний, Олександр Кухарук, Сергій Лепявко, Олександр Тарасенко та інші) поєднати свої інтелектуальні та організаційні можливості, аби пожвавити наукове життя на Чернігівщині, надати йому нових організаційних форм.
 
Засновники вирішили не чекати та просити допомоги ззовні, а створити організацію, за допомогою якої вони зможуть самостійно знаходити джерела фінансування для своїх проектів та адмініструвати їх власноруч. Втім від самого початку було зрозуміло – суто професійною сферою справа не обмежиться і пошириться на громадські дії.

Метою діяльності Інституту проголошувалося проведення незалежних наукових досліджень в галузях гуманітарних та політичних наук, сприяння становленню громадянського суспільства, розвитку науки, освіти, мистецтва; поширенню наукової інформації в українських та іноземних засобах масової інформації, насамперед в мережі Інтернет, пропаганді історико-культурної спадщини, задоволенні потреб громадськості в друкованій продукції; наданню громадянам та юридичним особам інформаційної та іншої підтримки…

Час дещо змінив первісні підходи. Залишилося два ключові напрями діяльністі, заради яких і сторювалася організація – науковий та громадсько-просвітницький, додався новий – бібліотечна справа. Доволі часто межу між ними провести доволі важко. Першими акціями Сіверського інстиуту протягом 2001 – 2003 рр. стала низка “круглих столів” за участю відомих в Україні та за її межами істориків і місцевих фахівців. В гостях у чернігівців були відомі українські й зарубіжні науковці: Н.Яковенко, В.Ульяновський, Ю.Мицик, Ю.Пінчук, С.Кульчицький, В.Верстюк, В.Кучер, Джеймс Мейс, Р.Сербин. Кожного разу обговорювалася тема, що становила сферу наукового інтересу гостя, разом з тим наводилися міцеві факти.

Не в останню чергу така активність призвела до того, що Канадський інстиут українських студій Альбертського університетут (Едмонтон) вирішив провести в Чернігові наприкінці серпня 2002 р. міжнародну наукову конференцію “Україна – Росія: діалог історіографій”. Її організаторами, поряд з Сіверським інститутом, виступили Східноукраїнський дослідний інститут ім. В. Липинського (Філадельфія, США), Інститут європейських досліджень НАН України, Чернігівський державний педагогічний університет. В місті над Десною зібралися відомі українські і російські історики та дослідники з української діаспори США та Канади: Н.Яковенко, Т.Яковлева, З.Когут, Я.Пеленський, Ф.Сисин, В.Верстюк, Ю.Шаповал, Л.Протасов. Разом з ними участь у дискусіях брали їхні молодші колеги, більшість з яких, природньо, представляли Чернігів.

До сьогодні цей науковий форум залишається найбільш представницьким за весь час роботи Сіверського інстиуту. Але не єдиним. Можна навіть сказати, що то був потужний поштовх для розгортання його активності у царині організації наукових заходів. Найтривалішим проектом, ініційованим Сіверським інститутом, стали традиційні Костомарівські читання, які проводяться щорічно, починаючи з 2002 р. Ініціатором читань виступив відомий дослідник наукового доробку М.Костомарова професор Ю.Пінчук. Основну частину доповідачів традиційно складають спеціалісти з Інституту історії України НАН України (А.Бовгиря, О.Гончар, О.Ковалевська, О.Удод та ін.) і чернігівські дослідники (С.Лепявко, С.Половнікова, І.Ситий, О.Тарасенко та ін.). Поряд з ними, в читаннях беруть участь вчені різних наукових інституцій Києва, а також гості з інших міст – Запоріжжя, Одеси (В.Брехуненко, В.Щербак, О.Бачинська та ін.) На засіданнях секцій обговорюються питання костомарознавства – життя, творчості й оточення М.Костомарова, історіографія проблем, якими він займався, насамперед, історія козацтва. Захід традиційно проводиться, насамперед, завдяки організаційним зусиллям Чернігівського історичному музеї (директор С.Лаєвський).

На початку жовтня 2007 р. Сіверський інститут, поруч з Чернігівською облдержадміністрацією, Чернігівською обласною радою, провів науково-практичну конференцію „Історія адміністративно-територіального устрою Чернігіво-Сіверщини”. До участі зголосилися професори С.Білокінь, В.Половець, М.Бутко, доктор юридичних наук Н.Нижник. Відкривали зібрання голова облдержадміністрації В.Хоменко та голова обласної ради Н.Романова. Це перша спроба дослідити зазначену проблематику на теренах Чернігівщини, починаючи з князівської доби і завершуючи сьогоденням. Дотепер не існує фахівця, який міг би створити цілісну картину змін що відбувалися протягом всієї історії Чернігово-Сіверщини, саме тому знадобилися колективні зусилля. Крім іншого, конференція стала зрізом наукових інтересів членів Сіверського інституту: козацька доба, ХІХ ст., Українська революція 1917 – 1921 рр., взаємини держави і церкви, 20 – 30 рр. ХХ ст.
Низку заходів Сіверський інститут проводив у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті, Інститутом історії України НАН України.

Першими стали наукові читання „Українська Народна Республіка – 90 років з дня проголошення” 25 жовтня 2007 р. До Чернігова тоді завітали В.Верстюк, Р.Пиріг і ледь не весь відділ історії Української революції Інституту історії України НАН України. Разом з чернігівськими колегами у присутності громадськості, численних працівників закладів культури і освіти вони розповіли про останні здобутки сучасної української історіографії зазначеного напряму.
У 2008 – 2011 рр. в діяльності Сіверського інституту популярності набули веб-конференції за різноманітною тематикою – як загальноукраїнські, так і міжнародні. Серед найпомітніших таких конференцій – “Україна за двадцять років”, що пройшла 22 серпня 2011 р. Того дня з чернігівською аудиторією спілкувалися: Джеймс Шерр – провідний співробітник програми з Росії та Євразії Королівського інституту міжнародних відносин (Великобританя), Анджей Шептицький – експерт Інституту міжнародних відносин Варшавського університету (Польща), Юрій Шаповал – керівник Центру історичної політології <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A6%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%97&action=edit&redlink=1> та завідувач відділу політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D1%96_%D0%B5%D1%82%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D1%96%D0%BC.%D0%86.%D0%A4.%D0%9A%D1%83%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%97_%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8> (Україна), Віктор Мироненко – керівник Центру Українських досліджень Інституту Європи РАН, головний редактор журналу “Современная Европа” (Росія).

Втім начисленнішими виявилися просвітницькі заходи. Тому сприяла довготривала співпраця, що здійснюється на основі договору з Чернігівським центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій. В результаті за різними проектами та власними силами проведено понад сорок семінарів-тренінгів, в яких взяли участь біля тисячі слухачів. Переважно йшлося про посадових осіб місцевого самоврядування – голів територіальних громад. Але залучалися до навчання й вчителі, журналісти місцевих друкованих видань, представники регіональних телерадіокомпаній, громадських організацій, бібліотекарі. Основу для організації навчального процесу складали власні викладацькі кадри. Водночас, у проектах брали участь фахівці з Києва, Донецька, Москви, Монреаля, Брюсселя. В різні часи на семінарах, організованих Сіверським інститутом, викладали Олексій Гарань, Мішель Дюре, Ілько Кучерів, Наталія Немилівська, Олег Соскін, Володимир Коряк, Олег Кокошинський, Григорій Перепелиця, Ігор Тодоров, Володимир Фурашев, Ірина Солоненко, Давид Стулик, Роберт Хорольський, Тарас Качка, Сергій Штукарін, Вероніка Мовчан, Юрій Луканов та інші. Домінувала європейська та євроатлантична тематика, питання права, історії, розглядалися різні аспекти місцевого самоврядування. Крім Чернігова та області, тренінги проводилися в Полтаві, Донецьку, Миколаєві, Херсоні, Севастополі, Кіровограді, Луцьку, Києві, Сумах. Як правило, йшлося про регіональні семінари, але деякі з них мали загальноукраїнський характер, наприклад: “Досягнення медіа-спільноти України: навчання щодо ресурсів та побудови інформаційного потенціалу НАТО” (Київ, березень 2010 р.), тренінг з актуальних питань європейської інформації (Чернігів, вересень, 2010 р.). Завдяки цьому діяльність організації поширилася далеко за межі області.

З 2009 р. Сіверський інститут став партнером Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В.Н. Короленка щодо діяльності Центру європейської інформації. Вже протягом першого року було проведено понад двадцять різноманітних заходів – семінарів (як в Чернігові, так і в районах області), тренінгів, “круглих столів”. Надалі співробітництво розвивається та урізноманітнюється щодо форм та змісту, зростає кількість заходів. Свідченням уваги до такого роду діяльності стала передача з серії “Життя триває”, що вийшла в ефір на НТКУ у травні 2010 р. та цілком присвячувалася роботі Чернігівського ЦЕІ.

З 2010 р. співпраця з обласною бібліотекою набула нової якості – Сіверський інститут став її партнером у рамках проекту “Бібліоміст” (IREX). Він покликаний суттєво зміцнити матеріально-технічну базу місцевих бібліотек централізованої мережі та розширити їхні можливості через розвиток інформаційних технологій. Для цього постійно організовується низка семінарів і тренінгів з метою підвищення кваліфікації бібліотечних працівників, інші інформаційні заходи. Таким чином, відтепер Сіверський інститут причетний до розвитку бібліотечної справи в області, залученню для цього нових інформаційних технологій.

Такого роду активність стала можливою завдяки проектній діяльності Сіверського інституту. Так за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” реалізовані проекти: „Розробка та сприяння запровадженню статутів територіальних громад в Чернігівській області” (2002 – 2003 рр.), “Адаптація соціальної політики та трудового законодавства України до стандартів ЄС” (2006 – 2007 рр.), “Залучення депутатів місцевих рад та керівників територіальних громад до навчання з євроатлантичної інтеграції” (2007 – 2008 рр.), “Активізація діяльності Чернігівського центру європейської інформації” та інші. Саме в їх рамках проводилися семінари, конференції, тренінги. Низку заходів підтримав Центр інформації та документації НАТО в Україні.

Важливим громадським доробком організації став проект статуту міста Чернігова. Його створили завдяки кооперації зусиль із місцевим осередком Асоціації міст і громад України. Підсумковий текст, з певними змінами у жовтні 2007 р. ухвалила міська рада.
Інша складова діяльності Сіверського інституту – видавнича. Першою спробою став вихід матеріалів до бібліографії М.Костомарова. Протягом наступних років були видані дві збірки документів з історії України XVIII ст. (упорядник І.Ситий), монографія чернігівських авторів В.Бойка, Т.Демченко та О.Онищенко „1917 рік на Чернігівщині”, шість видань матеріалів конференції, наукових читань: „Місцеве самоврядування та статутне право в Україні”, “Україна-Росія: діалог історіографій”, „Історія адміністративно-територіального устрою Чернігово-Сіверщини”, „Науково-історичні читання, присвячені 140-річчю з дня народження М.С. Грушевського”, “Деякі питання сучасних україно-російських відносин”, “Державотворчий потенціал Української соборності (до 90-ї річниці проголошення Акту злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки). Чернігів – Луганськ – Херсон – Івано-Франківськ – Кіровоград”, меморіальна збірка “Я думав, які б теми були б цікаві…”, серія видань “Європейське місто” (історико-краєзнавчі нариси про Чернігів, Ніжин, Короп, Сосницю, Новгород-Сіверський, Семенівку, Остер, Козелець). Всього – понад двадцять наукових та науково-популярних видань.

Для популяризації історичної спадщини України організація, починаючи з 2008 р., ініціювала або взяла участь у створенні ряду документальних фільмів. Першою такою спробою стала допомога у створенні восьми серій з циклу “Скрижалі історії” ТРК “Культура”, де розповідається про минуле Чернігова та його пам’ятки (режисер – Галина Загороднюк). Надалі співпраця тривала, завдяки чому з’явилося кілька відео-мініатюр про європейські міста, які демонструвалися на згаданому телеканалі. Першою самостійною роботою Сіверського інституту в сфері документального кіно став відеоролик “Відкрий Європу для себе”, який висвітлював діяльність мережі центрів європейської інформації.
Найбільшим проектом Інституту став документальний серіал “Європейські традиції міського самоврядування в Україні: магістрат – дума – рада”, створений у 2010 – 2011 рр.

У відеострічці в хронологічній послідовності розглядаються історичні форми міського самоврядування, починаючи від появи на теренах України в XIV ст. Магдебурзького права до сьогодення. Мовою кіно зроблена спроба показати, як зароджувалось та розвивалось міське самоврядування в різних регіонах України – від заходу до сходу, переплетіння цієї європейської інституції з місцевими традиціями. В серіалі зібрані історичні факти, доробок провідних українських істориків, сучасних керівників місцевих самоврядних і державних інституцій України. До фільму були залучені відомі експерти: Мирон Капраль, Тимофій Мокренко, Дмитро Чорний, Григорій Самойленко, Юрій Волошин (Україна), Віктор Мироненко (Росія), Блер Рубл (США) та інші.

Зйомки фільму відбувались у вісімнадцяти містах України: Дніпропетровську, Запоріжжі, Івано-Франківську, Кам’янець-Подільському, Києві, Коломиї, Любечі, Луцьку, Львові, Миколаєві, Ніжині, Одесі, Острозі, Полтаві, Харкові, Херсоні, Чернігові, Чернівцях. Залучено також документальне відео з Берліну, Стокгольму, Лісабону, Парижу. Фільм розрахований на всіх, хто цікавиться минулим та сучасністю місцевого самоврядування в Україні, і призначений для показу на телебаченні та в навчальному процесі.

Висвітлені напрями роботи Сіверського інституту розвиватимуться надалі, набуваючи нових рис та змісту. Водночас Інститут, як і будь яка організація прагне до постійного оновлення та продовження наукової та громадської активності, сподіваючись тут на співпрацю з усіма зацікавленими сторонами.

Володимир Бойко

Рада зобов’язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування” рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію”.

Відповідно до пункту 11 статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування” “акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення; на вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування”.

Пункт 2 статті 15 Закону України “Про доступ до публічної інформації” передбачає, що розпорядники публічної інформації зобов’язані оприлюднювати, зокрема, нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії (крім внутрішньо організаційних), прийняті розпорядником, а частина 2 зазначеної правової норми передбачає, що ці акти підлягають обов’язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше 5 робочих днів з дня затвердження документу. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Таким чином, Закон України “Про доступ до публічної інформації” чітко встановлює строки оприлюднення нормативно-правових актів та актів індивідуальної дії, до яких відносяться і рішення місцевих рад, і передбачає, що такі рішення підлягають оприлюдненню, в тому числі на сайті, невідкладно, але не пізніше 5 робочих днів з моменту їх затвердження.

Як видно із наведених положень Закону “Про доступ до публічної інформації”, він не встановлює окремих строків оприлюднення актів ради, які не відносяться до нормативно-правових.

Зазначеним положенням Закону “Про доступ до публічної інформації” не суперечить і стаття 103 Регламенту Чернівецької міської ради VI скликання, затвердженого рішенням 7 сесії Чернівецької міської ради VI скликання, I пленарне засідання 13.04.2011 № 113, із змінами та доповненнями, внесеними рішенням 9 сесії міської ради VІ скликання від 16.06.2011 р. № 210 (далі по тексту – Регламент), розміщеного на офіційному веб-порталі Чернівецької міської ради (http://chernivtsy.eu/portal/6032), яка, зокрема, передбачає:

Стаття 103.

1. Рішення ради нормативно – правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення (викладення державною мовою в офіційному друкованому органі міської ради газеті “Чернівці”, а в окремих випадках – на офіційному веб-порталі міської ради у мережі Інтернет після їх прийняття і підписання), якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень в дію.

Рішення нормативно-правового характеру підлягають оприлюдненню міським головою невідкладно, але не пізніше 5-ти днів.

2. Інші рішення ради набувають чинності через 10 днів з дня їх прийняття, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень в дію, але не раніше дня їх оприлюднення.

Як видно із частини 2 статті 103 Регламенту в ній не встановлюється строк оприлюднення інших, крім нормативно-правового характеру, рішень Чернівецької міської ради, а встановлюється строк набуття ними законної сили – “набрання ними чинності”. Відповідно, враховуючи вищезазначені вимоги статті 15 Закону України “Про доступ до публічної інформації”, зазначені рішення також підлягають оприлюдненню невідкладно, але не пізніше 5 робочих днів з моменту їх затвердження.

Відповідно до статті 24 Закону України “Про доступ до публічної інформації” відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, зокрема: не оприлюдненні інформації відповідно до статті 15 цього Закону; наданні або оприлюдненні недостовірної, неточної або неповної інформації. За вчинення вищезгаданих правопорушень, осіб, до посадових обов’язків яких віднесено оприлюднення вищезгаданої інформації, можуть бути застосовані заходи дисциплінарного впливу (зокрема, на підставі подання прокурора про усунення порушень законодавства про доступ до публічної інформації). Крім того, частина 2 статті 24 Закону України “Про доступ до публічної інформації” передбачає, що особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Людмила Опришко, адвокат

http://irrp.org.ua/consultations/2085-u-yakiy-termn-ta-u-yakomu-obsyaz-povinn-oprilyudnyuvatisya-rshennya-mskoyi-radi-hto-vdpovdalniy-za-porushennya-termnv-oprilyudnennya-rshen-ta-opublkuvannya-yih-u-nepovnomu-obsyaz.html

Основні керівні функції у діяльності Партії регіонів у Чернігівській області беруть на себе голова обласного осередку (народний депутат України Григорій Маньковський) та 5 його заступників.

Структура Партії регіонів є на сьогоднішній день класичною та добре укомплектованою. Районні організації партії створено у всіх районах області.

Всі вони функціонують вже досить давно. Партія має 23 своїх члена у складі депутатського корпусу Чернігівської обласної ради (45, яких було обрано до обласної ради, були висунуті Партією регіонів).

385 членів Партії є депутатами районних рад Чернігівської області. Серед керівників районних організацій партії четверо є головами районних державних адміністрацій, а троє – головами районних рад.

Кількість членів партії у Чернігівській області – 24 290.

Кількість первинних осередків партії – 1009

У більшості випадків, найбільш ефективно в області вдається працювати організаціям у районах, де голови районних рад або РДА є керівниками районних осередків або членами Партії регіонів. Потужними районними партійними організаціями в області з-поміж інших є районні організації у Чернігівському, Бахмацькому, Ічнянському районах. Меншою є підтримка з боку електорату в районах, де кількість членів Партії регіонів в органах влади та місцевого самоврядування є малою. Це логічно і закономірно. Загалом, на даний момент в області існує принаймні три проблемні районні організації, які потребують кардинальних змін у кадровому укомплектуванні.

На сьогодні Чернігівською обласною організацією партії “Сильна Україна” вже прийнято рішення про злиття з Парією регіонів, тому очевидно, що ротації у кадровому складі районних осередків Партії регіонів відбуватимуться з урахуванням кадрового потенціалу обласної та районних організацій партії “Сильна Україна”.

Потенційно найбільш стабільний та прихильний до Партії регіонів електорат розташовано у північних районах Чернігівської області. Основною причиною цього можна назвати відсутність потужних опонентів. Популяризація діяльності Партії регіонів у Чернігівській області відбувається також і за рахунок діяльності у районах народних депутатів та депутатів Чернігівської обласної ради. До таких відносяться Григорій Маньковський, Михайло Чечетов, Сергій Андрос, Едуард Прутнік, Віктор Кульбако, Сергій Чубовський, Анатолій Мірошниченко, Надія Міклуха- Маклай, Арсен Дідур.

Слід зазначити, що вже з 1999 року обласний осередок Партії регіонів не залучає до своєї діяльності політтехнологів та експертів ззовні. Керівництво обласної організації намагається, проводячи грамотну кадрову політику, залучати відповідних фахівців до рядів партії.

Очевидно, що така потужна організаційна робота партійної організації в області, що на сьогодні досить тісно пов’язана з адміністративним ресурсом, закладе міцний фундамент для здобуття значної кількості відсотків на майбутніх парламентських виборах 2012 року.

ВО “Батьківщина”

Структура ВО “Батьківщина” в Чернігівській області є класичною. Під контролем чернігівської обласної організації на Чернігівщині діють 22 районні організації та 3 міські – у Прилуках, Ніжині, та Чернігові. На низовому рівні у кожному районі діють первинні організації, яких загалом в області налічується понад 600 одиниць.

Найпотужніше діють організації міст Прилук та Ніжина. Зокрема, у Ніжині це підтверджується загостренням ситуації навколо кримінальної справи, порушеної проти мера міста Приходька М. В. Депутатську опозицію Ніжинської міської ради, що стала важливим фактором розголошення та загострення уваги на зазначених процесах, в обласних та районних ЗМІ найактивніше представляв Максим Багрінцев – депутат Ніжинської міської ради від ВО “Батьківщина”.

Найважче працювати, за словами представників чернігівської обласної організації, вдається у Корюківькому, Щорському, Новгород-Сіверському, Семенівському та Талалаївському районах, основною причиною цього було названо активне застосування адміністративного ресурсу з боку провладних політичних сил.

Кількість членів партії у Чернігівській області – близько 20000.

Найбільше уваги до діяльності ВО “Батьківщина”, як на всеукраїнському, так і на регіональному рівнях, привертають масові акції протесту проти вироку для Юлії Тимошенко. Протягом вересня, до оголошення вироку, партійні організації майже всіх районів були задіяні в організації мітингів на захист екс- прем’єр-міністра. Жовтень показав, що вирок лідеру опозиції став поштовхом для послідовників Тимошенко до активізації пошуку збільшення підтримки з боку електорату та інших опозиційних сил.

Доказом намірів здійснювати потужну політичну боротьбу у майбутньому є заява Представника партії “Батьківщина”, заступника голови Верховної Ради Микола Томенко одразу після винесення вироку, який повідомив, що партія “Батьківщина” розпочне акцію спротиву нинішній владі у всіх регіонах України. До того ж, за результатами опитування, проведеного “Українським демократичним колом” 1-7 жовтня 2011 року на замовлення Інституту політики, більш, як половина громадян України (53,5%) сприймає суд над екс- прем’єр-міністром Юлією Тимошенко як переслідування опозиційного політика.

Вже 14 жовтня в Чернігові на Красній площі відбувся мітинг-протест проти рішення Печерського суду, який виніс обвинувальний вирок Юлії Тимошенко. Організатором даного заходу виступила саме Чернігівська обласна організація партії “Батьківщина” та Чернігівський комітет опору диктатурі.

На локальному рівні у жовтні активність ВО “Батьківщина” виявлялася у піднятті питання про право на безкоштовний проїзд пільгових категорій громадян.

Популярність політичної партії в області підкріплюється також за рахунок діяльності двох представників українського парламенту від “Батьківщини”, що вже тривалий час плідно працюють на “виборчій ниві” чернігівського електорату, а саме Віталій Корж та Валерій Дубіль. Здійснювана ними політична робота у потенційних виборчих округах сприяє як підвищенню їхньої особистої популярності, так і покращенню упізнаваності політичного бренду.

Українська народна партія

Українська народна партія – права політична сила, яка вже тривалий час досить добре тримається в інформаційному полі міста Чернігова.

Районні організації партії функціонують у всіх районах області. Наразі у Чернігівській області партія має у своїх рядах близько 3040 членів. Найперспективнішими для роботи районами (як з точки зору підтримки електорату, так із точки зору активності партійних організацій) для УНП є

Менський, Борзнянський, Новгород-Сіверський, Ічнянський, Бахмацький.

Обласна партійна організація вже фактично розпочала підготовку до майбутніх парламентських виборів. Зокрема, протягом жовтня у Срібнянському, Варвинському, Талалаївському, Борзнянському, Ічнянському, Чернігівському районах відбулися звітно-виборні конференції.

Стратегічним кроком для підсилення власних позицій на майбутніх виборчих перегонах може стати з’єднання з іншими “правими” політичними проектами для формування єдиного виборчого списку. Але це ще буде вирішуватися у найближчому майбутньому.

Соціалістична партія України

Дана політична сила є мало помітною у місті Чернігові, але досить відомою у південних районах Чернігівської області, що було досягнуто не лише за рахунок репутації, що була напрацьована на минулих виборчих кампаніях, але й за рахунок діяльності її членів – представників місцевих та обласних рад та органів влади.

За підсумками місцевих виборів на Чернігівщині, що відбулися 31 жовтня 2010 року, соціалісти посіли третє місце серед інших партій, здобувши в облраді 11 мандатів із ста депутатських місць.

Із представників СПУ депутатами обласної ради по мажоритарних виборчих округах стали Олександр Забарний з Ніжина, Тетяна Савченко з Прилук, Ніна Косенко та Людмила Андрієвська з Прилуцького району. Віктор Кияновський обраний в Ічнянському районі, а Олена Дмитренко – в Козелецькому. Таким чином, до Чернігівської обласної ради СПУ отримала 6 мандатів. Крім цього, за партійними списками до обласної ради обрано Першого секретаря Політради СПУ Миколу Рудьковського, колишнього Чернігівського міського голову і губернатора області Валентина Мельничука, секретаря Політради СПУ Миколу Рудька, першого секретаря Чернігівського ОК СПУ (2008-2011рр.), голову Ніжинської районної держадміністрації Володимира Другакова, директора Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Володимира Тандуру.

Обласна організація СПУ має розгалужену організаційну структуру – 22 районних, 3 міських (Чернігівська, Ніжинська, Прилуцька) організацій, первинні осередки на територіях практично всіх виборчих дільниць.

Кількість легалізованих первинних партійних організацій на територіях виборчих дільниць по Чернігівській області на сьогоднішній день становить 1049 осередків.

Комуністична партія України

В останні місяці мешканці міста Чернігова та області мали можливість спостерігати за інформаційною активізацією Комуністичної партії України. Інструментом для привернення уваги було проведення всенародного референдуму з приводу дій нинішньої влади у різних соціально-економічних питаннях. Причому за останні два місяці агітаційні намети з інформаційними стендами про проведення референдуму побували майже у всіх районах області. Початок побудови у реалізації передвиборчої стратегії закладено. Керівництвом обласного комітету партії на сьогодні займається народний депутат України Володимир Лєщенко.

В Чернігівській області КПУ представлена у всіх районах – районні організації створено у кожному районному центрі. На сьогодні на Чернігівщині діє більше, ніж 450 первинних організацій. Характерним є те, що Чернігівським обласним комітетом КПУ періодично залучаються зовнішні політтехнологи для побудови своєї подальшої стратегії діяльності.

“УДАР” Віталія Кличка”

Лідер партії “УДАР Віталія Кличка” в ефірі 5 каналу на початку жовтня заявив, що дана політична сила йтиме не майбутні вибори окремо від інших політичних сил та об’єднань.

Партія “УДАР” у Чернігівській області свою діяльність концентрувала в основному в обласному центрі. Лідером обласної організації партії є Сергій Аверченко, до якого останнім часом прикута найбільша увага, порівняно із іншими представниками даної організації.

“УДАР” є одним з наймолодших політичних проектів, серед тих, які наразі діють і є помітними на території Чернігівської області. За результатами виборів до місцевих рад 2010 року до обласної та міської ради пройшли по 3 депутати від даної партії, що є досить непоганим показником для молодої політичної сили.

Наразі у всіх районах області створено районні організації, але поки не створено жодної первинної організації. За словами представників керівництва обласної організації партії, останні два місяці проводиться потужна робота по підбору кадрів для первинних та районних організацій для повної доукомплектації політичної сили у Чернігівській області.

Для побудови передвиборчої стратегії обласна організація партії користується як ресурсами обласного штабу, так і залучає консультаційні послуги зовнішніх політтехнологів.

“Україна майбутнього”

Наймолодшою політичною партією, діяльність якої є помітною у місті Чернігові останнім часом, є політична партія “Україна майбутнього”, обласну організацію якої очолює Роман Семешко. Активізація діяльності даної партії почалася тільки у травні 2011 року, тому не дивно, що партійна структура даного проекту у Чернігівській області ще не є сформованою.

Першочерговим завданням для обласної організації партії “Україна майбутнього” є підбір кадрів для формування керівного складу районних та міських партійних організацій, утворення яких планується у найближчі 2 місяці. За словами керівника обласної організації, підбір кадрів для роботи у виконавчих комітетах партійних організацій здійснено на 70%.

Але не зважаючи на незавершене формування партійної структури, організацією партії у місті Чернігові вже проводиться активна робота по популяризації політичного проекту. Активно використовуються для цього соціальні мережі та міські сіті-лайти. Основним напрямом роботи партії буде робота з молоддю.

Для побудови стратегії своєї подальшої діяльності керівництво обласної організації віддаватиме перевагу не місцевим політичним консультантам та політтехнологам.

Народна партія

Народна партія Володимира Литвина, один з політичних суб’єктів, доля якого цікавить багатьох політичних оглядачів та політологів. Наприкінці літнього сезону у всеукраїнських медіа з’являлася інформація про можливість поглинання Партією регіонів і Народної партії.

Попри це чернігівська обласна організація партії продовжує функціонувати.

На сьогодні Народна партія має в Чернігівській області досить розгалужену структуру, що безперечно пов’язано з тривалим періодом її існування на політичній арені країни та регіону. Районні організації партії створено в кожному районному центрі. Всього в Чернігівській області партія має 723 первинні організації. До складу партії входять більше, ніж 8500 членів.

Найбільшу з-поміж інших районів активність представники Народної партії виявляють у Бахмацькому, Борзнянському, Ніжинському та Срібнянському районах. На підтримку з боку електорату партія потенційно розраховує у Коропському та Ріпкінському районах.

Активність місцевих партійних осередків в області в основному проявляється через діяльність представників Народної партії у місцевих органах влади.

Фронт змін

Районні та міські організації партії функціонують у всіх районах області та трьох містах обласного підпорядкування і у своїй діяльності керуються обласною організацією партії. Найбільш активні районні організації: Козелецька, Коропська, Корюківська, Ічнянська, Ніжинська, Чернігівська.

Наразі у Чернігівській області партія має у своїх рядах близько 500 членів.

Наразі Партія не має первинних осередків у Чернігівській області.

ВО “Свобода”

Структура ВО “Свобода” складається з обласного, районних, міських, сільських осередків, та первинних організацій. Також партії підпорядковуються дві при партійні молодіжні громадські організації “Студентська Свобода” та “Сокіл”.

Осередки ВО “Свобода” на Чернігівщині функціонують в більшості районів. Найбільш активними є осередки у Чернігівському, Прилуцькому, Ніжинському, Бобровицькому та Козелецькому районах.

Чернігівська обласна організація ВО “Свобода” вже почала підготовку до наступних виборів. Але на даний момент прізвища кандидатів не розголошуються.

Аналіз передвиборчої ситуації в жовтні 2011

Проаналізувавши політичну ситуацію, що склалася у Чернігівській області протягом жовтня місяця, доцільно зробити певні висновки та відмітити нові тенденції.

Історія виборних процесів в Україні склала одноголосне бачення у більшості експертів про адміністративний ресурс. Найвища ефективність застосування адміністративного ресурсу демонструється саме на одномандатних виборчих округах. Саме в такому форматі ефект тиску приносить найбільше результатів, на відміну від грамотної ідеологічної дискусії. А оскільки перевагу матимуть кандидати–мажоритарники, зареєстровані від провладних партій, то логічно, що закон “про вибори” передбачатиме скоріше змішану систему виборів.

Вже зараз у Чернігівській області вочевидь можна спостерігати перші ознаки застосування адмінресурсу. По-перше, протягом жовтня місяця більше, ніж у 10 районних друкованих виданнях було опубліковано статтю про Юлію Тимошенко та її незаконну діяльність. У схемі розповсюдження матеріалу явно проявляються ознаки замовлення.

По-друге, почали з’являтися випадки, коли на публічних заходах самі голови районних рад або РДА вручають благодійну допомогу від імені потенційних кандидатів на участь у парламентських виборах 2012 року. Мова йде про Ігоря Рибакова та Едуарда Прутніка. Протягом жовтня такі випадки було зафіксовано у Срібнянському, Талалаївському, Щорському районах.

Загалом, розстановка політичних сил у Чернігівській області протягом жовтня майже не змінилася. На округах працюють ті ж потенційні кандидати. При чому за кількістю політично активних особистостей (народних та обласних депутатів) продовжують переважати представники Партії регіонів.

Після винесення вироку Юлії Тимошенко відбулося деяке пожвавлення у діяльності опозиційних сил. 14 жовтня в Чернігові на Красній площі відбувся мітинг-протест проти рішення Печерського суду, який виніс обвинувальний вирок Юлії Тимошенко. Захід відбувся за участю “Батьківщини”, УДАРУ, УНП, “Громадянської позиції”, ПРП, НРУ, громадський рух “Оновлення країни”, “За Україну”.

Необхідно відмітити також пожвавлення діяльності Ярослава Демченкова – депутата обласної ради від “Фронту змін”. У чернігівській пресі у жовтні з’явився ряд публікацій із висвітленням його діяльності.

На теренах Чернігівщини розпочався ще один процес, який, як правило, супроводжує більшість виборчих кампаній – вливання організацій громадянського суспільства до лав політичних партій. Так, нещодавно відповідно до рішень Установчого з’їзду, який відбувся 8 серпня 2010 року, та другого етапу Установчого з’їзду, який було проведено 1 липня 2011року зареєстровано партію “Демократичний альянс”, що автоматично робить ВМГО “Демократичний альянс”, яка зараз досить успішно діє у місті Чернігові, суб’єктом політичних процесів.

Крім того, помітні заходи реалізовуються громадський рухом “Оновлення країни”. Дана організація себе добре зарекомендувала у зв’язку з втручанням у ситуацію навколо Прилуцького заводу “Білкозин”. Координатором громадської ініціативи “Оновлення країни” є голова політради “Нашої України” Валентин Наливайченко, таким чином, об’єктивно суто громадянським дане утворення вважати важко.

За матеріалами електронного журналу “Поліський тиждень” підготовленого “Поліським фондом міжнародних і регіональних досліджень”

Обласна влада висвітлюється районними та обласними засобами масової інформації доволі інтенсивно, яскраво, подекуди з критикою. Основними приводами як і раніше залишаються масові заходи типу “Проведення 5-го Міжнародного інвестиційного форуму”, “Дні партизанської слави”, робочі візити тощо.
Значного кількісного резонансу у вересні додало оголошення про роботу гарячої телефонної лінії губернатора. У зв’язку з яким про голову Чернігівської ОДА Володимира Хоменка у вересні було 106 матеріалів, тоді як у жовтні – 75.
Про участь у заходах голови Чернігівської обласної ради Анатолія Мельника у жовтні матеріалів було менше – 19, тоді як у вересні – 23 згадки.
Діяльність заступників голови ОДА Станіслава Прокопенко та Віктора Тканко також досить інтенсивно висвітлювали ЗМІ. Так у жовтні про Станіслава Миколайовича та його роботу було 13 згадок, а Віктора Миколайовича – 14 матеріалів. Інформація в основному стосувалася робочих поїздок, участі в нарадах, тощо.
Про діяльність заступників голови обласної ради Івана Коробко та Валентина Мельничука у жовтні інформації було менше – 3 та 4 згадки відповідно, тоді як у вересні було – по 6 матеріалів про кожного.

Народні депутати на Чернігівщині

Висвітлення діяльності народних обранців стосується в основному їх діяльності в Чернігівській області або розміщується інформація про їх думку з того чи іншого приводу.
До трійки лідерів за кількістю публікацій у вересні та жовтні потрапили Ляшко О.В., Чечетов М.В. та Рибаков І.О. Причому якщо у вересні різниця між кількістю згадок була 1-2 матеріали, то у жовтні між першим та третім місцем кількість матеріалів була вдвічі більша.

Так у вересні за кількістю згадок лідирував голова фракції “Реформи заради майбутнього” Ігор Рибаков – 16 публікацій. Причому в основному публікації стосувалися про діяльність помічників Ігора Олександровича в районах (участь в урочистостях, привітання від імені І.О. Рибакова). Сам пан Рибаков перебував в області під час урочистостей у Варвинському районі, ця подія також набула яскравого висвітлення. Також від імені голови фракції розміщуються замітки про думку народного обранця стосовно тієї чи іншої проблеми або питання (щодо нових правил НБУ, реформ, тощо).

Другим у вересні був Олег Ляшко – 15 згадок і Михайло Чечетов – 14 згадок.
Статті, розміщені від імені лідера Радикальної партії, критикують діючу владу або розповідають про те, що зробив депутат на Чернігівщині. Найбільш поширеною у вересні була стаття “Олег Ляшко: горе селянам від влади”.

Висвітлення діяльності Михайла Чечетова у районних ЗМІ стосувалася конкретних справ депутата, його участі у житті громади Чернігівського, Городнянського, Щорського районів.

У жовтні лідером за кількістю згадок став Олег Ляшко – 30 матеріалів, друге місце у Михайла Чечетова – 28 згадок і третє у Ігоря Рибакова – 17 згадок. Причому матеріали про діяльність керівника радикалів у деяких виданнях займають майже цілу сторінку (Наприклад, “В двух словах”).

Стабільно працює в інформаційному напрямку депутат Іван Іванович Куровський. І у жовтні і у вересні про його діяльність було 12 матеріалів. Практично всі вони стосуються його благодійницької діяльності.

Теж саме можна сказати і про Едуарда Прутніка. Про його діяльність у жовтні було 10 згадувань, у вересні – 8 згадок. Матеріали в основному про його благодійницьку діяльність.

Значно збільшилася інформаційна присутність депутата Сергія Андроса. У жовтні про його діяльність вже було 6 згадок.

Також рівномірно нагадує про свою діяльність Валерій Дубіль, хоча 4 згадки в місяць це можливо і надто скромно для людини, яка постійно допомагає людям та є відомим в Чернігові меценатом.

Благодійники та відомі люди Чернігівщини

Лідером за кількістю статей в цій категорії став Анатолій Мирошниченко. Про його діяльність було розміщено 42 матеріали. Слід відмітити, що всі статті розповідали про мецената, його допомогу в організації різних заходів, участі в святах. Подекуди кількість статей в одній газеті доходила до п’яти штук на одній сторінці. У вересні про Анатолія Костянтиновича було розміщено 11 матеріалів.

Лідером у вересні був Микола Рудьковський – 29 публікацій. У жовтні Микола Миколайович дещо знизив темп і про його згадували лише 21 раз. Інформація у друкованих виданнях була про благодійницьку діяльність та участь у заходах.

Слід відмітити, що пан Рудьковський і пан Мирошниченко інформують про свою діяльність практично однакову аудиторію.

Третьою за кількістю інформації про благодійну діяльність та участь у житті громади стала депутат обласної ради Надія Міклуха-Маклай – 6 згадок.

У жовтні та вересні в районних та обласних ЗМІ також згадувалися такі відомі люди як другий Президент України Леонід Кучма та директор товариства “Земля і Воля ” Леонід Яковишин.

Політичні партії та політичне життя

Найбільше згадок у районних та обласних виданнях було про Партію регіонів, “Батьківщину”, КПУ та СПУ. Партійні структури мало інформують про діяльність на місцевому рівні, більше розміщують привітання виборцям з нагоди різних свят та урочистостей. У жовтні Партія регіонів та СПУ святкували річниці створення це також додало кількості публікацій.

“Темники” у жовтні

Серед жовтневих “темників” можна виділити наступні:

– “Обласна влада підтримує афганців і чорнобильців” – 9 повторень;
– “Криза в Європі відлуння в Україні” – 7 повторень;
– матеріал з ідентичним текстом проте заголовки змінювалися “І знову про Юлю”, “Чи поверне Тимошенко борг українцям” – 13 повторень;
– “Космічний прорив України” – 7 повторень.

P.S. Цікаво, що про суд над Юлією Тимошенко та події, які супроводжували його, практично не мали висвітлення у районних виданнях. Інформацію про це надавали читачу обласні видання та районні, які не є комунальними.

Водночас міський голова Вінниці Володимир ГРОЙСМАН вважає, що найбільш оптимальною була б партійна система з відкритими списками, оскільки це система, при якій розвивається внутрішньопартійна конкуренція. Але також потрібно зберегти регіональний аспект, коли люди з різних територій потрапляють у вищий орган управління країни. “Якщо це закриті списки, то не виключено, що 80% цього списку будуть жителі Києва. Тому, я думаю, що мажоритарний елемент він може бути”, – зазначає мер Вінниці.

Чернігівський міський голова Олександр СОКОЛОВ, який очолює обласний центр Чернігівщини з 2002 року, вважає, що громада міста має більше вигод, якщо її інтереси у ВР представляють депутати, обрані у мажоритарних округах.

“Громаді міст просто необхідні свої представники у парламенті”, – сказав О.СОКОЛОВ.

На його думку, для цих депутатів більш дієвими є механізми відповідальності та зворотного зв’язку. Депутати-мажоритарники також є більш працездатними та мотивованими навіть на місцевому рівні.

“У міській раді я можу порівнювати кілька депутатських корпусів, обраних за різними виборчими системами – від мажоритарної до партійної. І мушу визнати, що більше пропозицій щодо вирішення питань життєдіяльності міста надходить саме від депутатів, обраних у мажоритарних округах”, – зауважив Чернігівський міський голова.

Міський голова Львова Андрій САДОВИЙ переконаний, що проведення виборів за мажоритарними округами не є панацеєю, однак вважає їх кращими, “ніж система, яка є сьогодні”.

“Я вважаю, що найбільш оптимальна система – це система з відкритими, регіональними виборчими списками. Коли людина, обираючи ту чи іншу партію, одночасно може вибрати конкретного представника тієї партії в своєму окрузі, якого вона знає і якому довіряє. Звичайне повернення до старої мажоритарки – це не вихід із ситуації, але це краще, ніж система, яка є сьогодні”, – заявив А.САДОВИЙ.

Він також наголосив на необхідності того, “щоб своїх представників у парламенті мала не влада, а місцеві громади”.

На переконання мера Луганська Сергія КРАВЧЕНКА, найоптимальніший варіант для державного та законотворчого будівництва України – це вибори за змішаним принципом, що включають в себе як кандидатів за мажоритарною системою, так і за пропорційною.

“Останні вибори до місцевих органів влади показали ефективність такого підходу. Сьогодні депутати-мажоритарники у жорсткій зв’язці зі “списочниками” працюють на конкретних дільницях, безпосередньо контактують з мешканцями, а виборці, в свою чергу, особисто знають свого депутата і знають, куди йти зі своїми проблемами. У той же час депутати, обрані за списками, відіграють помітну роль у справі партійного будівництва, оскільки, крім особистості, люди голосують і за політичні пріоритети, за вектор руху нашої країни в майбутньому. Змішана система виборів, на мій погляд, саме та збалансована система, яка при правильному підході задовольняє всі аспекти життєдіяльності нашого суспільства”, – зазначив С.КРАВЧЕНКО.

Міський голова Тернополя Сергій НАДАЛ є прихильником змішаної системи виборів. Він розказав, що на даний час у ВР є четверо представників Тернополя від різних політичних сил (Партія регіонів, УНП, “Батьківщина” та “За Україну” – УНІАН), але “допомоги від них для міста я не відчув жодної, я її не бачу і не чую. Можливо, колись вона і буде, але зараз нема”.

С.НАДАЛ також вважає, що “людям під час виборів необхідно орієнтуватися насамперед на тих кандидатів, у яких вони стовідсотково впевнені, яким вони довіряють і вважають, що вони справді відстоюватимуть інтереси громади. А щоб робота депутатів-мажоритарників була ефективнішою, в законі слід чітко прописати права громади щодо контролю над своїм депутатом. Тоді мажоритарник буде переживати, що його можуть відкликати, і це однозначно відіб’ється на його роботі.”

Довідка УНІАН. Комітет Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування рекомендував парламенту прийняти за основу законопроект про вибори народних депутатів України, внесений представниками парламентської більшості. Проектом (№9265-1), зокрема, передбачається зміна виборчої системи, за якою обиратимуться народні депутати, з пропорційної на змішану мажоритарно-пропорційну (225 депутатів обиратимуться у єдиному загальнодержавному багатомандатному окрузі за списками політичних партій, а 225 – в одномандатних виборчих округах). Крім цього, проектом пропонується: вилучити виборчі блоки політичних партій з числа суб’єктів виборчого процесу; встановити прохідний бар’єр для політичних партій, кандидати яких балотуються за списками у багатомандатному окрузі, на рівні 5%; виключити з виборчого бюлетеню позицію “проти всіх”; встановити, що висування кандидатів у депутати партією відбувається, крім закону, на підставі статуту партії; запровадити існування виборчих округів та виборчих дільниць на постійній основі тощо.

На розгляді у Комітеті ВР є також законопроект № 9265-2, що передбачає голосування за відкритими виборчими списками партій. При цьому виборець голосує не за партію в цілому, а підтримує у партійному списку в першу чергу певних кандидатів. Таку виборчу систему рекомендує використовувати Венеціанська комісія.

3 листопада ВР ухвалила постанову “Про створення Тимчасової спеціальної комісії з питання підготовки проекту Закону України “Про вибори народних депутатів України”.

Даною постановою передбачено підготувати і подати до ВР проект закону до 17 листопада.

http://www.unian.net/ukr/news/news-466514.html

19 жовтня, згідно з повідомленнями інформаційних агентств, федеральна прокуратура оскаржила це рішення.

У своїй книзі “Стан війни”, опублікованій 2006 року, Райзен, який є також репортером із національної безпеки New York Times, описав невдалу надсекретну операцію ЦРУ, спрямовану на підрив ядерної програми Ірану. У зв’язку з кримінальною справою Стерлінга федеральний уряд намагався не раз змусити Райзена розкрити джерело його інформації. Посилаючись на свої права, згідно з Першою конституційною поправкою, він тричі відмовлявся з’являтися за повісткою до суду для дачі показань. За повідомленням “Репортерів комітету зі свободи преси” (RCFP), всі спроби змусити його до цього зазнали невдачі.

Американський окружний суддя Леоні Брінкема винесла у липні рішення, згідно з яким він має засвідчити точність написаного, перевірити деяку інформацію й цитати у книзі, та його не змушуватимуть розкривати джерело. Натомість міністерство юстиції доводило, що привілей кваліфікованого репортера не було встановлено. Якщо б навіть його визнали, то це в даному випадку не застосовувалося б, бо уряд не має альтернативних джерел пошуку інформації. Однак Брінкема стверджувала, що суди, відповідно до Першої конституційної поправки, визнали привілеєм кваліфікованих репортерів захист конфіденційних джерел. Тож право Райзена на захист свого джерела у даному разі переважує необхідність для прокурора відкрити судову справу.

Суддя Брінкема зазначила також у своєму рішенні: уряд мав достатньо інших доказів того, що Стерлінг був для Райзена джерелом інформації. Отже, відсутній один із критеріїв, використаних Четвертим окружним судом для ухвалення рішення про подолання привілею журналіста. “Виклик до суду у кримінальному процесі – це не карт-бланш урядом ритися в ноутбуці репортера. – стверджується в рішенні судді. – Уряд повинен визначити, що в нього є вагомий інтерес до показань журналіста і що для отримання рівнозначного свідчення немає інших засобів”. Уряд виявив неспроможність щодо того й іншого, написала вона.

Ця справа була знаковою, бо вперше журналіст успішно скористався своїм привілеєм, щоб відмовитися від дачі показань великому журі та під час федерального судового процесу. За словами RCFP, в очах деяких учених-правознавців це – віха в реалізації Першої поправки.

Однак за повідомленням New York Times, інших науковців стурбував аргумент судді, що показання Райзена “може зашкодити його інтересам з погляду кримінального кодексу, оскільки отримання секретної інформації без відповідного дозволу вважається федеральним карним злочином”. Це міркування, стверджувала New York Times, можна тлумачити як узаконення використання проти журналістів шпигунського акту, хоча жодна така спроба не була успішною.

Справа Райзена – остання протягом десятиліття в серії гучних судових переслідувань у США, пов’язаних із конфіденційними джерелами. 2005 року Джудіт Міллер посадили на 85 діб у в’язницю за відмову оприлюднити джерело в іншій справі, дотичній до витоку інформації ЦРУ. Під час тієї ж судової процедури кореспондент часопису Time у Білому домі Метью Купер, який також зіткнувся зі звинуваченням у зневазі до суду, погодився після затяжної боротьби дати свідчення, щоб уникнути тюремного ув’язнення. Телевізійний репортер із Род-Айленда Джим Тарікані змушений був 2004 року провести шість місяців під домашнім арештом за відмову розкрити, хто видав інформацію зі стрічки спостереження ФБР. Самого Райзена, який був для урядових чиновників більмом на оці, федеральний суддя звинуватив 2004 року у неповазі до суду за відмову розкрити джерело історії про Вен Хо Лі – вченого-ядерника, підозрюваного у шпигунстві.

Право на захист журналістських джерел було темою дебатів і на міжнародному рівні. Мексиканським журналістам право на захист ідентичності своїх джерел було гарантовано 2006 року. Французький парламент ухвалив “Закон 2010-1 від 4 січня 2010 року про захист журналістських джерел”, у якому закріплено привілеї репортерів за винятком випадків, “коли переважає громадський інтерес”. Незважаючи на це законодавство, президента Франції Ніколя Саркозі було втягнуто протягом року у скандал і звинувачення у незаконному перехопленні телефонних дзвінків журналістів для розкриття їхніх джерел в уряді.

У Великій Британії в розпал цьогорічного хакерського скандалу, пов’язаного з News Corp. International, лондонська столична поліція спробувала використати Закон про державні таємниці, щоби змусити газету The Guardian розкрити джерела Скотланд-ярду, які видавали інформацію для матеріалу News of the World, що припинила своє існування. Згодом посадові особи облишили цю тему.

Вагоме слово міститься у міжнародних документах. 8-й пункт “Декларації принципів про свободу слова” Організації американських держав (ОАД) стверджує: “Кожний соціальний комунікатор має право тримати його / її джерело інформації, нотатки, особисті та професійні архіви конфіденційно”. У вересні 2010 року Велика палата Європейського суду з прав людини, спираючись на попередні рішення про право журналістів захищати свої джерела, одностайно ухвалила: поліція не може обшукувати приміщення ЗМІ або конфісковувати журналістські матеріали, якщо вона не засвідчить, що це абсолютно необхідно для розслідування серйозного кримінального злочину і що вона отримала судовий ордер.

Як свідчить RCFP, у 40 американських штатах діють закони, які є для журналістів щитом від примусового розкриття конфіденційних джерел. Однак федеральна версія застопорилася в Конгресі протягом багатьох років.

Білль про права
Поправка 1

Свобода віросповідання, свобода слова, свобода друку, свобода совісті, свобода зборів, свобода звернення з петиціями до владних органів.
Конгрес не повинен видавати жодного закону щодо впровадження будь-якої релігії чи заборони вільно сповідувати її, а також не має права видавати закони, що обмежують свободу слова, свободу друку, права людей на мирні зібрання і звернення до уряду з петиціями про задоволення скарг.
*Першу поправку до Конституції США, що є часткою Білля про права, було запропоновано Конгресом 1789 року та ратифіковано 1791 року.

Автор Сара Рафскі, Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад Аркадія Сидорука

http://www.osvita.mediasapiens.kiev.ua/material/3759

Організатори опитають працівників київських та всеукраїнських медіа стосовно їхніх умов праці. Дослідження триватиме протягом жовтня-листопада 2011 року, і вже протягом наступних двох тижнів понад 2,5 тисячі українських журналістів отримають анкету на електронну пошту. Результати опитування будуть презентовані в грудні.

Анонімна анкета міститься на зовнішньому сервері, зібрані дані автоматично додаються до бази даних та обробляються. Систему обробки даних надав портал hh.ua.

Спеціалісти української мережі Глобального договору ООН надали консультації під час розробки анкети. Зокрема, в анкеті з’явилися запитання про соціальну відповідальність роботодавця. Йдеться про додаткові бонуси для журналістів, які роботодавець не зобов’язаний надавати згідно із законодавством, наприклад, курси підвищення кваліфікації для журналістів.

Відповіді – конфіденційна інформація. Всі отримані відомості будуть опубліковані тільки в узагальненому вигляді і не будуть передані третім особам. Організатори також додають, що анкета побудована таким чином, що учасникам опитування дозволено не відповідати на запитання, які вони вважають некоректними. Доступ до заповнених анкет буде мати лише голова комітету профспілки і керівник дослідницького проекту.